Читати книгу - "Морок, Айрін Сторі Irene Story"

- Давайте!

Кирило дав команду – і почався хаос. Хаос не для нас, а для цієї нечисті. Хлопці, не виходячи з захисного кола, стали атакувати потвор так, як ті точно не очікували. Спочатку Денис поцілив в кожного зі свого пістолета. Добре, що набоїв вистачило. Ці наволочі були дезорієнтовані. Тепер і хлопці змогли вийти з кола з солі, тому що ці монстри не могли рухатись. Їх наче прибили тими кулями до землі.

Потім настала черга осинових кіл, хоч вони були і не з осини. Освячена вода стала нашим незамінним помічником. Ці тварюки намагались відбиватись, хотіли подряпати і навіть вкусити. Їх було більше – і це відчувалось.

До ватажка ніхто з хлопців не міг підступитись. Тримаючи хрест та смолоскип я обійшла його і почала відтискати його до дверей церкви.

Монстр не розумів, що відбувається. Напевно, так само, як і колись маленька Ада… Якщо це кровне прокляття – то і помста буде теж кровною. Ватажок нелюдів сам не помітив, як переступив коло з солі і почав покриватись опіками. Таким чином я притисла його до дверей церкви. Він намагався чинити опір, але не міг поворухнутись.

- Хлопці, хто-небудь! Добийте його!

Кирило підбіг та вбив дерев’яний кілок в грудну клітину упиря з такою силою, що прибив його наскрізь до дверей церкви.

І все припинилось.

***

До Києва ми їхали мовчки. Добре, що автомобіль Дениса не постраждав. В мене досі нив опік на лівій руці від смолоскипу. Напевно залишиться шрам. Нехай. Ми хоча б всі разом залишились живі.

Ми зупинились на першій заправці, яка трапилась нам на шляху. Треба було провітрити думки. Кирило і я пішли в невеличкий магазин біля заправки.

- Обираєш алкоголь?

- Ні. З сьогоднішнього дня лише вода і чай.

- Розумно.

- Думаю, що алкоголь не врятує мене від нічних жахіть.

- Думаєш, будуть снитися?

- Так, звісно. Я зараз не сплю, очі закриваю і весь здригаюсь – картинки не найкращі перед очима. А ти як? Всі мовчать про свій стан.

- Я не знаю, як я… Було дуже страшно – і таке враження, що цей страх не пройшов. Якщо бути чесною, то я досі перебуваю в стані шоку.

- І я про це. Знаєш, я напевно ще й палити кину. Як подивлюсь на свою запальничку, одразу згадую, що я нею смолоскипи підпалював. Тільки подумати: смолоскипи проти упирів в двадцять першому столітті!

- Так викинь ту запальничку.

- Ні. Мені її ще брат мій подарував. Рука не підніметься. Вона для мене як оберіг тепер. Буду носити з собою.

- Цікаво.

Ми вийшли з магазину, сіли в салон автомобілю і так само мовчки рушили далі в столицю. Олександр встиг подрімати і, коли прокинувся, замінив Дениса за кермом.

- Денисе Олексійовичу, що з нами буде далі?

- Стосовно чого питання?

Він прикрив очі і намагався поспати, а ми з Кирилом йому в цьому заважали.

- Нас все ж таки заарештують? Звинуватять у вбивстві Івана та Світлани, чи як?

- Ні. Звісно, що ні.

- Тоді як Ви поясните причину їхньої смерті?

- Головне, що їхні вбивці покарані та не зможуть нікому більше завдати шкоди. В офіційних документах зазначимо як вбивцю якогось оскаженілого дикого звіра. Нехай його шукають по тих лісах – там тепер безпечно. Завдяки нам всім.

- Це точно.

В Києві всіх порозвозили по домівкам. Кирило сказав, що дає нам з Олександром тижневу оплачувану відпустку, щоб ми прийшли до тями.

Протягом всієї поїздки до Києва я думала про те, як в першу чергу зачинюсь на всі замки в своїй квартирі, вимкну телефон і засну в своєму теплому ліжку. І приїхавши я здійснила свою маленьку мрію.

Вперше за довгий час я спала без тривоги в душі і дивних сновидінь стільки, скільки хотіла.

Нарешті.

Світло перемогло морок.

Кінець.

Прошу всіх, хто читає написані мною книжки та додає їх собі в бібліотеку, підписатись на мене як на автора, щоб не пропустити нових ще більш захоплюючих історій!

Кінець