read-books.club » Інше » 12 польських есеїв 📚 - Українською

Читати книгу - "12 польських есеїв"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "12 польських есеїв" автора Чеслав Мілош. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 60
Перейти на сторінку:
стерпів би могутнього й сильного людства. Людині не можна забувати про екзистенційну ситуацію, у якій вона перебуває, непевну і проминальну. Тому вона мусить знати своє місце». Отож найбільше завинив Прометей тим, що став на боці людей і переступив обмеження, які грізні боги, що ревниво оберігали свою могутність, накинули істоті людини. За античними переказами, як у Гесіодовій, так і в Есхіловій версії, битва між богами і незломним титаном мала, однак, завершитись примиренням. Але подальшу частину трилогії Есхіла, де йшлося про це примирення, загублено. Сучасну уяву полонив образ титана, змальований у першій частині трилогії в «Прометеї закутому» – незломного страждальця, що кидає виклик богам та витерплює усі муки. В оді «Прометей», написаній 1774 року, Ґете створив одну з найважливіших новочасних пропозицій осмислення старого міфу. Він поєднав різні версії, насамперед ті, що походили з творів доби Ренесансу й Бароко. Перекроїв старі шати Прометея на свій аршин. (Ґете визнавав: «Як і Прометей, я відійшов від богів»), З міфотворчості молодого Ґете, писав Корені, не міг постати класичний образ Прометея, а лише цілком новочасиий. Наперекір вищим істотам, цей титан здатен творити. Він відмовляється поклонятися Зевсові, і глумливо з докором запитує:

Хіба полегшив ти коли

Журбу нещасного?

Хіба ти осушив хоч раз

Сльозу скорботного?

(Переклад М. Терещенка)

Джерело сили і перемоги титана над обставинами і над самим собою – його «святе гаряче серце» – «серце, що горіло вогнем священним», тобто невідомі богам сила і здатність співчувати й любити.

На той час Ґете, що і в інших творах не полишав цієї теми, як він сам визнає, цікавиться «стражденним світом нескорених», «членами великої опозиції» – Танталом, Іксіоном і Сізіфом. Визначальна риса їхнього існування, так само як і Прометея, – те, що вони зазнають мук і страждають від світової несправедливості. Це ознака людської екзистенції, яку репрезентує Прометей, попри те, що він бог. Сімона Вейль писала: «Прометей, бог розп’ятий за те, що надміру полюбив людей».

У «Поезії й правді» Ґете показав суперечливі питання, які хвилювали його у період написання оди про Прометея. Вони стосувались проблеми первородного гріха і його наслідків, а отже, уявлення про основну рису людської природи. Виявляється, що на той час Ґете, так само як і Руссо, звинувачували у «чистому пелагіанстві» – концепції, яка заперечує існування первородного гріха. Це породило вкрай серйозні наслідки. Викладемо їх дуже стисло.

Згідно з цим тлумаченням, Прометей був архетипом людини. Люди, титани, боги – це щаблі всеохопної божественності буття, бо ж вічність, могутність, мудрість, любов – атрибути будь-якого існування. Боги сильні, Прометей же сильний духом – це сила, що є божественністю. Сила божественного духу притаманна лише людині. Вона непохитно відкидає авторитети й тиранію, які ставлять під сумнів її моральність, незалежність. Вирізняє її віра в нескінченний розвиток, у моральне зусилля і в себетворення як у найвищу цінність. Слушно пише К. Керені, що Ґетевий Прометей – ні бог, ні титан, ні людина, а невмирущий прототип (Urbild) людини як прабунтівника, що змирився зі своєю долею, першого мешканця землі, антибога, який є Господарем планети. Цей Прометей більший гностик, аніж грецький, він належить до новочасної історії духу та містить у собі префігурації людини Ніцше й екзистенціалістів. Ґете вважав, що «кожна людина, наділена надзвичайними якостями, прагне також передати іншим те божественне, що є в ній», проте на заваді цьому стає жорстокість світу. Безперечно, у такому переконанні полягає основний принцип прометеївського етосу, так само як і крайня необхідність себетворення, а отже, й самоспасіння. Без цих поглядів важко уявити собі розвиток ідей, які стали підгрунтям Великої Французької революції, а також пізніших демократичних і соціалістичних уявлень. Віра в поступ людства; можливість самоспасіння, що відкидає пута всіляких авторитетів і приписів, особливо релігію, котра санкціонує суспільну несправедливість; гуманістичний культ людини як остаточної й найвищої цінності – ось головні з цих ідей.

Не було б цього своєрідного розуміння прометеїзму – не було б революційної «Декларації прав людини та громадянина». Залишається фактом, що і над нею нависла тінь гільйотини – терористичного витвору тієї ж таки революції. Проте, не має рації той, хто говорить тільки про гільйотину, а затвердження прав людини й громадянина приписує якимось майже невідомим силам, що беруть початок поза революцією. Франсуа Фюре стверджує, що саме тому не можна говорити, як це увійшло з певного часу в моду про «тоталітаризм» Великої Французької революції, просто прирівнюючи її до тоталітарних систем XX століття: адже ця революція «послідовно ґрунтується на правовому індивідуалізмі. Революціонери одночасно здійснюють терор і редагують цивільний кодекс». Цю парадоксальну двозначність слід увесь час пам’ятати. Незважаючи на це, серед стереотипів, поширених і поширюваних насамперед останнім часом, панує стереотип, згідно з яким від «прометеїзму» французької революції до «злочину» веде прямісінька дорога.

Романтики розвивали образ Прометея як вічного бунтівника проти тиранів. Байрон прославляв бунт проти богів титана, «злочином якого була доброта». Шеллі свідомо поривав з Есхілловою традицією: «у мене викликає огиду це закінчення, коли захисник людства примирюється з його гнобителем». Соціальні романтичні утопії не могли обійтися без Прометея. Він був виразником ідей поступу, наприклад, у візії Кіне – візії поступу людства до свободи і щастя. «Людина є своїм власним Прометеєм», – стверджував Мішле, подаючи Прометея як першого демократа у Книзі Людства. За транспозицію образу Прометея вважають головних героїв таких славнозвісних романів Віктора Гюґо як «Знедолені» та «Трудівники моря». Часто спостерігалися також і прометеївські стилізації образу Христа – це було повернення до давньої традиції потрактування титана як префігурації Спасителя, що страждає за людство. Р. Трусон підкреслював, що романтиків у Прометеєві приваблювало те, що він не замикався на егоцентричному бунті, а був «філантропом», котрий знанням і серцем будує новий світ. Усі ці тлумачення Прометеївської теми перейшли до європейського соціалізму і стали його своєрідною світською релігією. Немає нічого дивного, що іноді Прометея вважали кимось на кшталт «соціалістичного Христа».

Такий прометеїзм спостерігаємо у Маркса, котрий знав Ґетевого «Прометея» напам’ять і вважав цей твір за один із найближчих собі. Маркс назвав Прометея «найбільшим святим і мучеником у філософському календарі». Власну філософію він окреслював словами титана із Есхілової трагедії: «Зізнання Прометея “скажу одверто: всіх богів ненавиджу” – є символом віри цієї філософії, її гаслом, спрямованим проти всіх богів, небесних і земних, які не визнають за найвище божество самопізнання

1 ... 26 27 28 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «12 польських есеїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "12 польських есеїв"