Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Батьку, ти почав розповідати мені про себе.

— Правда? Не пригадую, що я казав.

— Я б хотів краще познайомитися з тобою. Розкажи мені більше.

Прицмокнувши, я знизав плечима.

— Тоді ось це, — показав руками він. — Увесь цей конфлікт. Як він почався? Яка була твоя роль у всьому? Фіона казала, що ти багато років мешкав у Тіні, втративши пам'ять. Як ти відновив її, знайшов інших і повернувся до Амбера?

Я гигикнув, знову поглянув на Рендома та бурю. Ковтнув ще вина й закутався від вітру в плащ.

— Чому б і ні? — зрештою сказав я. — Якщо ти здатен витримати довгу історію, то слухай... Гадаю, найкраще почати з приватного шпиталю «Ґрінвуд», у Тіні Земля, де я перебував у вигнанні. Так...

14

Доки я говорив, небо двічі здійснило оберт. Ставши проти бурі, Рендом переміг. Грозовий фронт розбився перед нами, розділяючись, ніби від удару сокири велетня. Він зменшився з обох боків, відступаючи на північ і на південь, потьмянів та зник. Краєвид, охоплений серпанком бурі, вцілів, а Чорна дорога зникла. Мерлін сказав, що це не проблема, адже коли настане час вирушати, він викличе доріжку-павутинку.

Рендом уже пішов. Тиск на нього був величезним. Навіть у час спочинку він уже не скидався на того, ким був раніше, — зухвалим молодшим братиком, якому ми любили докучати. На його обличчі з'явилися зморшки, яких я не помічав раніше, — ознаки глибини, на яку я не звертав уваги. Можливо, на моє бачення вплинули останні події, але тепер він здавався шляхетнішим та сильнішим. Невже це алхімія нової іпостасі? Визначений Єдинорогом і помазаний грозою, він, здавалось, і справді набув королівської постави, навіть уві сні.

Я прокинувся, Мерлін натомість закуняв. І на цю коротку мить, до пробудження сина, мені подобалося бути єдиною крапочкою свідомості на межі Хаосу й озиратися на світ, що вижив, очищений світ, світ, який продовжує існувати...

Можливо, ми пропустимо похорон батька, коли він вирушить у безіменне місце поза Дворами. Сумно, але мені бракувало сил рухатися. Зрештою, я вже побачив процесію прощання з ним та й лишив значну частину його життя в собі. Я вже з ним попрощався. Він усе зрозуміє.

Прощавай, Еріку! Після всього, що минуло, кажу це тобі. Якби ти дожив до цього дня, ворожнеча між нами скінчилася б. Можливо, одного дня ми б навіть стали друзями, адже причина для боротьби зникла. З них усіх ми з тобою були найбільше схожими один на одного, ніж будь-яка інша пара в родині. За винятком хіба мене і Дейдри... Але сльози через це пролито вже давним-давно. І знову прощавай, найдорожча сестро, ти завжди житимеш у моєму серці.

І ти, Бранде... З гіркотою згадую про тебе, божевільний брате. Ти мало не знищив нас. Мало не скинув Амбера з його високого сідала на Колвірі. Ти б розтрощив усю Тінь. Ти мало не розбив Лабіринту, щоби витворити новий світ за своєю подобою. Ти був божевільним та злим і підійшов до втілення власних бажань настільки близько, що я й досі тремчу. Я радий, що ти пішов, що стріла, й прірва забрали тебе, що ти більше не брудниш своєю присутністю осель людських і не дихаєш більше солодким повітрям Амбера. Мені б хотілося, щоб ти ніколи не народжувався, а якщо вже це неможливо — щоб раніше помер. Годі! Такі думки принижують мене. Будь же мертвим і ніколи не тривож моїх дум.

Я розглядаю вас, як колоду карт, брати мої і сестри. Боляче й водночас надто поблажливо до себе узагальнювати так, але ви — я — ми, здається, змінились, і перш ніж я знову рушу в дорогу, хочу ще раз оглянути всіх.

Каїне, я ніколи не любив тебе, та й досі не довіряю тобі. Ти образив мене, зрадив і навіть ударив ножем. Забудьмо про це. Мені не до вподоби твої методи, але я не можу сумніватися у твоїй вірності нині. Отже, мир. Нехай нове правління почнеться з чистої сторінки для нас.

Левелло, ти володієш резервами характеру, яких не використовувала у цій боротьбі. І я вдячний за це. Іноді приємно вийти з конфлікту, не піддаючись випробуванню.

Джерарде, повільний, вірний брате. Можливо, й не всі ми змінилися. Ти залишився і міцним, як скеля, і вірним своїм ідеалам.

Блейзе, бачу твою постать, досі вбрану у світлі тони — ти сміливий, багатослівний і необачний. За перше тобі моя повага, за друге — усмішка. А останнє, здається, трохи зменшилося в останні роки. Добре. Тримайся подалі від змов у майбутньому. Вони тобі не пасують.

Фіоно, ти змінилася найбільше. Мені доведеться змінювати старе ставлення на нове, принцесо, адже ми вперше стали друзями. Прийми мою ніжність, чарівнице. Я вдячний тобі. Тільки будь хоч трішки не такою простакуватою. І най між нами ніколи знову не доходить до бійки. Повертайся до свого моря і кораблів, дихай чистим солоним повітрям.

Джуліане, Джуліане, Джуліане... Невже я справді ніколи тебе не знав? Ні. Певно, зелена магія Ардену пом'якшила твою стару пиху за час моєї відсутності, лишивши тільки справедливу гордість і те, що я б назвав чесністю — щось, без сумніву, далеке від милосердя, але що є прекрасним додатком до арсеналу з рис, які не применшуватиму.

І Бенедикте, бачать боги, що ти стаєш мудрішим, доки час пропалює собі шлях до ентропії, але досі відмовляєшся, попри своє знання людей, розуміти окремих представників виду. Тепер, коли цю битву завершено, я, можливо, запримічу твою усмішку. Відпочинь, воїне.

Флоро... Милосердя починається, як кажуть, із дому. Здається, тепер ти не гірша за ту, давню, яку я знав колись. Це лише сентиментальна мрія — думати про тебе й про інших так, як роблю це тепер, підбиваючи підсумки й вишукуючи кредити. Ми більше не вороги, ніхто з нас, і цього має бути достатньо.

А як щодо вбраного у чорне та срібне чоловіка зі срібною трояндою? Йому б хотілося думати, що він навчився трохи довіряти, промив очі в чистому джерелі й виплекав один чи два ідеали. Неважливо. Можливо, він досі тільки балакучий докучний, вправний лише у банальному мистецтві виживання, нечутливий, як і