Читати книгу - "Морок, Айрін Сторі Irene Story"

- Отже, шукаємо воду, їмо і розмовляємо. Відчуваю, що нас чекає дуже цікава розмова.

Я почала розбирати пакунки з продуктами. Треба було розділити всю цю кількість на декілька прийомів їжі, щоб на момент заходу сонця ми були ситі, – і всю ніч нас нічого не відволікало від головної мети.

Хлопці закріпили мотузку до відра і подались до колодязя. Я, залишившись на самоті в автомобілі, заблокувала всі двері. Хоч і був день, і сонце палюче, а мені все рівно було страшно.

Через хвилин тридцять хлопці повернулись. Їм вдалось набрати повне відро води. Я вийшла з автомобіля.

- Ти була права – вода тут є, але дуже глибоко.

- Отже, й озеро тут є.

- Софіє, а давай ми помиємо овочі, а ти почнеш нам розповідати свою частину правди в цій історії. Свою я вам вже розповів, а в Олександра, окрім таємного кохання до Світлани, нічого більше секретного і не було. Чи я помиляюсь?

- Ні, не помиляєшся.

- Але я не знаю з чого почати свою розповідь. Я думала, що поступово сходжу з розуму по причині цих снів. Почала ходити до психолога. Вона мені весь час казала, що в мене просто страх води. Через це мені постійно снилось, що я тону в тому чортовому озері.

- «Гарний» психолог. Якщо повернусь назад в Київ, обов’язково запишусь до неї на сеанс. Цікаво, страх чого вона в мене виявить, коли я розкажу їй, наприклад, хоча б про сьогоднішню ніч.

- Кирило, Поліна справді гарний спеціаліст. Але мені вона допомогти так і не змогла – сни не припинились.

- Ти сказала під час поїздки сюди, що сон відрізнявся. В чому була різниця?

- Протягом декількох місяців після мого дня народження мені снився один і той самий сон: світла частина доби – і я стою на полі, трава вже жовта, її спалило сонце; далі я чую шурхіт, ніби хтось наближається, але я не бачу хто саме чи що – і я починаю бігти, забігаючи в ліс. У лісі освітлення змінюється, стає зеленкуватим. Я зупиняюсь, але хтось мене оточує. Я не бачу, але відчуваю, що хтось хапає мене, але я вириваюсь і біжу далі. З лісу я вибігаю до берега озера. Навколо темно. І раптом мене хтось штовхає невідомо звідки в воду – я падаю, намагаюсь виплисти, вдихнути повітря, але мені це не вдається. Я задихаюсь. І мене затягує в морок води озера.

- А в тебе точно немає страху води?

- Кирило… Ні, немає. Я вчора дізналась причину свого сну.

- Коли це?

- Коли говорила з мамою. Ти сам все чув. І, до речі, в цьому саме і полягала різниця: в автомобілі я побачила все, що потім мені розказала мати, ще не знаючи цієї історії про сімейну таємницю.

Олександр обтрусив руки та відкрив пляшку, щоб попити води.

- Я теж все чув. І от, що я думаю.

- І що ж?

- Ну, за те, що ці нелюди пустили кров дитини, мати цієї дитини зробила так, щоб вони вічно мали жагу до крові. І фізично стали нелюдами, нечистю, монстрами, щоб це відповідало їхньому внутрішньому стану.

- Ми маємо якнайшвидше з ними розібратись. Ніхто більше немає від них постраждати. Ти знаєш, що нам робити, Кирило?

- Що там було написано на тих листочках, які так завбачливо залишили Іван зі Світланою? Срібних куль у нас, звісно, що немає, але все інше підготуємо. Доведеться попрацювати зараз і вночі спати теж не вдасться. На жаль.

Наступні декілька годин ми готували зброю, щоб знищити нечисть. Ми вийняли все, що купили Кирило з Олександром в будівельному магазині, з багажника, щоб побачити з чого нам обирати. Кирило сказав, що зможе зробити щось схоже на осиновий кіл, але у великій кількості. Невідомо, чи тут поблизу росте осина, то ж ми обмокнули кожну деревину у святій воді.

Алекс взяв лопату та обкопав церкву. Там, де була тільки-но розрита земля, я насипала солі. Вийшло, що церква була оточена колом з солі.

Двері та стіни церкви ми оббризкали освяченою водою, щоб нечисть навіть не стукала більше і не ходила по даху.

Кожен інструмент, яким можна було б відбиватись, навіть рештки лопати, теж змочили у святій воді. Потім я згадала про покинутий хрест в самій церкві. Щоб вбити монстрів, треба буде вийти поза межі нашого сховища – церкви. Отже, хрест нам точно знадобиться.

Прошу всіх, хто читає написані мною книжки та додає їх собі в бібліотеку, підписатись на мене як на автора, щоб не пропустити нових ще більш захоплюючих історій!