Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Стів

Я не можу цього більше терпіти. Майк знову поруч із Мері, нахиляється ближче, шепоче щось їй на вухо. Вона сміється. Легко торкається його плеча. Це зводить мене з розуму.

— Що ти робиш? — слова вириваються самі по собі, коли вона підходить до мене.

Вона дивиться здивовано. — Вибач, що?

— Навіщо ти взагалі з ним спілкуєшся? Ти не бачиш, що він просто фліртує з тобою? — намагаюся говорити спокійно, але в голосі відчувається напруження.

Мері схрещує руки на грудях. — Ми просто розмовляли, Стів. Що тут такого?

— Те, що він не просто розмовляє. Він намагається тебе підчепити! І ти даєш йому цей шанс!

Очі її спалахують обуренням. — О, то тепер ти мені вказуватимеш, з ким можна говорити, а з ким ні?

— Я не кажу, що тобі не можна! Просто… — я запинаюся, бо сам не можу пояснити, що саме мене дратує найбільше. — Просто він не той, за кого себе видає.

— А ти що, його особистий психолог? — вона похитує головою. — Чи, може, ти просто ревнуєш?

Я стискаю щелепи. Вона права. Але не можу цього визнати.

— Знаєш що? — Мері холодно дивиться на мене. — Я не хочу зараз це обговорювати.

Вона різко розвертається і йде, залишаючи мене одного серед людей, які навіть не помічають, що всередині мене все палає.

Мері

Стів мене злив. Ні, він мене бісить! Я розумію, що Майк йому не подобається, але це не дає йому права вирішувати, з ким я можу спілкуватися. Я не іграшка, я не чиясь власність!

— Він що, справді думає, що може контролювати мене? — обурено питаю Емму.

Вона зітхає. — Думаю, він просто ревнує. Але не знає, як це висловити.

— Ну, це його проблема, не моя. — Я закочую очі. — Якщо він не може мені довіряти, то що ми взагалі робимо разом?

Наступні дні я уникаю його. Якщо він хоче вести себе так, нехай розбирається зі своїми емоціями сам. Але все це стає ще складнішим, коли Майк прямо посеред їдальні запрошує мене на побачення.

Я відчуваю, як у залі стає тихіше. Всі чекають моєї відповіді. Я глибоко вдихаю.

— Ні, Майк. Вибач, але я не зацікавлена.

Його впевнена усмішка трохи меркне, але він швидко приходить до тями й просто знизує плечима, йдучи геть.

Я кидаю швидкий погляд у бік Стіва. Він виглядає… полегшеним? Але його губи стиснуті, а в очах все ще блищить злість. Він не підходить, не каже нічого.

І чомусь це дратує мене ще більше.