Читати книгу - "На другому березі"

осінь пензлем сонця по городі

розкидує, й старій, гнилій колоді

подібні барвою стають листки.

На старість жовкнуть гарбузи тяжкі,

горох журливо хилиться та й годі.

Босоніж буйний вітер біг по броді,

ногами топче мокрими стручки.

І опустіє лан, що цвів у літі.

Зістанеш ти самітний та німий,

в блиск дивлячись, що вічно той самий.

Хай дощ, хай буря, хай зів'януть квіти,

осліпнеш, почорнієш, та глядіти

не перестанеш ти ні… ми.

15. КОДА[29]

Шумить життя журливе жовте жито,

подій хитає повні колоски.

Додолу вітер гне плоди важкі,

як спіє зерно людських мрій налите.

І провіває синє неба сито

пшеницю діл крізь зір дрібні зірки.

Змагання, мов повою колоски,

оплотом обплели землі корито.

Дорогу нам не стелять тільки рожі,

навпроти віє вітер сніговий,

на скелі пнемось гострі, непригожі.

Благословенний шляху грозовий!

Як намагатися й впадати можеш,

щасливий, друже, ти, бо ще живий.

Бронзові м'язи

1. ПІСНЯ ЗМАГУНІВ

Сонце любимо та спорт,

наша пісня складена в мажорній гамі,

перегонів любимо бурхливий гамір,

просто й без хитання в порт

човен наш пливе.

Гімнастичний крок

гуркотить на грищі, наче тарабан;

це вистукуємо наш залізний ямб.

Прискає пісок.

Любимо: змагання труд,

шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто,

усміх, промінь сонячний, і вільний простір,

й хвиль рвучких сміливий скрут.

Нас утома не поборе.

Від

праці серце нам не хворе.

Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза.

О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна:

може, перемінимо

світ.

Ратище в руках нам свище

й пестить ляском диск,

понад гуркотливе грище

кулі срібний блиск

й має м'яко м'яч.

Ми не знаємо невдач,

лиш:

розкіш небезпеки,

радість перемоги.

Нас не болять ноги,

як маршуємо,

сильні, мов дейнеки,[30]

смілі, мов ушкали,[31]

на найвищі скали.

Прибрані

в вічної весни зелений буз,

махом руки, маршем ноги

вітаємо сонця брус

ми – бадьорі бронзові боги.

2. БІГ 1000 МЕТРІВ

Віддих свище в легенів брилах,

наче буревій.

Пливу легенько на ніг крилах

в синій обрій мрій.

Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;

закам'янілий тан.

Я тільки орю по морю персами,

я тільки порю повітря тами,

наче залізний танк.

Я не підношу ніг, я не підношу рук;

закостенілий рух.

Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл,

я випнутий лук,

розвійний вітру дух.

Попід мною в противну сторону

біла піску каскада

десь вдаль жене.

Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом,

в очі мене

зернами тне.

О біла смуго піску! Я тебе зімну,

не загородиш мет;

о райдуго піскова! Я тебе зігну,

ще ти спиниш свій лет!

Кудою гляну, кудою гляну —

тисяча очей в імлі,

поглядів банить п'ястук,

батоги вигуків тнуть,

гарпуни люті, злі.

О, не треба оплесків, не треба, ні!

Дарма не складайте рук.

Вашого ентузіазму павук

греблею не буде мені.

Я ніколи не стану, я ніколи не стану;

як

биндочку[32] мети прорву,

в синій обрій розтану.

3. СКОК ЖЕРДКОЮ

Набрав повітря в груди,

аж засвистали звуки флейт.

Підніс жердину вгору;

так птах підносить дзьоб,

як починає лет.

Немов стовпи у землю,

вбив ноги у сажневий крок.

Пробитий наскрізь вітер.

Ніг видно лиш галоп.

Угору стрелив скок.

Штовхнув себе, й ворину[33]

відкинула назад рука.

Залопотали в вітрі

і ноги й руки враз,

мов крила вітряка.

Хоч тіло олив'яне,

здається, що легкий, мов лист.

Сумний, що не зістане,

мов парус понад криком мас,

поволі впав униз.

4. ДІВЧИНА З ДИСКОМ

Гляджу захоплений по оболоні

і слова вигукнути з уст не можу,

гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,

і як стоїш, застигла у розгоні,

струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука пташиним вкрала легкість перцям,

твій рух гнучкий розбурхує до краю.

Не бачу вже нічого більш, лиш знаю,

юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,

моїм, неначе диском, кинеш серцем.

5. СІТКІВКА

Квадратова площа. Нитяний місток.

Білі молодці й дівчата білі

сновигають поміж стінами сіток

по піску, що мов підлога в віллі.

Мірні, рівні, певні, круглі рухи,

білі плями на мінистім полі,

аж здається, що безжурні духи

грають жеребом своєї долі.

6. ЗМАГАННЯ АТЛЕТІВ

Пухке лице судді, неначе в бонза,

та свиставки пронизливий сигнал,

захоплення в очах довкола пал,

і плескіт рук, і мого тіла бронза.

Дають побіди келих у долоні,

беру його в мовчанці сам німій,

а на землі лежить противник мій,

повалений в подвійному нельзоні.

Я – грецький бог з античної статуї —

виходжу з жестом гордої поваги,

дарма що оплесків гудуть ще струї.

Несу здобуту чарку в свій притин,

я хочу пити, я горю від спраги,

до уст бокал підношу – в нім полин.

Балада про тінь капітана

ПРОЛОГ

Вітер оре синє море. Корабель гуляє.

Чорна галка кличе палко, близько вже земля є.

Пісня І

Як граєш у карти чи з чарки вино п'єш, о друже мій,

в гарячці з туманом тяжким замороки одруженій,

бач, щоб за хвилину цю не заплатив ти задорого,

коли тебе тінь твій покине й твоїм стане ворогом.

Послухай: в одному містечку на морському березі

уже похилився над пристанню літеплий березень.

Тут порт закосичений, наче квітками, фрегатами.

Дах неба над ним є сивастими хмарами латаний.

Завішений в порті двигар – величезне коромисло

над містом, над садом, розквітлим торговлею й промислом.

На кожному боті піднесена щогла, мов палиця,

а прапор, на щоглі завішений, барвами палиться.

Обсмалені вітром обличчя моряцькі на палубі;

у тиші спокійних ночей без хвиль шуму не спали би,

у школі вітрів та тайфунів боротися вивчені,

не знають, що ляк переможуть у кожній притичині.

Лиш бовдурів шум розлягається піснею лункою.

Стрункий капітан на поруччі опертий із люлькою.

Канати потяли долоні у тисячні борозни,

волосся вже сивіє, наче прикрашене в борошні.

ПОЯСНЕННЯ

На дворі буревій,

у корчмі портовій

на столі джину збан.

З чортом грає в карти

(це не жарти, це не жарти)

молодий капітан.

Пісня 2

Покинули міста базар і засмічене торжище.

Гей, вітре, гей, вітре, ще грай нам і прапором торгай ще.

Стоїть