Читати книгу - "Безсмертний полк. Священна війна Путіна"

початку війни вона вступила до загону розвідників і диверсантів при штабі Західного фронту. Ту молодь попередили, що всі вони загинуть під час виконання своїх завдань, а тих, хто якимсь чином не загине в бою, візьмуть у полон, катуватимуть і вб’ють нацисти. 17 листопада 1941 року, коли німці наближалися до Москви, Сталін дав наказ спалити всі села, які були між 40-м і 60-м кілометрами позаду лінії фронту. Ця тактика випаленої землі прирікала на смерть від вогню або холоду (то була надто сувора зима) російських жителів тих сіл, переважно жінок, дітей і старих, бо майже всі чоловіки були мобілізовані. За словами Іллі Старинова (1900–2000), відомого совєтського диверсанта, цей наказ Сталіна був украй тяжкою помилкою, бо позбавив партизанів усякої народної підтримки і спонукав населення ставати на бік німців, — саме отак і був знищений партизанський рух у Ленінградській області, що полегшило оточення міста[70].

Група Зої отримала наказ спалити за 5–7 днів десять сіл. Дівчина встигла підпалити лише три будинки села Петрищево. Зою піймав на гарячому житель села і передав її німцям. Решта совєтської легенди правдива: її катували й повісили. Зоя постає як трагічна жертва водночас і злочинного наказу Сталіна, і свого фанатизму, і, зрозуміла річ, німецьких напасників. Але викриття, пов’язані з Зоєю, спровокували хвилю обурення: адже взялися за священну постать із пантеону героїв війни. Як пояснює соціолог Сергій Кара-Мурза, «народна свідомість, незалежно від офіційної пропаганди, обрала її та ввела до пантеону святих мучеників. Її образ, без жодного зв’язку з її справжньою біографією, правив за опору тієї свідомості»[71].

Підведімо підсумки. Незважаючи на дедалі більш обмежувальні закони, Росія не є тоталітарною державою, в ній публікують праці критичних істориків, можна передплатити телеканал «Дождь» і слухати радіостанцію «Эхо Москвы», можна дивитись по інтернету фільми, яких ніколи не знайдеш десь-інде, або відео з опозиціонером Навальним, що викриває корупцію, яка панує у високих сферах влади. Але все це адресоване дуже обмеженій публіці: освіченим громадянам, які вийшли протестувати проти виборчого шахрайства під час виборів до Думи 2011 року, проти переобрання Путіна 2012 року, на користь обрання опозиціонера Олексія Навального в Москві під час муніципальних виборів 2013 року й т. ін. Влада чудово розуміє, що не має підтримки цих, скажімо, 15% населення. І не бачить у цьому великої незручності, бо ж якраз і позбавляє цих людей впливати на велику більшість населення. Національні телеканали перебувають у руках держави, що загалом контролює більшість ЗМІ й забезпечує ненастанне форматування громадської думки, що й дало тій державі змогу вигадати культ Великої Вітчизняної війни.

Розділ IX

«БЕЗСМЕРТНИЙ ПОЛК» — ПОГАНСЬКИЙ АПОФЕОЗ КУЛЬТУ НАЦІЇ

Навіщо створювати культ Великої Вітчизняної війни? Для населення ця війна — унікальна політична подія XX ст., у якій кожен росіянин може впізнати себе. В Росії майже немає жодної родини, член якої тим або тим чином не брав би в ній участь. Майже немає жодної родини без полеглого, пораненого чи зниклого безвісти. Саме в цьому контексті й на тлі безпрецедентної мілітаризації з’явилася ініціатива: «Безсмертний полк». Спершу громадянський і незалежний, цей рух був швидко очолений урядом і став тепер дедалі грандіознішим святкуванням єдності й непереможності російського народу.

Використання Великої Вітчизняної війни, до якого вдається Путін, спирається не на порожнечу: ця війна глибоко позначила життя кожної совєтської родини. Сталін мінімізував військові та цивільні втрати й називав вигадану цифру 7 млн осіб, приховуючи факт, що реальні втрати були набагато вищі від німецьких. Після перепису населення 1961 року Микита Хрущов назвав цифру ближчу до реальності: 20 млн осіб. Брежнєв, не уточнюючи, говорив про «понад 20 мільйонів». Лише під час перебудови комісія, що складалася з військових та істориків, отримала доступ до архівів, зокрема архівів Генерального штабу, і змогла порахувати втрати. У травні 1990 року комісія опублікувала результати своєї праці: загинуло 26,6 млн осіб, з них близько 8,7 млн військових. Нині виявляється, що навіть ці цифри поставлено під сумнів.

14 лютого 2017 року Дума присвятила пленарне засідання «патріотичному вихованню російських громадян». Депутати, сенатори та високі урядовці слухали свого колегу комуніста Миколу Земцова, що розповідав про втрати, пов’язані з Великою Вітчизняною війною. Його доповідь спиралася на розсекречені дані Держплану, які в минулому не вивчали. Якщо вірити тій інформації, населення СССР у 1941–1945 рр. зменшилося майже на 53 млн осіб; близько 11 млн осіб померли від природних причин. Отже, людські втрати, зумовлені війною, становили десь 42 млн осіб. Серед них, за словами Земцова, понад 19 млн. військових і близько 23 млн цивільних. Серед військових він налічує понад 3 млн військовополонених, що загинули або були знищені в німецьких таборах; з-поміж цивільних приблизно 2,5 млн євреїв знищено внаслідок голокосту кулями і близько одного мільйона ленінградців загинули під час блокади.

15 млн додаткових смертей відносно цифр 1990 року. Величезне збільшення, таке раптове і, зрештою, неймовірне, що вчені мляво відреагували на ці «одкровення». За браком обґрунтованих і доступних доказів за цими цифрами проступає певне бажання поставати в образі жертви. А втім, відкриваючи засідання, голова думського комітету з освіти В’ячеслав Никонов виголосив таку заяву:

«Сьогодні, коли лютує нова війна, яку дехто називає гібридною, наша Перемога — одна з головних цілей нападу на нашу історичну пам’ять. Ми бачимо, як повторюються спроби фальсифікувати історію, які мають переконати нас, що не ми, а хтось інший переміг у війні, і змусити нас вибачитися».

Ці нові цифри цілком можуть бути новим маневром, щоб ще більше освятити Велику Перемогу, якій курять тим більше фіміаму, що страхітливіших жертв вона вимагала. Історик і публіцист Марк Солонін подає геополітичне пояснення такого «гігантизму»:

«Патріоти» вже давно сприймають жертви совєтського народу у війні як підставу для висування геополітичних претензій. Це неоціненна боргова розписка, яку вони здерли з ненависного Заходу, і цифра в розписці має бути якомога більшою. Більше трупів, ще більше!»[72]

2013 року міністр Мединський, «головний патріот», уже виправдовував окупацію Східної Європи кількістю совєтських жертв:

«Серед країн-союзників СССР найтяжче постраждала Великобританія, що, до речі, воювала на два роки довше від нас. Її сумарні, досить обмежені, втрати за шість років війни становили близько 400 000 осіб... Добре запам’ятайте цю цифру. Бо щоразу, коли вам казатимуть про внесок Великобританії, США і Франції та СССР у Перемогу, прошу вас порівняти цю цифру і нашу: 27 мільйонів. Ось ця пропорція: 400 000/27 000 000 = 1/67, мабуть, і буде в головних аспектах найточнішою математичною формулою ціни, яку заплатили союзники за спільну Перемогу... Тож