Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Ти брав участь у грі?

Ні, сидів на лаві запасних і чекав на закінчення вашої гри й початок моєї.

Бачив отой кидок з центральної лінії?

Найдовший чистий на моїй пам’яті. За свистком.

А те, що було потому?

І це також. Так ніби це було вчора.

Хлопчаки зірвалися зі своїх місць, і я, біжучи, дістав удар кулаком, такий сильний, що весь день відчував біль.

То, напевно, був я.

Ти?

Я вдарив когось, але не знаю, хто це був. Усі білі видаються однаковими, чи не так?

Я був єдиним гравцем нашої команди, котрого вдарили. Це точно. І якщо ним був я, то це твій удар.

Емі зауважила: Земля, колись стійка у своєму русі, випадає зі своєї орбіти. По семи океанах мчать приливні хвилі, вулкани стирають з планети міста. Чи в мене просто розбурхалась уява?

Фергюсон побіжно всміхнувся до Емі й повернувся до Лютера.

Чому ти це зробив? спитав він.

Не знаю. Не розумів тоді, й досі не можу пояснити зараз.

Це вразило мене, мовив Фергюсон. Не сам удар, а причина для удару. Атмосфера безумства й ненависті у спортзалі. Вона згущувалася поступово, проте до третьої нічиєї зло запанувало всюди. Потім оте чисте попадання, і всі зірвалися з місць.

До того ранку я був таким собі середньостатистичним американським тупаком. Хлопцем, який вірить у прогрес і боротьбу за краще завтра. Хіба ми не здолали поліомієліт? Далі мала дійти черга до расизму. Рух за громадянські права став чарівною пігулкою, що мала перетворити Америку на суспільство дальтоніків. Після такого удару, після твого удару, я зненацька порозумнішав щодо багатьох речей. І тепер я настільки свідомий, що не можу думати про майбутнє без відчуття нудоти. Ти змінив моє життя, Лютере.

Чесно кажучи, сказав Лютер, той удар змінив і мене. Того ранку в мене вселився настрій юрби, а гнів натовпу став моїм гнівом. Я вже не думав про себе самого, а відчував, що за мене думає юрба, а тому я втратив самоконтроль разом із юрбою, вибіг на майданчик і вчинив оте безглуздя. Я сказав собі: більше ніколи. Відтепер я відповідаю за себе. О Боже. Мене відрядили до школи білі, чи не так? Що я мав проти білих людей?

Зажди-но, мовила Емі. Тобі поки що щастило.

Знаю, відказав Лютер. План А: стати адвокатом на кшталт Тергуда Маршалла, стати першим чорношкірим мером Ньюарка, далі стати першим чорношкірим сенатором від Нью-Джерсі. Але, якщо цього не станеться, завше існує план Б: купи собі автомат і згадай, що говорив Малкольм. Виконати за будь-яку ціну. Ніколи не пізно, правда?

Будемо сподіватися, що ні, сказав Фергюсон, підняв свою склянку і кивнув на знак згоди.

Лютер засміявся. Мені подобається твій зведений брат, звернувся він до Емі. Він зачіпає мене за живе – і знає, як тримати удар. Того дня в нього, можливо, заболіло плече. А як же моя рука? Мені здавалося, я поламав усі суглоби.

«Багряний зошит» виявився найбільш проблемним твором з усіх, що були прочитані раніше, а тому Фергюсон глибоко сумнівався, чи зможе з ним упоратися. Книжка про книжку, яку можна прочитати і зробити в ній запис; книжка, в яку можна ввійти, наче в тривимірний простір; книжка, що була цілим світом і водночас мозком окремої людини, головоломкою, моторошною місцевістю, населеною красунями й чудовиськами. У ній помалу будується сюжет, за яким вигаданий автор Ф. вступає в боротьбу з найтемнішими елементами власного єства. Книжка мрій. Книжка про реальні речі просто під носом у Ф. Неймовірна книжка, що не могла бути написана; яка вочевидь перетвориться на хаос випадкових, не зв’язаних між собою черепків, нагромадження безглуздя. Навіщо потрібні ці намагання? Чому би просто не вигадати інший сюжет і не подати його так, як зробив би інший письменник? А тому, що Фергюсон хотів чогось іншого. Тому, що вже не бажав розповідати про звичайні речі. Тому, що Фергюсон мав бажання випробувати себе в невідомому й побачити, чи виживе в боротьбі.

Запис перший. У багрянім зошиті містяться всі слова, які ще мають бути сказані, та всі роки мого життя до моменту купівлі зошита.

Запис другий. Багряний зошит – це не щось вигадане. Це реальна річ, така сама, як ручка в моїй руці чи сорочка на моїх плечах, і він лежить переді мною на столі. Я придбав його три дні тому в крамниці канцтоварів на Лексингтон-авеню в Нью-Йорку. У тій крамниці продається багато інших зошитів: сині, зелені, жовті, коричневі, – проте, коли я глянув на червоний, то почув, як він мене кличе, як називає моє ім’я. Червоний колір мав таку інтенсивність, що насправді був багряним, він палав так яскраво, як літера А на сукні Гестер Прин[46].

Сторінки всередині багряного зошита були, природно, білими, їх було багато, більше, ніж людина зможе перелічити від світанку до сутінок довгого літнього дня.

Запис четвертий. Розкриваючи багряний зошит, я бачу вікно, через яке я подумки дивлюся. Я бачу місто на іншому боці вікна. Бачу, як літня жінка вигулює собаку, і чую радіотрансляцію бейсбольної гри в сусідній квартирі. Два м’ячі, два удари, двоє гравців в ауті. Ось подача.

Запис сьомий. Гортаючи сторінки багряного зошита, я часто бачу речі, які вважав забутими, і раптово опиняюся в минулому. Я пригадую телефонні номери давно зниклих друзів. Згадую сукню, яку вдягала моя мати в день закінчення мною початкової школи. Я пригадую дату підписання Великої Хартії Вільностей. Я навіть пригадую перший багряний зошит, куплений мною. Це було в Мейплвуді, штат Нью-Джерсі, багато років тому.

Запис дев’ятий. У багрянім зошиті живуть кардинали, червонокрилі дрозди й малинівки. Є команди «Бостонські Червоні Шкарпетки» та «Цинцинатські Червоні Панчохи». Тут є троянди, тюльпани й маки. Є фото Сидячого Бика. Є борода Еріка Рудого[47]. Є політичні партії лівого крила, варені буряки та шматки сирих біфштексів. Є полум’я. Є кров. Тут знаходяться також твори Червоне й чорне[48]. Червона загроза[49] та Маска червоної смерті[50]. І це неповний список.

Запис дванадцятий. Бувають дні, коли власник багряного зошита не повинен нічого робити, а тільки читати його. В інші дні він мусить робити нотатки. Це буває складно, і деколи ранком, сідаючи до роботи, я не певен, що саме робити. Це залежить від того, на якій сторінці ви саме перебуваєте, проте, оскільки сторінки не пронумеровані, важко знати заздалегідь. З цього зрозуміло, чому