Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"

Йшла якось дівчина понад Полтву і побачила у заплаві кольорові стьожки. Води там було жабі по коліна, що навіть трава подекуди з води стирчала. От дівчина, не довго думаючи, закасала спідницю і полізла за тими стьожками у воду. Та тільки вхопила їх рукою, як щось її за ногу вхопило і стало тягнути на глибину.

Дівчина почала несамовито кричати, а що голос мала неабиякий, то зачули її і пастухи, і косарі та чимдуж побігли рятувати. А дівчина уже під водою опинилася. Коли її все ж таки вирятувала, дівчина вже не дихала.

На ту саме пору наспів якийсь чоловік у чорному плащі й чорному капелюсі і сказав, аби дівчину занесли до струмка, який витікав з-під пагорба. Чоловік вийняв з кишені великого ключа і став у його отвір наливати джерельну воду, а потім вливати її у вуста потопельниці. Після того, як упала дев’ята крапля, дівчина відкрила очі і жадібно вдихнула повітря. Вона ожила, і душа її вискочила з водяникового глечика.

Розлючений водяник висунув голову з води і став клясти на чім світ чоловіка. Він здогадався, що має справу з чорнокнижником.

— За те, що ти мені вкрав душу, я твою заберу, а тоді вже тобі ніхто не поможе!

Чорнокнижник вихопив з-за пояса батога, сплетеного з вербової лози і вимоченого у дев’яти струмках, та як почав шмагати водяника, той заверещав, закувікав і щез.

Духи Львова

Як козаки взяли Високий Замок

У нижній частині Стрийського парку неподалік від озерця протікає невеличкий потічок з надзвичайно чистою водою. Цей потічок має свою цікаву історію.

Коли в 1649 році козаки облягали Львів, гетьман Хмельницький дав наказ штурмувати в першу чергу Високий Замок. Керувати штурмом доручив Максиму Кривоносу. А треба сказати, що Кривоніс був великим лицарем і характерником, якому не могла протистояти жодна фортеця. Проте напередодні облоги він був важко поранений і не міг керувати штурмом так, як то було звикле. Три дні повстанці штурмували Високий Замок, та ніяк не могли його взяти, неначе їм щось заважало. То порох до рушниць і гармат підмокне, то драбини ламаються, то тятиви на луках рвуться. Ці невдачі так засмутили Кривоноса, що на третю ніч він навіть не склепив очей, розмислюючи над різними фіґлями, які б допомогли узяти замок.

І ось щойно дзиґар на вежі Львова вибив північ, у шатрі з’явилася якась таємнича постать. При тьмяному світлі свічок годі було роздивитися хто це, та коли незнайомець наблизився, Максим побачив кремезного козака в старосвітському строї з коштовною булавою за поясом. Через всю шию від вуха до вуха в нього тягся широкий червоний шрам.

— Що ви за один? — зірвався Кривоніс, хапаючись за пістоля. — Як вас варта пропустила?

— Я — Іван Підкова, гетьман, страчений ляхами у Львові. І мене, крім вас, ніхто не годен уздріти. Я прийшов помогти. Але перед тим мушу оповісти одну пригоду. Багато років тому, коли Львів був руським городом, забрів сюди один пустельник. Коли підійшов під міську браму, вона вже була замкнена. А був тоді суворий припис, аби кожен, хто приходив до міста після закриття брами, ночував за містом. Як на те лиха злива так періщила, що пустельник почав проситися у вартових пустити його до міста. Врешті один молодий десятник пошкодував старого і наказав спустити мотузяну драбину та підняти старого на мур. А що пустельник був дуже стомлений дорогою, дозволили йому переночувати у вартівні. Але вранці з’явився сотник і дуже розгнівався тим, що вартові порушили закон, та звелів зопалу скарати десятника на горло. Бо, мовляв, таким чином міг і шпигун до міста пробратися. Пустельник тоді пригрозив, що коли десятника стратять, він прокляне місто. Сотник скорився і помилував десятника. В подяку за це пустельник проголосив, що місто Лева жоден ворог не зруйнує.

— Стривайте, пане Йване, — перебив Підкову Кривоніс. — Тота історія займава, але чей же не задля неї ви мені явилися?

— А то вже як сказати. Адже Хмельницький вчився колись ві Львові, історія ся йому добре знана, а через те він і не штурмує міста. Не мені вам казати, як гетьман щиро вірить усіляким ворожбитам та пророкам.

— Але ж тоді виглядає так, що Львова ми ніколи не візьмемо?

— Самого міста не візьмете. Але Високий Замок можна здобути. Коли мене ляхи полонили, я заповів свою шаблю забити в землю між пагорбів коло потоку Сорока. В ній схована моя сила. Я можу показати тобі це місце. Коли добудеш мою шаблю, на тому місці заб’є джерело. А як вип’єш з нього води і вмиєшся нею, то отримаєш таку силу, що зможеш захопити Високий Замок. Але мусиш вибирати: коли захопиш Замок, то через декілька днів помреш, а коли відмовишся — залишишся жити.

Запала мовчанка... Кривоніс задумливо покрутив вуса і за хвилю твердо відповів:

— Раз мати родила, раз і вмирати. Я ніколи від смерті п’ятами не кивав. Чи зможу я спокійно жити після того, що якоїсь одної фортеці у сьому житті таки не взяв? Ні! Таке життя для мене мука. Веди мене до своєї шаблі!

А над ранок козаки штурмом взяли Високий Замок.

Після того як Високий Замок впав, делегація Львівського магістрату віддала ключі від міста Богдану Хмельницькому. Але гетьман не став його брати, а, обмежившись викупом, рушив далі. А за кілька тижнів Кривоніс помер. Перед смертю велів покласти шаблю Підкови в свою домовину. Чудесне джерело ще й досі радує спраглих своєю цілющою водою. А місто Лева за всю його історію ні один загарбник, так і не зруйнував.

Голова, пришита жіночим волоссям

Володарі Молдавії називалися не королями чи князями, а господарями. Так сталося, що у Львові перед Ратушею стратили аж трьох молдавських господарів, які шукали порятунку у Речі Посполитій, а на вимогу турецького султана знайшли смерть. Спочатку відрубали голову Стефанові Томші у 1564 році, потім у 1578 — Іванові Підкові, який був ще