Читати книгу - "Там, де козам роги правлять"

довірив Едекові цю нову блискучу машину. Від того, як обкатаєш мотоцикл, великою мірою залежить, чи справно працюватиме він потім. А цей хлопець, на думку лісничого, мав золоті руки до моторів. Пан Гасинець задоволено спостерігав, як Едек доглядав машину, усе перевіряв, підкручував, прислухався, як вона працює.

Едекові теж того тільки й треба було. Роботу лісничий пообіцяв йому аж після Нового року. І без мотоцикла хлопець, мабуть, геть занудився б. Метек до одуріння сидів над підручниками, з кожним днем були ближче іспити, і з кожним днем у хлопця зростав страх, що він не справиться, що все ще мало знає. Кульчик старанно допомагав товаришеві, кепкуючи сам із себе, що тільки тепер він поповнює те, чого не вивчив у школі...

Міхал цілі дні працював з лісничим — клеймив дерева на вирубку. Лід скував болота, навіть ті, які ніколи не замерзали і куди в інший час не можна було дістатися. Тепер і там повним ходом ішла робота — рубали ліс. Аби тільки встигнути повалити здоровенні ялини і вивезти їх, перш ніж знову розтане. Кілька бригад цілими днями різали дерева, а закутані в кожухи селяни саньми підвозили або й просто по снігу підтягували до шосе, звідки вже тракторами їх неважко було доставити в Піш, до тартаків і фабрик, які нетерпляче ждали деревини.

Лісова просіка до шосе була вже добре вторована. Якщо б довелося, там навіть трактор проїхав би. А мотоцикл проходив тим легше — обережно, на малій швидкості, з перервами, щоб не перегрілася ще не «об’їжджена» машина.

Тільки на шосе Едик міг дати собі волю. Він уже кілька разів був у Піші, заїхав навіть до Руцяного, в якому літом вирує життя, а тепер усе завмерло серед снігів. Ще краща дорога вела на Бялу Піску. Звідти Едек привіз багато святкових покупок для себе і своїх господарів. Надходила свято. Хлопець думав про нього спокійно, не так, як у минулі роки, коли він так кепсько почував себе біля спекулянтського столу зятя й сестри і з такою тугою згадував різдво, проведене разом з матір’ю... Тут до нього добре ставляться, не роблять різниці між сином і його товаришем. Хто знає, може, йому навіть захочеться знову заколядувати. І не нап’ється він, як у зятя, коли в горілці топив сумні думки.

Їдучи по шосе на Туросль, повернув ліворуч. Дороговказ свідчив, що недалеко звідси Карвиця. Шосе лежало уздовж витягнутого вузькою смугою Нідзького озера, затіненого з обох боків стіною високого хвойного лісу. Тіні темною плахтою падали на закуті в срібло води озера.

Зараз же за роздоріжжям виринуло село. Едек хотів, звернути, іншою дорогою дістатись аж за Туросль, а вже звідти повертати прямо на Суми.

Став, не вимикаючи мотора, сягнув у кишеню по цигарки. Останні дві самітно виглядали з пачки. Хлопець знайшов крамницю, зайшов. Продавець, якесь старе вайло, довго длубався, шукаючи здачу. У крамниці пахло гасом, милом і свіжим хлібом. Едек почастував цигаркою продавця, сам теж закурив.

— Пусто у вас, наче повимирало все. Це завжди так?

— Звичайно. Хлопці ліс рубають, дівки виглядають...

Едек розтоптав недокурок, зібрався вже виходити, коли це двері йому загородила якась жінка.

Одразу впізнала його, зраділа, здавалося, от-от кинеться обіймати. То була мати тієї дівчини, яку мало не розчавив трактор і яку він урятував. Жінка не дала йому й слова сказати. Хутенько купила, мабуть, не те, що збиралася,— Едек догадався про це, побачивши пляшку горілки, яку вона сунула під руку.

Намагався відмовитись, та жінка засипала його потоком слів — це зовсім близенько, за кілька хат, а він такий небувалий гість, що Віля не подарує, коли вона випустить пана Залєського...

Зрештою хлопець згодився — у нього був час: минала ще тільки десята година.

У невеликій хаті, не кращій і не гіршій за інші, він побачив, до чого воно йде. У просторій кімнаті з низькими — біля самої землі — вікнами було повно дівчат. Нарахував їх аж п’ять душ. Усі працювали — на замовлення кооперативу плели фіранки в народному стилі.

Коли Едек ввійшов, у кімнаті зчинився переполох і справжній шарварок. Дівчата соромилися свого робочого вбрання, квапливо обсмикували спіднички і светри, пригладжували волосся, котрась хутенько фарбувала губи. Найбільше враження його поява справила на героїню нещасливої пригоди на шосе. Дівчина спаленіла по самі вуха і, опустивши руки, стояла безпорадно, потім щось буркнула і нарешті, рада, що мати покликала її, чимшвидше вискочила до сусідньої кімнати.

Запала мовчанка. Едек почував себе трохи ніяково під цікавими поглядами дівчат. Глянув на них раз-другий спідлоба, лукаво підморгнув. І коли вони захихикали й зашушукались, до нього повернулася сміливість. Засміявся, вторуючи їм, підійшов до фіранок, щось запитав.

Дівчата швиденько пояснювали, показували, щасливі, що можуть знайти роботу рукам, які ще хвилину тому звисали ніяково і незграбно.

Едек вислухав, здивувався, чимось розсмішив дівчат, і лід розтанув. Дві серед них були непогані, але куди там їм до молодої господині. Та справді була гарна.

Дівчина саме ввійшла з матір’ю. Несли тарілки з ковбасою, хліб, відкорковану пляшку горілки. Дівчата захихотали, висунули стіл на середину, заслали скатертиною. У будень їм не часто випадала така радість, а ще при цьому хлопцеві, думаючи про якого, кожна потай шкодувала, "що то не їй випала роль велосипедистки.

Після першої чарки Едек розвеселився. Дівчата схвально сприймали кожен його дотеп, сміялися, шепотіли щось одна одній. Тільки вродлива Віля сиділа тиха і ні на мить не зводила очей з обличчя несподіваного гостя. Едек помітив, що вона була вже інша, у святковій сукні.

«О лихо, чого доброго, ще почнуть одразу ж мене сватати».

Згадав про мотоцикл, зоставлений біля хати. На такому морозі краще не стояти довго. Заговорив про те, що йому треба вже їхати.

Ті слова були немовби умовним знаком — вмить сполохали дівчат, які працювали з Вілею. Вони чемно подякували, сказали, що сьогодні вже багато зробили і що їм було страшенно приємно познайомитися, незграбно подавали руку. За дверима знову почулося хихотіння. Все це сталося так швидко, що Едек тільки дивився на господинь щиро здивованими очима.

— Чого вони повтікали?

— Поспішають додому... У кожної є якась робота,— пояснила мати, підсовуючи тарілку з копченою ковбасою.

«Едварде, бери, брате, ноги на плечі, тут готують замах на твою доброчесність».

Не встиг він цього подумати, як і мати подріботіла на кухню. Хлопець геть розгубився.

«Зовсім кепсько. Що за дивні тут звичаї? І де, зрештою, межа вдячності?»

— У вас,