Читати книгу - "Ім’я вітру"

Я не намагаюся натякнути, буцімто мій шлях завжди був рівним. Та ж цікавість, яка диктувала мені пристрасне бажання вчитися, також цілком регулярно доводила мене до біди.

Якось увечері, коли я розпалював батьківське багаття для готування їжі, мати помітила, що я наспівую віршик, який почув напередодні. Я не знав, що вона стоїть позаду мене, і вона підслухала, як я, стукаючи поліном об поліно, з відсутнім виглядом бубоню:

— Леді Леклесс сім надбань

Сховала в сукні без вагань:

Перстеник, що не вдягають,

Слово зле, що не вживають.

Там, де мужа її свічка,

Двері є, без ручки вічно.

Без замків і кришки скриня,

Де лежить його каміння.

Має леді таємницю:

Їй без сну усяке сниться,

Дивину знайдеш таку

На непрохіднім шляху.

Перед цим я чув, як це наспівувала маленька дівчинка, граючись у скакалки. Ці рядки я чув лише двічі, але вони врізалися мені в пам’ять. Як і більшість дитячих віршиків, вони добре запам’ятовувалися.

Проте мати почула мене й підійшла до вогню.

— Що ти зараз сказав, сонечко? — Голос у неї був не гнівний, але я здогадувався, що вона все ж не була задоволена.

— Чув це у Фолловс, — спробував викрутитись я. Бігати кудись із міськими дітьми, як правило, було заборонено. «Недовіра швидко перетворюється на нелюбов, — казав мій батько новачкам нашої трупи, — тож у місті тримайтеся разом і будьте ввічливими». Я доклав у багаття кілька важкеньких хворостин і дав полум’ю їх облизати.

Мати якийсь час помовчала, і в мене вже з’явилася надія, що вона махне на це рукою, аж тут вона сказала:

— Негарно таке співати. Ти не замислювався, про що ця пісенька?

Насправді ні. У цілому цей віршик здавався абсурдним. Але подумки розібравши його, я помітив доволі очевидні сексуальні натяки.

— Оце зараз замислився. Раніше я про це не думав.

Її обличчя стало трохи лагіднішим, і вона опустила руку, щоб пригладити мені волосся:

— Завжди думай, що співаєш, сонечко.

Я начебто був у безпеці, але не втримався й запитав:

— А чим це відрізняється від деяких уривків «Хоч скільки він ждав»? Скажімо, того, де Фейн питає леді Періаль про її капелюх? «Я чув про нього від стількох чоловіків, що захотів його побачить і примірить». Цілком ясно, про що він говорить насправді.

Її вуста стиснулися в мене на очах; вона не гнівалася, проте й задоволеною не була. Тоді у виразі її обличчя щось змінилося.

— Скажи-но мені сам, у чому відмінність, — попросила вона.

Я ненавидів провокаційні запитання. Відмінність була очевидною: одне доведе мене до біди, а інше — ні. Я трохи зачекав, показуючи, що як слід замислився над цим питанням, а тоді хитнув головою.

Мати спритно опустилася на коліна перед вогнем, щоб зігріти руки.

— Відмінність у… принеси-но мені, будь ласка, триногу. — Вона м’яко мене підштовхнула, і я чкурнув до задка фургона, щоб дістати триногу, а вона тим часом вела далі: — Відмінність тут між словами, зверненими до людини, та словами про людину. Перші можуть бути нечемними, але друге — це завжди плітки.

Я приніс триногу й допоміг матері поставити її над вогнем.

— До того ж леді Періаль — лише персонаж. Леді Леклесс — реальна людина, з почуттями, які можна образити. — Вона підняла на мене погляд.

— Я не знав, — винувато оборонився я.

Мабуть, я набув достатньо жалюгідного вигляду, оскільки вона згребла мене в обійми й поцілувала:

— Не треба над цим плакати, сонечко. Просто ніколи не забувай обдумати свої дії. — Вона погладила мене по голові і сонячно всміхнулася. — Гадаю, ти міг би загладити провину як перед леді Леклесс, так і переді мною, якби знайшов трохи солодкої кропиви для сьогоднішньої печені.

Я був радий будь-якій можливості уникнути осуду та погратися в заростях дерев на узбіччі. Не встигла вона доказати, як я вже зник.

Також мені слід пояснити, що здебільшого я проводив з Абенті свій вільний час.

Від звичних обов’язків у трупі мене ніхто не звільняв. Я за потреби грав роль юного пажа. Допомагав розмальовувати декорації й шити костюми. Чистив коней увечері та гримів бляшаним листом за сценою, коли на сцені виникала потреба в громі.

Проте я не сумував за втраченим дозвіллям. Завдяки властивій усім дітям нескінченній енергії та властивій особисто мені невситимій жадобі знань наступний рік став чи не найщасливішим часом на моїй пам’яті.

Розділ дванадцятий

Головоломка складається докупи

Наприкінці літа я випадково підслухав розмову, яка вивела мене зі стану блаженного незнання. У дитинстві ми рідко думаємо про майбутнє. Ця невинність дозволяє нам насолоджуватися життям так, як це вміє мало хто з дорослих. Того дня, коли ми починаємо бентежитися через майбутнє, ми прощаємося з дитинством.

Був вечір, і трупа отаборилася край дороги. Абенті дав мені повправлятися в новому прийомі симпатії, що звався «Максима переведення змінного тепла в постійний рух» — чи якось так, словом, якось пафосно.

Було складно, але все стало на свої місця, наче в головоломці. Я витратив на нього хвилин із п’ятнадцять; Абенті ж, як я здогадався з його тону, розраховував, що я витрачу щонайменше три-чотири години.

Тож я пішов його шукати. Почасти для того, щоб отримати наступний урок, а почасти, щоб просто трішечки погнути кирпу.

Я знайшов його біля фургона своїх батьків. Я почув їх, усіх трьох, задовго до того, як побачив. Їхні голоси були геть нерозбірливими, були далекою музикою, на яку перетворюється розмова, коли слів не розібрати. Але я, наближаючись, чітко почув одне слово: «чандріяни».

Почувши його, я різко зупинився. Уся трупа знала, що мій батько працює над піснею. Він уже рік із гаком хитро виманював із містян давні перекази та віршики щоразу, коли ми зупинялися десь пограти.

Кілька місяців його цікавили перекази про Ланре. Далі він також почав збирати старі історії про фей, легенди про домовиків і блукальців. Потім він заходився розпитувати про чандріян…

Це було кілька місяців тому. Останні півроку він питав більше про чандріян і менше про Ланре, Ліру та всіх інших. Здебільшого пісні, за які брався мій батько, створювалися за один сезон, тим часом як робота над цією тривала вже другий рік.

Вам варто знати й таке: мій батько ніколи не розголошував ані словечка з пісні, поки її не можна було зіграти. Доступ до його творчої