Читати книгу - "Спомини"

доктора богослов’я. У 1908 р. висвячений на священика. В 1918–1926 pp. був ректором Духовної семінарії в Перемишлі та професором церковного права, з 1923 — член-засновник історично-правничої фракції УБНТ, з 1926 р. — єпископ-помічник Перемиський, у 1939–1941 pp. управляв західною частиною Перемиської єпархії (Посяння), маючи осідок у м. Ярославі. 25 червня 1946 р. був заарештований та ув’язнений у Перемишлі, згодом перевезений до Львова і засуджений на 10 років таборів. Заслання відбував у Воркуті. Помер 12 листопада 1950 р. в Абезі під Воркутою. Беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 р. Його мощі зберігаються у храмі Різдва Пресвятої Богородиці у Львові. Основні праці: “Подружнє право в новім кодексі церковнім (Жовква 1921), “Дві престольні церкви Перемиські” (Перемишль 1937), “Три синоди Перемиські й єпархіяльні постанови Валявські і XVII–XIX ст.” (Перемишль 1939), “Історія перемиської капітули” (рукопис у Капітульній бібліотеці в Перемишлі, 1945) та ін. Див.: Congregatio de Causis Sanctorum, prot. № 2256, т. 1, Roma 2001, c. 491–540; Liubov Derdziak. Społeczno-wychowawczy aspekt działalności duszpatzrskiej błogosławionego Hryhorija Łakoty (1908–1950), Biskupa pomocniczego grekokatolickiej diecezji pszemyskej. Lwów 2010.(обратно) 312

Іван Лятишевський (1879–1957) — доктор богослов’я, греко-католицький єпископ-помічник Станиславівський. Родом із с. Богородчани на Станиславівщині, закінчив гімназію в Станиславові, філософію та богослов’я вивчав у Львові, Фрайбурзі, Інсбруку та Відні. У 1907 р. захистив у Відні докторську працю “Флорентійська унія та її значення для української Церкви” й отримав єрейські свячення з рук єп. Григорія Хомишина. Опісля був катехитом вищої реальної школи в Станиславові і викладав історію Церкви в Духовній семінарії в Станиславові. У 1929 р. іменований папою Пієм XI Станиславівським єпископом-помічником. У квітні 1945 р. був заарештований, півтора року перебував у Лук’янівській тюрмі в Києві, врешті засуджений до п’яти років заслання, яке відбував у селищі Чулактау Джамбульської обл. Казахстану. Коли 12 квітня 1950 р. сплив термін ув’язнення, єпископа за рішенням Особливої наради МДБ СРСР від 25 листопада 1950 р. залишили на спецпоселенні в Джамбульській обл. 27 вересня 1954 р. єп. Лятишевський був звільнений за станом здоров’я і 3 червня 1955 р. повернувся до Станиславова, де помер 27 листопада 1957-го. Перед смертю висвятив на єпископа Івана Слезюка. Див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 35826.

(обратно) 313

Василь Щурат (1871–1948) — відомий літературознавець, поет, голова НТШ, натхненник і перший ректор Українського таємного університету у Львові (1921–1923), за що в 1921 р. просидів три місяці в польській тюрмі (жовтень-грудень). У 1898–1934 pp. учителював у державних гімназіях Перемишля, Бродів і Львова, у 1921–1934 pp. був директором приватної жіночої гімназії сестер-василіянок у Львові. Писав художні твори, поезії, перекладав українською поезії з латинської, французької, німецької, польської, російської, білоруської мов. Помер 27 квітня 1948 р. у Львові.

(обратно) 314

Павло (Петро) Кисіль, ЧСВВ (1883–1939) — єромонах-василіянин, родом із с. Усмирі біля Варяжа. У 1898 р. вступив до василіянського чину і в 1904 р. склав вічні обіти. Богословські студії закінчив у Кристинополі та Римі. В 1908 р. висвячений на священика, викладав філософію та богослов’я у Лаврові, Кристинополі та Крехові; у 1920–1925 pp. був віце-ректором і викладачем богослов’я в Духовній семінарії у Львові, потім повернувся до праці в чині, займався видавничою діяльністю як редактор “Бібліотеки релігійної освіти” в Жовкві та був капеланом сестер-служебниць; з 1933 р. став ігуменом у Золочеві. Помер 10 червня 1939 р. в Жовкві.

(обратно) 315

Джованні Дженоккі (Giovanni Genocchi, 1860–1926) — дипломат Апостольської Столиці, перший апостольський візитатор в Україні. Родом з Равенни (Італія), закінчив Папську семінарію “Піо”, де вчився разом з майбутнім папою Бенедиктом XV, у 1880 р. захистив докторат з філософії, у 1883 р. висвячений на священика. Належав до згромадження Місіонерів Пресвятого Серця, працював місіонером у Сирії, Туреччині, Новій Гвінеї, Колумбії, Перу, з 1900 р. став протоігуменом згромадження. У 1920 р. був призначений апостольським візитатором для України з метою зібрати інформацію про стан справ у Східній Галичині, населення якої потерпало від репресій польської окупаційної влади. Апостольському візитатору так і не вдалося заїхати далі на схід, аніж Варшава, — через перешкоди з боку польського уряду та воєнні дії в Україні він був змушений повернутися до Риму. Все ж свою місію він частково виконав, бо йому вдалося зібрати інформацію про ситуацію в Галичині шляхом листування та зустрічей з українськими колами у Варшаві та Відні. За час своєї місії він написав близько 30 звітів. У 1923 р. він знову відвідував Україну з метою дослідити причини польсько-української конфронтації. Помер у Римі 6 січня 1926 р. Докладніше див.: Іван Хома. Апостольський престіл і Україна, 1919–1922 pp. Рим 1987; Giovanni Chóma. Padre Giovanni Genocchi Visitatore Apostolico dell’Ucraina // Analecta OSBM 3 (1–2) (1960) 204–224; Ліліана Гентош. Ватикан і виклики модерности: Східноєвропейська політика папи Бенедикта XV та українсько-польський конфлікт у Галичині (1914–1923 pp.). Львів 2006, с. 311–331, 428–436.

(обратно) 316

Пій XI (Акілле Ратті, Ambrogio Damiano Achille Ratti, 1857–1939) — папа Римський у 1922–1939 pp. До обрання папою був працівником Ватиканської бібліотеки, у липні 1918 р. призначений апостольским візитатором Польщі та Литви, з 6 червня 1919 — папський нунцій у Варшаві, з 1921 — кардинал. За свого понтифікату в 1925 р. уклав конкордат з Польщею, який врегулював правове становище УГКЦ в Польщі, та розв’язав римське питання, уклавши Латеранські угоди з Муссоліні у 1929 р. Особливо опікувався східними християнами та дбав за впорядкування східного канонічного права. У 1937 р. в енцикліках “Mit brenender Sorge” та “Divini Redemptoris” засудив ідеології фашизму та комунізму. В 1939 р. підтримав створення Карпатської України і призначив для неї апостольського адміністратора в особі Діонісія Няраді. Про понтифікат Пія XI писав сам Сліпий у 1929 році: Йосиф Сліпий. Папа Пій XI (1879-1929) // Богословія, т. 7. Львів 1929, с. 205–208. Див. також: Ісидор Нагаєвський. Історія Римських Вселенських Архиєреїв, т. 3. Рим 1979, с. 303–349.

(обратно) 317

Володимир Децикевич (1865–1946) — галицький громадський діяч, у 1906–1916 — голова департаменту Міністерства внутрішніх справ у Відні, у 1916–1918 — віце-президент намісництва у Львові, у 1921–1925 — голова Кураторії українських високих шкіл у Львові та професор адміністративного права в Українському таємному університеті, з 1930 — голова Кураторії Українського національного