Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"

Поблизу великої церкви є чудесний, славнозвісний друкарський дім{35}, який служить для цієї країни. З нього виходять усі їхні церковні книги дивовижним друком різного виду й кольору, а також рисунки на великих аркушах, пам’ятники, образи святих, учені дослідження тощо. За звичаєм патріархів, ми надрукували в ньому багато дозвільних грамот з іменем нашого патріарха їхньою мовою червоними літерами і з зображенням св. ап. Петра. Грамоти були трьох родів: на цілий аркуш для вельмож, середні — для народу й маленькі — для жінок.

Цього дня Сильвестр, митрополит Києва{36} і всієї землі козаків, що є Мала Росія, прибув до нашого владики патріарха в екіпажі, оббитому червоним сукном. З ним було двоє єпископів та ігуменів. У всіх висіли на грудях золоті хрести на ланцюжках, і вони були зодягнені в свої повсякденні мантії. Його супроводжували зобов’язані до того служилі люди, попереду й позаду, на чудових конях, в дорогому вбранні і зброї. Коли вони привітали нашого владику патріарха, ми повісили йому на шию хреста за їхнім звичаєм. <…>

У монастирі наше перебування тривало з понеділка до суботи. Архімандрит посадив владику із собою до свого екіпажу, а служилі люди йшли попереду й позаду, поки ми не прибули до монастиря церкви Софії, яка є кафедрою митрополії Київської і всієї країни козаків і Малої Русі. Архімандрит попрощався з ним і повернувся до себе. Наш переїзд тривав з півгодини, бо відстань досить коротка.

Нас зустрів митрополит Сильвестр зі своїми єпископами та ігуменами. Ми зупинились у нього. На нас чекали, аби ми були присутні у них на літургії. В той час як ударяли у великий дзвін, ми вийшли подивитися на нього й побачили дещо гідне подиву. Він набагато більший за дзвін Печерського монастиря, у сім, вісім разів: мабуть, він буде як велике шатро. Залізний язик його важить близько 1? алеппського кинтару; дванадцять юнаків насилу могли його розгойдати, і без того, щоб хто-небудь не розгойдував його всередині, він не міг би дійти до країв дзвона з причини його широти. Коли вдаряли в нього, наші вуха були оглушені його сильним, громоподібним дзвоном: я говорив своєму супутникові голосно і він не чув. Міцна, висока, дерев’яна дзвіниця, більша за всі, які ми бачили, хиталась і тремтіла. Але звук дзвона монастиря Печерського розкішний і вищий, а звук цього дзвона м’якший і нижчий; очевидно, він із емесського сплаву. <…>

Знай, що древнє місто Київ було тут, і досі помітні сліди його воріт, земляних валів і ровів. Досі цілі в ньому великі ворота з кам’яною вежею, що їх називають Золотими{37}, бо вони були позолочені.

Останній раз вони горіли, коли напали на це місто татари й запалили його. Місто було чудове. Печерський монастир був поза його стінами, а ця церква св. Софії — посередині його разом з Михайлівським монастирем, що навпроти неї, баня якого вкрита позолотою, і навколо них обох було безліч благоліпних церков, оскільки це місто в древності було столицею царства тутешніх країн, як вони самі нам розповідали.

Коли засяяв промінь віри у Христа в дні згаданого царя Василя, за зчисленням, 651 рік тому, як це позначено на брамах тутешніх церков і монастирів, і Володимир, цар Русі, одружився із сестрою царя Василя, на ім’я Ольга{38}, після того як прибулі з нею митрополит і єпископи охрестили царя і всіх жителів його країни, котрі були величезним народом, як розповідають літописи, не належали ніякому закону і не сповідували ніякої віри, тоді цариця спорудила у них багато церков і монастирів, будівничими яких були майстри з Константинополя. З цієї причини всі написи зроблено грецькою мовою. В той час племена, які оточували область Київську, були язичники, невірні, а саме: ляхи, московити, татари та інші, і постійно воювали з царицею, але вона їх перемогла, доки через неї не засяяло на них світло віри в Христа, і вони увірували (за винятком татар). Митрополит Києва мав тоді під своєю духовною владою також країну московитів, але 60 років тому Ієремія Константинопольський, прибувши, зробив архієпископа московитів патріархом, щоб правити самостійно, ні від кого не залежачи, бо вся ця країна підпорядкована Константинопольському патріархові, і вони згадують ім’я його в певних випадках, говорячи: “З Константинополя засяяло до нас світло віри у Христа, звідти ми прийняли обряди”. Константинопольський патріарх завжди надсилає до них, тобто в країну козаків, екзарха, і вони дають йому милостиню. Він має точні свідчення про їхні монастирі, як нам розповідали.

Ми знайшли в архімандрита Печерського монастиря древні грамоти колишніх патріархів константинопольських, майже за 500 років, на пергаменті; зміст їхній у тому, що монастир незалежний. Ми знайшли також у нього грамоту покійного Феофана, патріарха Ієрусалимського, і пізнішу — теперішнього Паїсія. Була також написана для нього грамота їхньою мовою, до якої наш владика патріарх приклав свій підпис і печатку; зміст грамоти в тому, що архімандрит діє за законом, що монастир цей незалежний і т. ін.

Серед цих ігуменів є люди вчені: законознавці, оратори, які знають логіку і філософію і займаються глибокими питаннями. <…>

До нашого владики патріарха в цьому місті Києві, який ми змалюємо, з’явився священик, на якого покладено важливе завдання, грек родом, що живе в місті Парижі{39}, у Франції. Ми з великим задоволенням з ним зустрілись. Він у цей час прибув послом від цариці великого шведського народу{40}, діви, до гетьмана Хмеля. Вона ще раніше, давно відсилала до нього послів, крім цього, а що її країна межує з країною ляхів, то ці впізнали їх і схопили. Тоді вона послала цього священика в Константинополь, звідки він прибув у країну козаків до Хмеля з посланням від цариці до нього в похвалу його подвигів, уславлення його діянь і того, що він зробив її ворогам ляхам, бо як ми згадували раніше, вони завоювали багато з її міст і володінь. Вона писала йому: “Нехай буде тобі безсумнівно відомо, що я споряджу з прикордонних моїх областей 60 тисяч воїнів тобі в допомогу, щоб ти розбив моїх ворогів”.

Після того як той священик бачився з гетьманом, останній також відіслав з ним посла від себе з листом у відповідь їй. Тоді згаданий священик з послом Хмеля поїхав до московського царя також з листом до нього від неї, знову