Читати книгу - "Артур і заборонене місто"

Раптом він завмирає, і слова молитви зависають у повітрі. Яким чином, сидячи в каналізаційній трубі, він бачить небо? Обхопивши голову руками, хлопчик замислився. Ага! Ось воно що! Згадав! Вони добігли до тієї частини труби, що виходить на поверхню. На жаль, труба проржавіла й по увігнутих слизьких стінах.

Ех, як би їм зараз прислужився люб'язний павучок з його довгою сірою ниткою! Вдивляючись у світлу пляму, Артур помічає, як над ним від легенького повіву вітерця, ніби дзвіночки, гойдаються лапаті гілочки вівсюга і пухнаста волоть тонконога.

Артур згадує, згадує… Згадав! Така висока трава, густа і некошена, росте в самому кінці саду, куди виходить стічна труба… Труба стара й іржава. Уся в дірках…

Хлопчик намагається пригадати ще щось корисне, але марно. Невже він так і не знайде порятунку?

Нагнувши голову, Артур оглядає дно труби. Коли очі звикають до темряви, він нарешті бачить, на чому сидить його дідусь.

Це колесо! Напевно, воно впало згори… Так! Сад… Труба… Колесо… Впало. Все сходиться! І він буквально стягує Арчибальда з його сидіння. Арчибальд сидить на колесі автомобіля, який упав боком! І не просто автомобіля, а чудової гоночної машини, яку Артурові подаровано на день народження і яка згодом пропала десь у саду!

— Дідусю! — кричить Артур. — Ось воно — чудо! — І радості його немає меж.

— Та поясни ж нам, Артуре! Ми нічого не розуміємо! — звертається до нього Селенія.

— Це машина! Моя машина! Бабусенька подарувала її мені! І вона знайшлася! — весело вигукує він.

Арчибальд хмурить брови.

— Твоя бабуся втратила відчуття реальності. Чи не занадто ти ще молодий, щоб водити авто?

— Та заспокойся! Коли вона подарувала мені її, машина була значно меншою, аніж тепер! — відповідає Артур із сяючою усмішкою. — Допоможіть мені! — звертається він до друзів.

І всі втрьох вони починають розгойдувати автомобіль. Їхнє старання увінчується успіхом: автомобіль з гуркотом стає на всі чотири колеса. Радісні вигуки перекрили той гуркіт.

Упир здивований. Цікаво, чому так радіють ці дурні коротуни, коли на циферблаті його хронометра залишилось тільки три листки? Не зумівши розгадати загадку, він залишає все, як було. Адже він майже досяг мети.

— Відкрити шлюзи! — наказує чудовисько.

— Але годинник ще не показує нульової відмітки! Ще три листки! — нагадує Темрякос, до якого доходить усе дуже довго.

— Я поки що спроможний порахувати до трьох і без твоєї допомоги! — огризається Упир.

Темрякос біжить до клапанів і засувок, щоб швидше виконати наказ, доки повелитель не надумав і його втопити. Годинникар-осмат дивиться на Темрякоса і проблему вирішує ще простіше: він зриває одразу три листки.

— Нуль! — широко усміхаючись, вигукує він.

Артур підносить колись малесенького, а тепер велетенського ключа до отвору в стінці авто. Але всі його старання марні — пружина занадто туга. Чоло хлопчика спітніло.

На допомогу приходить Селенія, і вони разом намагаються обернути величезний ключ.

— А ти впевнений, що впораєшся з автомобілем? — запитує Барахлюш, бо з недовірою ставиться до будь-якого механічного транспорту.

— Це мій фах! — відповідає Артур, не бажаючи вдаватися в подробиці.

Барахлюш трохи заспокоюється.

Піднявшись сходами, Темрякос виходить у коридор, уздовж якого вишикувались осмати.

— Починайте! — наказує він.

Осмати вибивають палицями клини, потім Темрякос бере палицю і з розмаху б'є по крану. Кран булькає, і з нього струменем виривається вода.

Товсті вени соломинок заповнюються і вода ринула в центральну трубу.

Упир радіє. Його підступний задум здійснився. Ніщо вже не зупинить бурхливого потоку, вода скоро увірветься в трубу і наздожене втікачів.

Щоб обернути ключ, Артур повисає на ньому. Селенія дмухає на обідрані долоньки: вона так старалась допомогти Артурові, що зідрала шкіру, адже руки у принцес, як відомо, дуже ніжні!.

Раптом усі чують шум потоку. Селенія з жахом кричить:

— Ой! Вони відчинили шлюзи! Артуре, поспіши!

Арчибальд і Барахлюш мовчки ховаються за капотом автомобіля. У дзеркало заднього огляду вони бачать, як здалеку до них наближається величезна маса води, змиваючи все на своєму шляху.

— Швидше, Артуре! — репетує Барахлюш. Перспектива захлинутись і піти на дно його не приваблює.

— Щоб поїхати звідси, мені потрібно завести машину! — відповідає хлопчик.

З бойовим кличем Артур стрибає на ключ і давить на нього усією своєю мініпутською вагою.

Ура! Ключ піддався і пружина прийшла в дію. Проте, щоб зробити другий оберт, часу немає, і хлопчик блокує ключа за допомогою якоїсь палки. Селенія від захвату аплодує.

І ось Артур уже за кермом. Важелів не так багато на панелі, тож він з ними розбереться. Іграшковий автомобіль не складніший за бабусин «Шевроле». До того ж, у трубі нема небезпеки врізатися в дерево!

— Знаєш, я вперше поведу автомобіль! — тихо зізнається хлопчик Селенії.

— Сподіваюся, що не востаннє! — не стримавшись уїдливо зауважує принцеса. На щастя, вона говорить так тихо, що її чує тільки Артур. Вуха в хлопчика спалахують, але глухе вуркотіння води швидко змушує забути його про інші проблеми.

Подивившись у дзеркало заднього огляду, Артур бачить величезну сіру стіну, яка невблаганно насувається прямо на них.

— Поїхали! — кричить водій, кулаком вибиваючи палку, що заблокувала ключ.

Колеса крутяться, але машина пробуксовує і не хоче рушати з місця. Нарешті повітряна хвиля, здійнята бурхливою водою, штовхає машину вперед. А може, пронизливий крик переляканих пасажирів зрушив авто з місця.

Хоч як би там було, але автомобіль зривається з місця і на повній швидкості, як ракета, мчить по трубі.

Артур обома руками вчепився в кермо. Селенія злилася з кріслом.

Поступово всі звикають до швидкості, перестають злякано усміхатись і, як звичайні пасажири в звичайному таксі, починають займатися своїми справами.

Барахлюш бурчить, що більше ніколи і нізащо не поїде ні на яких машинах, а пересуватиметься на гамулях або ходитиме пішки.

Сп'янілий від швидкості Арчибальд дивиться на стінки труби і купки сміття, що пролітають мимо.

«От чорт! Минуло тільки чотири роки мого перебування в країні мініпутів, а як за цей час спрогресувало автомобілебудування!» — констатує він, захоплений потужністю гоночного автомобіля.

Швидкість наростає — стіни труби здаються суцільним сірим полотном. Артур — сама увага. Йому доводиться не просто тримати кермо, а по-справжньому вести машину. Вітер притискує пасажирів до крісел, однак Барахлюш просовує свою лукаву мордочку між двох передніх сидінь.

— На першому перехресті звернути праворуч! — командує він.

Артур хоче запропонувати принцу заткнутись, але тут машина і справді на повній швидкості вилітає на перехрестя. Різко крутнувши кермо, хлопчик скеровує машину праворуч, проте подяки за підказку Барахлюш, здається, не дочекається. Принц ображено надуває губи.

Невдовзі дорога вирівнялася. Водій і пасажири полегшено зітхають.

Оговтавшись від несподіваного