Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну, ти й загнув, — Йонас усміхнувся. — Комуністи чортів вигадали?! Треба ж таке сказати?! Нечисті на кілька тисяч років давніші за комуністів! А литовські біси давніші за інших чортів!
— Тоді не знаю, — зізнався Вітас. — Я чортами не цікавився і до церкви не ходжу... До речі, мій тато на радіозаводі в церкві працював, — згадав він і очі його спалахнули. — Там у них найсекретніший цех у недобудованому костелі був, тому і підприємство називали «Святим радіозаводом».
— Он як! — щиро здивувався дід Йонас. — Цікаво! Може, даремно я ніколи в житті в Каунас не їздив?
— Може, й даремно, у нас гарно! — переконливо закивав Вітас.
А Рената з усмішкою на вустах тільки і переводила погляд то з діда на Вітаса, то з Вітаса на діда, слухаючи їхню розмову і намагаючись вгадати, до чого Йонас хилить. Спочатку було злякалася, що дідусь хоче якось принизити чи образити Вітаса, але швидко збагнула, що думки Йонаса в іншому напрямку працюють. Та й у почутті гумору старому ніхто відмовити не зміг би, тому залишалося Ренаті тільки слухати, куди і до чого призведе розмова двох чоловіків за вдвічі міцнішим чаєм.
— У нас також гарно, — закивав дід і знову кинув погляд на внучку. — А ти йому наші краєвиди показувала? До Пунтукаса возила? На Маяк Щастя?
— Не було часу, — зізналася Рената. — Він же завжди... — кинула погляд на Вітаса. — Тільки на день приїжджає!
— Ну, це ваша справа, як ви своїм часом розпоряджаєтесь! — Старий махнув рукою й обернувся обличчям до вікна.
— Діду, а може, забереш до себе цей військовий презент? — запропонувала раптом Рената.
— Ні, нехай наразі в тебе побуде! Я тут ні з ким не балакаю, тільки мовчу і думаю. А моє мовчання і думки він не запише!
— Ну, тоді можна в комору віднести! Вона у вас велика! — невдоволеним голосом запропонував Вітас.
— В комору не треба, — твердо сказав Йонас. — Там і так стільки всього лежить! Коли не зайду, обов’язково об щось спіткнуся!
Вітас пильно подивився на діда.
— А ви не будете проти, якщо я до Ренати переїду? — випалив він на одному подиху.
Дід розгубився.
— Знаєш, — сказав після паузи, зазираючи Вітасу в очі, — ви — дорослі люди. Подобається вам бути разом — будьте разом! Якщо Рената тебе покличе сюди, переїжджай!..
Він ще раз глипнув на Ренату, котра раптом стала серйозною та трохи стурбованою.
— ...А якщо не покличе, то сам розумієш, — закінчив дід. — Та якщо переїдеш, то й мені буде з ким про «чорні скриньки» і про Каунас потеревенити! Жінкам такі теми не цікаві!
— Ти що, з глузду з’їхав? — пошепки накинулася на Вітаса Рената, коли вони повернулися на її половину будинку. — Може, спочатку треба у мене дозволу питати?
Вітас опустив голову і мовчав, як п’яниця під докорами дружини.
— Чи у вас там у Каунасі справді всі божевільні? — продовжувала збуджено шепотіти Рената. — Ти ж не до діда переїжджати зібрався?!
— Даруй, — Вітас відірвав погляд від підлоги. Глянув у вічі Ренаті. — Це все через цю бісову «чорну скриньку»! Може, і правда, що у нас не так, як скрізь... Недаремно лиш один Каунас «чорні скриньки» на весь Радянський Союз робив!
— Перестань нісенітницю торочити! — Рената важко зітхнула, зробила крок до Вітаса, обійняла його. — Поїхали, я тобі наших янголів покажу! Може, вони твою голову від дурниць почистять!
Вітас пригорнув Ренату. Притиснув до себе і, утнувшись носом в її скроню, прошепотів:
— Вибач! Я сьогодні — дурень.
— Гаразд, вибачаю! — прошепотіла у відповідь Рената. — А тепер — до янголів!
Розділ 21. Париж
Коли потяг шостої лінії метро виїхав на міст Бір-Хакейм, ліворуч наче нізвідки виросла Ейфелева вежа, й Андрюс, котрий уперше опинився в вагоні цієї лінії, провів її поглядом, поки та не сховалася за житловими мансардними дахами паризьких будинків. Потяг метро, здавалося, забув, що він має бути підземним. Навпаки, він піднявся на віадук і вихилявся, як змія хвостом, повторюючи всі вигини спочатку широкого бульвару де Гренель, а потім і його продовження — бульвару Ґарібальді.
Вийшовши на станції «Севр-Лекурб», Андрюс спустився залізними сходами вниз. Озирнувся назад, немов хотів ще раз упевнитися, що платформи цієї станції перебувають над, а не під землею. Тільки потім роззирнувся обабіч у пошуках ринку. Але на відкритому та зайнятому тільки машинами та моторолерами майданному просторі на перетині бульвару з авеню Суфрен жодного гендлярського життя не спостерігалося. Тільки нижні поверхи будівель як на бульварі, так і на авеню, майоріли фасадами та вітринами крамничок, неоновою зеленню аптечних вивісок і хрестів, звичними логотипами міні-маркетів і банківських відділень.
— Ринок клоунів?! — прошепотів собі Андрюс і стенув плечима. — «Мабуть, ця паризька алжирка просто пожартувала над Барбі, — подумав він. — Або це назва якогось особливого бюро працевлаштування для клоунів та акторів?»
На паризькому небі все ще сяяло сонце, яке вирішило цього дня компенсувати людям майже тиждень вогкості та сірості. Їхати назад у Бельвіль або навіть просто до площі Републік не хотілося. Та й він може з годинку, що залишалася до сутінків, покривлятися біля базарної каруселі та назбирати кілька євро, може, навіть десять, але все одно Барбора принесе більше і з гордістю буде порівнювати свій заробіток із його дріб’язком. Ні, вона, звісно, все це робить без задньої думки, без бажання показати, хто в домі господар. Вона, мабуть, просто жартівливо провокує Андрюса, підштовхуючи його до пошуку роботи серйознішої та надійнішої. Сама ж сказала днями: «Ти б у якусь акторську агенцію сходив! Тут же сотні фільмів знімають, їм, мабуть, актори потрібні, хоча б для масовки!» «Але я ж французькою ні бум-бум, як і ти!» — такою була його відповідь. «А навіщо французька для мовчазної ролі?» «А щоб розуміти команду: куди дивитися, куди йти!»...
Так, вона погодилася з його аргументами. Та й суперечкою цю розмову не можна було назвати. Так, потеревенили та й годі. Побалакали і замовкли. Кожен про своє замовк. Він не знав, про що задумалася Барбора. А вона так і не дізналася, що він згадав шматочок
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.