Читати книгу - "Там, де козам роги правлять"

Випили. Горілка була холодна і чудова на смак. Настояна на травах.

Дзядоньова розчулилась, пухлими руками ніжно обнімала молодих. Едек остовпів, відчуваючи на лобі поцілунок пана Дзядоня. «Як у давніх романах»,— подумав, а проте вся ця сцена видалася йому прекрасною.

Тільки через деякий час до Віки повернулася її звичайна впевненість.

— Ловко я влаштувалася в цій справі. Татко так присадив мене. Виходить, ніби я перша освідчилась... То була вимушена ситуація. Але тепер я вже не могла відступити, бо...

— Віка...— Едек мало не застогнав од захоплення.

А потім вони ще сиділи удвох на ганку. На подвір’ї сюрчали коники. Десь у лісі погукувала сова. Кажани, кружляючи, шуміли крилами, пищали, наче миші.

— Колись ти казала, що це місце, де козам роги правлять. Я думав, ти мала слушність. Глухий закуток, нудьга, відлюддя. Це, зрештою, і так, і ні. Тут дуже багато всього діється. А для мене...

Дівчина притулилася до його плеча.

— Що для тебе?

Едек був дуже серйозний.

— Для мене це тільки початок якогось повного життя... Доти я помилявся, наївно думаючи, що саме там повнота. Ех, давня історія. А мені ж не раз кортіло вернутися туди. І може, й повернувся, якби не ти. Бо, розумієш, у житті треба мати якусь підтримку, не можна весь час бути самому, і, мабуть, найкраще, коли таку підтримку знаходиш у іншій, найближчій тобі людині...

Ріка поцілувала його.

Коли Едек повернувся до лісництва, у Метека ще світилося — зубрив хлопець. Едек почалапав до нього нагору. Балакали про се, про те, Метек непомітно придивлявся до товариша. Щось він сьогодні такий урочистий.

Нарешті Едек переміг себе, сказав тихо:

— Знаєш, Метек, ми з Вікою заручилися.

— Отакої! А я сушу голову, чого це ти в такому настрої, як на Великдень. Давай лапу, старий! Давай лапу!

Коли трохи заспокоїлись, Едек знову повернувся до того, що його мучило.

— Ти тільки не смійся, Метек... Коли поїдеш, я хотів би, щоб ти узнав, чи ще можна, так як ти, скласти іспити на атестат зрілості... Бо...

— Не кажи, я вже знаю! Можна, певно, що можна. Я все тобі владнаю...

— Я ще не вирішив, але, бачиш, Віка теж збирається вступати в лісову школу. А є ж такі студентські подружжя...

— Є, є. Правду кажеш, чоловіче.

— Я ще тільки хочу довідатися про це...

— Не мороч голови. Ми ж не сьогодні познайомились.

— То я вже піду.

— Завтра знову батькові доведеться вино ставити,— засміявся Метек, доброзичливо дивлячись услід товаришеві.

Едек не пішов у свою кімнату. Надто багато вражень було в той день, щоб він міг думати про сон.

Подався до озера, сів край помосту, що виступав далеко в воду. Хмари розійшлися ще ввечері, ясно було, тихо. Над лісом виплив місяць. Кинув широку смугу вподовж озера.

Таємниче зашелестіла листям осика.

На помості щось ворухнулося, завмерло. А потім об дошки застукотіли пазури. Едек здригнувся, глянув назад. До нього сунувся вгодований, гладкий Мовчун. Пирхав і сопів. І ще принюхувався, підходячи.

Хлопець поклав руку йому на голову. Борсук ще більше розчмихався, настирливо принюхуючись. Ліз ближче під руку, яка гладила його м’яку шерсть, був задоволений ласками людини. При місячному світлі у звіра чітко виднілася чорна смуга посеред голови.

Та ось борсук вирішив, що, крім пестощів, треба думати ще й про полювання, і, стукаючи пазурами, рушив назад. Едек довго стежив за ним, аж доки звір не зник у темряві.

Тоді хлопець ліг, витягнувшись, на дошках, підклав руки під голову. Дивився в зоряне небо і слухав, як шумить осика та б’ється його власне серце.

Ніч була тепла, тиха.

Примітки

1

Мазури — велика етнографічна група поляків, яка населяв північно-східні землі Польщі, зокрема частину Ольштинського воєводства, де відбувається дія повісті Е. Паукшти. Саме ці мазури довгий час перебували в особливих історичних умовах. Ще у XIII ст. вони попали під владу хрестоносців, у XVI ст. були приєднані до німецького князівства Бранденбург, а згодом разом з ним увійшли до складу Східної Пруссії. Німецькі колонізатори насильно впроваджували тут германізацію. Досить сказати, що мазурам забороняли навіть розмовляти по-польському, примушуючи їх користуватися тільки німецькою мовою. Особливо широкого розмаху ця політика набула в період фашистського режиму в Німеччині.

Століттями відірвані од батьківщини, мазури, проте, зберегли свої національні риси, спільні для всього польського народу, аж до возз’єднання з Польщею (1945).— Прим, перекл.

2

Корінні жителі, те саме, що аборигени.

3

Юнкери — в колишній Пруссії — дворяни, землевласники, поміщики напівфеодального типу.