Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"

Мимоволі мені доводиться сказати: “Хто ти, о Хмелю, взутий у личаки, як про тебе говорять твої вороги ляхи, що царі й цариці шлють до тебе послів і великі дарунки? Слава єдиному богові, котрий воздвиг тебе і покорив ворогів твоїх під ноги твої!” <…>

Повертаємося до того, на чому ми зупинились, — до відомостей про Київ. Церква Софія збудована за планом знаменитої константинопольської Софії: такі ж, як і в тої, арки, окружність і дах. Розуму людському важко осягнути її з причини різноманітності кольорів її мармуру і їх поєднань, симетричного розташування частин її будови, великого числа і висоти її колон, піднесеності її бань, її обшири, численності її портиків і притворів. То була св. Софія на ім’я і в дійсності, а ця на ім’я і на подобу.

Споруда її чотирикутна і все склепінчасте, з каменю, цегли і вапна всередині й зовні. Але з боку західного нартексу вона наполовину в руїнах. Розповідали, що татари у давні часи її зруйнували і спалили і вона лишалася зруйнованою близько ста років притулком для худоби і в’ючних тварин. Потім вона була відбудована, але її зруйнували уніати, тобто російські послідовники папи: вони виламали всі плити її підлоги і мозаїку і розмістили у своїх церквах. Нам розповідали, що церква з усіма своїми притворами і галереями вгорі і внизу була прикрашена мозаїкою. Кажуть, у ній було сімдесят вівтарів угорі і внизу. Коли її зруйнували згадані ляхи, вона лишалася в руїнах близько 70 років, доки не з’явився вічної пам’яті Петро, на прізвисько Могила, брат Мойсея, господаря Молдавії. Зробившись митрополитом Русі, він постарався по змозі реставрувати її і надати їй нинішній вигляд. Бог нехай помилує його! <…>

Стіна і рови фортеці проходять біля цього монастиря і воріт св. Софії. Її щойно відбудував богохранимий цар Олексій. Вона зміцнена дерев’яними стінами, ровами й міцними вежами. Московити володіють ясним розумом, як і франки, бо вони винайшли таке пристосування для укріплення цієї фортеці, яких ми не бачили у їхній країні. Вони поставили навкруги рову колоди схожі на довгі осі водяного колеса, дуже великі, і переплели їх жердинами, загостреними на зразок кинджалів і списів, які стирчать з чотирьох боків осі у вигляді хреста, як коловороти наших криниць. Колоди ці покладено в два яруси, бувши протягнуті над землею на висоті близько півтора зросту. Якщо супротивник нападе, то не знайде шляху ні по землі, ні згори, і якщо повисне на верхніх колодах, то від цього загине, бо впаде на загострені нижні кілки, які устромляться в його тіло і члени, і могила стане його оселею. Мости при брамах цього міста і фортеці піднімаються на ланцюгах.

Уся земля навколо них має підземні ходи, наповнені великою кількістю пороху. На кожній брамі висить великий дзвін: коли хто-небудь трапиться, то в нього калатають, щоб сповістити всіх, хто перебуває у фортеці. Те ж саме в усіх фортецях московитів. У цій фортеці багато гармат, одні над одними вгорі і внизу. У ній двоє воєвод, уповноважених від царя. У них 60 тисяч війська, з якого одна частина стоїть під рушницею вдень, а друга вночі.

Древній Київ доходить до цього місця. Коли його підкорили вороги, то з плином часу він зруйнувався, і його перенесли в долину на низину на березі великої ріки Дніпра. Шлях до нього такий: ти входиш в одні ворота фортеці і виходиш через інші, потім з трудом з’їжджаєш у місто крутим і вузьким схилом, де дорога досить важка і дає місце тільки одному коню з екіпажем. Фортеця ж, тепер знову відбудована, стоїть на горі, звідки видно все місто, яке розкинулося внизу біля її підніжжя. <…>

У вівторок 3 липня ми розпрощалися з митрополитом і з’їхали в місто Київ, після того як митрополит раніше послав звістку туди і нам приготували велике приміщення. За звичаєм, він послав перед нами своїх людей, вельмож і сановників, на конях і озброєних. Коли ми спустилися в місто, нас зустріли його численні священики і диякони в облаченнях, з корогвами і свічками. Нас увели до благоліпної кам’яної церкви, що посеред ринку, з п’ятьма банями, хрестоподібно розташованими, в ім’я Пречистої Богородиці{41}. Потім вони рушили попереду нас у просторе житло, де ми розмістилися.

У цьому місті Києві вельможі також носять в руках різноманітні товсті ціпки, бамбукові та інші. У місті багато людей знатних, поважаних панів та багачів. Нам привозили мед і пиво у великих бочках на возах. Горілки багато. Хліб привозили возами, а рибу кінтарами з причини великої кількості всього цього у них. Риба дешева і багато її, на диво, всяких ґатунків і видів, бо велика ріка Дніпро, як ми згадували тече поблизу них, і нею ходить багато кораблів.

Що ж до вигляду суден, які плавають цією рікою, то вони величезні, бо ми виміряли у довжину, від одного кінця до іншого, один шмат дерева у 150 п’ядей. На цій річці багато суден завдовжки в 10 ліктів, видовбаних з одного великого шматка; ними їздять до Чорного моря, як ми сказали вище.

Будинки в цьому місті чудові, високі і збудовані з колод, виструганих ізсередини і ззовні. При кожному домі, як при палацах, є великий сад з усіма плодовими деревами, які тільки у них ростуть: видимо-невидимо великих тутових дерев привозних з породи аль хаззаз, з білим і червоним листям; але їхніми ягодами нехтують; є також великі горіхові дерева; дуже багато в цих садах виноградних доз. Серед своїх чудесних грядок з огірками вони сіють дуже багато крокусів, рути й гвоздики різних кольорів.

Купці привозять сюди оливкову олію, мигдаль, оливки, рис, родзинки, смокви, тютюн, червоний сап’ян, шафран, прянощі, персидські матерії і бавовняні тканини — у великій кількості з турецьких земель, на відстань 40 днів шляху. Але все це дуже дорого. Жінки продають на гарних базарах і в чудових крамницях усе необхідне з матерії, соболів та ін.; вони причепурені, зайняті своєю справою, і ніхто не кидає на них нахабних поглядів.

Нам розповідали, що в цій країні козаків, коли захоплять у перелюбстві чоловіка чи жінку, негайно збираються на них, роздягають і ставлять мішенню для рушниць. Такий у них закон, якого ніхто не може уникнути.

У цьому місті між козацькими живописцями є багато вправних