Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

кожен другий, хто там похований,— Корчеде. Вони там усіх рангів і будь-якої ваги: наймити, селяни, торговці, дрібні крамарі... І знамениті Корчеде, яким поталанило з папером, вугіллям та сталлю,— оця велетенська родина тихих, сором'язливих блондинів з сумними очима. Пастор говорив про «нашого господа бога, який усім нам оп-пора й під-дтримка»... Одне слово, я там виступатиму, а кругом стоятимуть охоронці, в лісі — кінна поліція, на дорогах — танки, в повітрі — вертольоти... А пастор, звісно, знов заведе своєї: «Моя оп-пора, моя під-дтримка»...

— А тобі вистачить мужності прочитати отого листа від Корчеде? Сумніву немає, то своєрідний заповіт.

— Ні, Кете, мужності в мене не вистачить. Я знаю, хоч того листа ще й в очі не бачив. Я ніколи не мав мужності, ані найменшої, щоб не дати перетворити «Блетхен», свій інструмент, на таку собі паскудну газетку. Я не мав мужності стати на заваді старому Амплангерові й позбутися молодого Амплангера. Я мовчки дивився або намагався не помічати, як вони розгонили мою стару гвардію. І щоразу в них знаходився якийсь аргумент: то громадськість, то читачі, які нібито повідвертаються від нас... Якщо ми, мовляв, знехтуємо тенденцію розвитку... Мене, звісно, приваблювали гроші, я не міг не визнати успіхів Амплангера та його компанії. І щоразу йшов назустріч. Кому? Та самому собі. Поки став таким, як і всі читачі «Блетхена». Що мені було втрачати? А нічого. На життя, на забезпечене життя, завжди вистачило б, і може, було б навіть краще зробити так, щоб Цумерлінг проковтнув мене ще на початку. Просто взяти й домовитися з ним, замість самому ковтати інших — тих, яким «Блетхен» здається трохи ліберальнішим і яким я більш до вподоби. А тепер я передам свій «Блетхен», залишуся на чолі «тольмівського правління», і Цумерлінгові вже не треба буде мене й ковтати — адже він має в правлінні Амплангера. Сини мої правду кажуть: мені не пощастило ошукати систему, система ошукала мене.

— Передаси «Блетхен»? Це для мене новина.

— Немає більше сенсу торгувати своїм ім'ям, а заразом і видимістю лібералізму. Слід сподіватися, їм усе ж таки пощастило запеленгувати нас. У такому разі я, може, справді одержу призначеного мені листа. Ходімо всередину. Вип'ємо кави, зігріємось і поїдемо до Кельна — там знов улаштували виставку образів богоматері. Я хочу її оглянути. А чи не запросити нам із собою і Кленш? Може, з нею мені пощастить заповнити кілька прогалин у моїх знаннях, як отоді з другою Бляйблевою дружиною? Ми могли б запросити на вечерю Герберта, тільки не в отой жахливий висотний будинок, що належить нам. У Герберта, певно, є що розказати нам під парасолем.— Він зашепотів так тихо, що їй довелося наставити вухо до його губів.— Ти часом не вплуталась, тобто не вклала в ту «анти автомобільну акцію» гроші?

Кете поцілувала його у вухо й прошепотіла:

— Мені пощастило відрадити їх від цього. А решту грошей вони повернули. План був простий і страшний: у різних, часом далеких одне від одного містах вони понаймали потужні тягачі — це такі штуковини по метрів, здається, п'ятнадцять, а може, й усі двадцять чи тридцять завдовжки. Тими тягачами вони хотіли за добре розрахованим графіком (його, до речі, склав твій синок Герберт) перекрити в містах усі мости, виїзні дороги й великі перехрестя — поставити штуковини впоперек чи якось так. За чверть години місто мало стати таким собі автомобільним пеклом. Вони збиралися повиймати з замків у тягачах ключі й розбігтися. А я їм пояснила, скільки людей тоді знепритомніє, у скількох не витримають нерви, скільки буде інфарктів, скільки мертвих... А машини «невідкладної допомоги» стоятимуть заблоковані... Ну, й таке інше. Адже не можна ціною життя одних людей влаштовувати демонстрації за життя інших людей. Отож я їх і розраяла. Завдаток і відшкодування заплатити фірмам, звісно, довелося, але решту грошей я задля певності забрала назад. І все ж, коли подзвонив Цумерлінг...

— Гадаєш, вони на це таки пішли б? І Герберт опинився б у центрі найновішого скандалу?

— Звичайно. Їм дав би гроші хтось інший, це для них не великий клопіт. Я аж затремтіла, як почула ту звістку. Скандалу я не боюся, ні — я злякалася самої акції. А замислив її отой Вільгельм Поль, що схожий на ангела.

— Отакий і Петерле — той, що з ним Корчеде... Справжнісінький ангел! Корчеде показував мені його фотокартку...

— Отож, а особливо мені навертається така думка, коли ти починаєш показувати свої образи богоматері. Там личко в кожної теж, мовби в ангела. Одне слово, Тольме, я переконливо їм довела, чим може скінчитись, якщо центр міста раптово й надовго заблокувати: будуть мертві, будуть шоки з тривалим нервовим розладом, будуть бійки. Ні, найгірше не скандал, а сліпа участь в акціях, наслідки яких ніхто не може передбачити. А тих, кого все це має зачепити, воно, власне, й не зачепить, бо в них там у кожного десь у дворі чи на даху стоїть напоготові вертоліт. Зрештою, Рольф тільки підпалив кілька машин, в яких нікого не було. А це непогана ідея — повечеряти з Губертом і ще раз упевнитись, що все гаразд. Як-не-як, вони повелися порядно: чека не захотіли, тільки готівку. Отож я запрошу Бляйбля на чай і замовлю сьогодні стіл на п'ятьох — у задній кімнаті в Гецлозера, він подасть нам щось смачненьке. Блюртмеля доведеться запросити також. Бідолашні богоматері з ангельськими личками... Сподіваюся, вони не корчитимуть гримас, уздрівши всі оті автоматні дула... Ти справді хочеш у музей, саме сьогодні, на другий день після виборів? Щоб викликати переполох?

— Не скажу ж я, щоб усі сто двадцять образів принесли мені сюди! А побачити їх кортить... Повідом про це й Гольцпуке. Ти знаєш, а приємно було посидіти з тобою під парасолем! Наче таємне побачення...

— Так