Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
По цих увічливих словах містер Тутс сів, зашарівшись і хихикаючи.
Старий інструментальний майстер, сидячи між Уолтером та Флоренс і киваючи головою до Поллі, що вся сяла усмішками і щастям, відповів капітанові у таких виразах:
- Неде Катле, старий приятелю! Хоч я й чув дещо про тутешні зміни од цієї-от милої приятельки... як приємно було, повернувшись додому, побачити її миле обличчя! - перебив сам себе старий і, за звичкою, замріяно потер собі руки.
- Слухайте, слухайте його! - поважно мовив капітан.- Тільки жінка спокушає весь рід чоловічий. 78 Для цього перегорніть-но історію Адама і Єви, братику,- кивнув він у бік містера Тутса.
- Обов’язково, капітане Джілсе,- пообіцяв містер Тутс.
- Хоч я й чув дещо про тутешні зміни од неї,- повторив майстер корабельних інструментів, видобуваючи з кишені окуляри й накладаючи їх, своїм звичаєм, на лоба,- але вони такі великі та несподівані, а я такий приголомшений, що бачу тут мого любого хлопця й...- він глянув на Флоренс, яка сиділа, спустивши очі, й не закінчив фрази, - що... що не можу говорити сьогодні багато. Тільки, дорогий мій Неде, чому ж ви нічого не писали мені?
Подив, який вималювався на капітановім обличчі, так налякав містера Тутса, що той не міг відірвати від нього очей.
- Не писав? Не писав, Соле Джілсе? - одгукнувся капітан.
- Авжеж,- мовив старий.- Ані на Барбадос, ані на Ямайку, ні на Демерару. Я ж просив вас про це.
- Ви просили, Соле Джілсе? - перепитав капітан.
- Звичайно, відповів старий.- Хіба ж ви не знаєте, Неде? Ви ж не могли забути. Просив у кожному листі.
Капітан скинув свій лискучий капелюх, повісив його собі на гачок і, пригладжуючи рукою волосся на потилиці, дивився на всіх з виразом відчайдушного нерозуміння.
- Ви, здається, не розумієте мене, Неде? - зауважив старий Сол.
- Соле Джілсе,- мовив капітан по тому, як довгий час мовчки дивився на нього й на решту присутніх,- я збився з курсу і лежу в дрейфі. Накиньте, хоч у двох-трьох словах, про свої пригоди, добре? Може, я якось стану на якір? Хоч якось? - попросив капітан, в задумі озираючися кругом.
- Ви знаєте, Неде, чому я поїхав звідси,- сказав Сол Джілс.- Ви ж розпечатали конверт?
- А так, так! - сказав капітан.- Звичайно, розпечатав.
- І прочитали листа?
- І прочитав листа,- ствердив капітан, уважно приглядаючись до старого, й процитував напам’ять: «Любий мій Неде Катле, від’їздячи з дому до Вест-Індії, у слабкій надії довідатись про дорого...» ось він сидить! Ось він, Уолтер! - гукнув капітан, радий, що зачепив бодай за один дійсний і безперечний факт.
- Ну так, Неде. Тепер послухайте уважно,- сказав старий.- В першім моїм листі - з Барбадоса - я писав, що хоч рік ще й не минув, але мені хотілося б, щоб ви розпечатали конверт, бо там вказана причина мого від’їзду. Добре, Неде. В другім, третім, може, й у четвертім листах - вони були з Ямайки - я писав, що перебуваю в тім же становищі, ніяк не можу заспокоїтись і не повернуся додому, доки не знатиму з певністю, живий мій хлопчик чи загинув. В наступному листі,- здається, він був з Демерари, так?
- Йому здається, що був лист з Демерари, так? - сказав капітан, безпорадно озираючись довкола.
- У тім листі,- вів далі старий Сол,- я писав, що так і не здобув ще певних відомостей... Я повідомляв також, що зустрів багатьох капітанів та різних моряків, які знали мене віддавна й підвозили мене на своїх кораблях, за що я скромно віддячував своєю роботою; що всі вони жаліли мене й співчували мені, і я почав було вважати, що мені довіку судилося їздити отак круг світу, шукаючи відомостей про мого хлопчика.
- Почав було вважати, що він отакий собі вчений Летючий Голландець! - дуже серйозно вкинув слово капітан, з тим самим безпорадним виглядом.
- Але коли одного дня до мене дійшло, Неде,- то було на Барбадосі, де я опинився вдруге,- що мій хлопець пливе на торговому судні, яке вертається з Китаю до Англії, я, Неде, тут же сів на наступний корабель і поїхав додому,- приїхав сьогодні ж і переконався, що все це, хвалити бога, правда! - побожним тоном закінчив старий.
Капітан з великою поштивістю схилив голову, тоді перебіг очима по всіх, почавши з містера Тутса й кінчаючи інструментальним майстром, і урочисто прорік:
- Соле Джілсе! Зауваження, що я його зараз зроблю, начисто зірве всі ваші вітрила й ліктроси і вмить покладе вас набік. Жоден з отих листів не потрапив до Едварда Катла. Жодного з отих листів,- повторив капітан, щоб придати своїм словам більшої ваги та врочистості,- не доставлено Едвардові Катлу, морякові в Англії, що вільно живе собі вдома й погожої години не дармує.
- Таж я власноручно здавав їх на пошту! І власноручно адресував: «Бриг-майдан, номер дев’ять»! - вигукнув старий Сол.
Капітанове обличчя геть пополотніло і знову спалахнуло.
- Який «Бриг-майдан, номер дев’ять»? Ви цим що хочете сказати, старий друже? - спитав капітан.
- Як що хочу сказати? Це ж ваша адреса,- відповів старий.- Місіс... як її там? Я скоро й власне ім’я забуду... та я завжди від часу відстаю... ви ж знаєте... а тут ще ці хвилювання. Місіс...
- Соле Джілсе! - мовив капітан таким тоном, ніби збирався висловити щось цілком неймовірне.- Чи не ім’я місіс Мак-Стінджер намагаєтесь ви пригадати?
- Авжеж! - гукнув інструментальний майстер.- Точно, Неде. Місіс Мак-Стінджер!
Очі капітана Катла розкрилися на всю можливу ширину, а всі гулі на обличчі потужно заблищали. Він голосно, протяжно і вельми сумовито свиснув і так і стояв, дивлячись на всіх, у стані цілковитого заніміння.
- Повторіть-но ще раз, Соле Джілсе, будьте ласкаві,- нарешті озвався капітан.
- Всі ці листи,- відповів дядько Сол, постукуючи вказівним пальцем по долоні лівої
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.