read-books.club » Сучасний любовний роман » Джекпот, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

57
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Джекпот" автора Анна Харламова. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 38
Перейти на сторінку:
Глава 26

*******     *******    *******    *******    *******

   Лежачи в обіймах одне одного, після нестримного, шалено-палкого заняття коханням, Дмитро промовив:
   — У тебе неймовірна родина. Я радий, що познайомився з ними усіма.
   — Я щаслива це чути. — Промуркотіла вона, ховаючись в його шию.
   — Ти, завтра йдеш на роботу? — Поцікавився Дмитро, бо мав ще один сюрприз для Вікторії.
   — Так, звичайно. — Позіхнула вона і запитала: — А ти?
   — Так. Йду. — Збрехав він, але на цей раз, його не гризло сумління. Він збрехав, бо хотів потішити її – здійсненням ще однієї мрії.
   — Я прийду до п’ятої. — Знову позіхнула вона.
   — А я десь о третій. Бо… це не моя зміна. Йду прикрити одного хлопця. — Він збрехав вдруге і ось тут – нагадало про себе сумління, а потім і біль від згадки про те, що вона може його не пробачити через парі.
   — До-б-ре-е… — Вона провалювалась в сон.
   — Вікторіє… я брехло. — Він опустив голову і побачив, що вона спить.
   Він зітхнув, і обережно поцілувавши її у волосся, сумно усміхнувся.
   Я так хочу, щоб ти все зрозуміла, коли настане час. Ось моя мрія.
  
*******     *******    *******    *******    *******

   Вікторія вилетіла у коридор, поспішаючи на роботу.
   — Не забуть поснідати. Грінки, яєчня та  кава на столі.
   — Дякую, Ягідко. — Він усміхнувся, і підійшов ближче, щоб поцілувати її.
   Вікторія встала навшпиньки, і торкнувшись його губ, ніжно відповіла на поцілунок.
   — До вечора. — Вона мило усміхнулась.
   — До вечора, Ягідко. — Дмитро відповів їй такою ж щирою усмішкою.
   Вікторія вибігла за двері і помахала йому. Він помахав навзаєм, і зачинивши двері, поспішив снідати.
   Дмитро всівся на стілець, і наколовши яєчню на вилку, почав розмірковувати, як знову краще збрехати. Його подарунок – теж має ціну, і в цьому випадку, він не може сказати, що взяв це все у кафе.
   Думки кружляли в його голові, як ластівки над гніздом. Одна за одною, змінюючись зі змахом крилець. І врешті решт, він дещо придумав, і на цьому його думи – завершились. Можна було приступати до самої мрії.
  
*******     *******    *******    *******    *******

   Вікторія повернулася додому, і поспішила відчинити двері до кімнати, щоб побачити дороге обличчя свого коханого.
   Двері відчинились, і вона затулила рот долонями, ховаючи в них крик захвату та спантеличення. Шок,… радість,… одним словом – мрія.
   — Як ти це зробив?
   Дмитро розвів руками, усміхнувся і промовив:
   — Гарні мрії, - не важко втілити у життя.
   Вікторія увійшла до кімнати. Все було в тьмяному світлі вогників, які прикрашали величезний намет над матрацом, який у мить перетворився на м’яке ложе. Біла прозора тканина; органза кольору шампань; мереживо, - все звисало від стелі до підлоги, роблячи вишуканий намет. Він був прикрашений маленькими вогниками, які робили все казковим та чарівним. Матрац був застелений такою ж білою тканиною, а зверху прикрашений маленькими подушечками.
   Вікторія закліпала, намагаючись струсити величезні сльози, які мерехтіли на її довгих віях. Вона стояла декілька довгих хвилин, і Дмитро стояв навпроти неї, не порушуючи жодним словом її казкової миті.
   Вона нарешті зробила крок до намету, і торкнувшись його пальчиками, засміялась від щастя.
   — Ти здійснюєш усі мої мрії. Ти неймовірний, Дмитро. — Вона дивилася у його блакитні очі і бачила в них себе.
   — Ще не всі. Сподіваюсь, до твоїх бажань входить одруження зі мною, народження дітей та кохатися кожного дня. — Він дивився у глиб її очей і його переповнювало кохання, про яке говорять – навіки.
   — Так, - це мої бажання. Здійсниш їх? — Вона затремтіла, коли він дивлячись їй у вічі, підійшов до неї, а вже через мить вставав на одне коліно.
   — Почнімо прямо зараз. Вийдеш за мене? — Він дістав з кишені каблучку, своєї бабусі, і вона засяяла під світлом вогників.
   — Так! Так! Так! Я вийду за тебе! — Вікторія простягла рученятко.
   Дмитро узяв її пальчики у свою руку, і повільно почав надягати каблучку, промовляючи:
   — Я кохатиму тебе все життя і після нього. Я турбуватимуся про усі твої потреби. Я втілю кожну твою мрію у життя. — Він усміхнувся, крізь сльози. — Дякую, що ти осяяла своєю вродою, своїм добрим серцем і відкритою душею мій життєвий шлях. Я йшов за твоїм світлом – тож я мав своє призначення, - знайти тебе і зробити своєю. — Він відчув, як її пальчики тремтять, а схлипи щасливої нареченої стають голоснішими. — Це каблучка моєї бабусі. Вона дала мені її, і сказала, що вона мусить належати дівчині з гарним серцем. Я її знайшов.
   —  Дмитре, все, що ти сказав… це найпрекрасніше, що я коли небуть чула… Я обіцяю, що зроблю тебе щасливим і кохатиму тебе з кожним днем все більше. Твої мрії – тепер і мої. Ми все втілимо у життя разом. — Вона подивилася на каблучку, а потім знову в його блакитні, мокрі очі. — Ця каблучка – символ нашого кохання. Я буду відповідати – тій дівчині, яку хоче бачити біля тебе твоя бабуся. Я кохаю тебе, Дмитре. Кохаю понад усе на світі.
   — Кохаю тебе, Вікторіє. Кохаю понад усе на світі і навіть більше. — Він підвівся з коліна, і міцно обійнявши її, поцілував палко та водночас ніжно.
   В цю мить, вони почули спів Янголів, які раділи їхньому щастю.
   Дмитро ніжно торкався її вуст, а вона так само ніжно відповідала. Це була подяка… чиста подяка за всі хвилини разом, подаровані одне одному, і за ті, які вони будуть дарувати одне одному все спільне життя.
   — Я не можу повірити, що ми заручились. — Вікторія сяяла щастям.
   — Моя мрія втілюється у життя. — Дмитро поцілував її у чоло.
   — Наша. — Усміхнувшись, вона мило запитала: — Ти, голодний?
   Піднявши голову, вона побачила хижий погляд Дмитра і все зрозуміла.
   — Так, я голодний… ду-же-е-е… — Він притиснув її до свого тіла, щоб вона відчула, як прокидається його єство. — У мене з’явилася, ще одна мрія…
   — Яка ж? — Її очі блищали пустотливими вогниками.
   — Хочу кохатися з тобою у цьому наметі. — Його посмішка стала такою ж хижою, як і погляд.
   — Мрії повинні втілюватися у життя… — Промуркотіла вона, і торкнувшись пальчиком його вилиці, усміхнулась.
   Відійшовши на крок назад, вона дивлячись йому у вічі, почала знімати светр. Рух за рухом і от вона перед ним, стоїть лише в одній білизні. Доки вона розправлялася зі своїм гардеробом, він пильно дивився на неї, насолоджуючись неймовірно-сексуальним дійством. Він зняв із себе светр та джинси, і підійшовши до неї, схопив її за волосся на потилиці і притиснув до своїх губ. Його язик зваблював,… захоплював,… пестив та збуджував, з кожним разом все глибше, досліджуючи усі смаколики її ротика. Вона стогнала і дико відповідала на його дії. Вони обоє, наче пірнули в океан, який бився об берег, набуваючи все голосніших акордів.
   Їхні руки звільняли одне одного від останніх деталей одежі, доки язики блукали на губах,… шиї,… вилицях… та грудях…
   Дмитро обережно поклав Вікторію на м’які подушечки, і влігшись між її стегнами, дав відчути, що він голодний до нестями,… він дико-дико голодний по ній…
   — Твоя «мрія» готова, щоб «чарівна паличка»… її втілила у життя?... — Він задихався в ейфорії почуттів та бажання. Його голос осів від перезбудження, і він боявся, що навіть не встигне увійти в неї, - як кінчить.
   — Скоріше втілюй нашу мрію у життя… мій чарівник… — Вона зайорзала під ним, і розставивши ніжки, усміхнулась, дивлячись у вічі Дмитру.
   Входячи повільно в її мокрі… шовкові тенета, він опустив голову на подушку біля її голови. Йому здалося, що він втратить свідомість від цих нереальних відчуттів.
   — О, Господи! — Дмитро переривчасто задихав.
   — Дмитре… рухайся… прошу… — Вона підставила стегна і відчула його дуже-дуже глибоко. Застогнавши, вона заплющила очі від насолоди.
   Дмитро повільно зарухав стегнами, і голова взагалі пішла обертом. Він підняв голову і подивився на блаженне обличчя своєї нареченої. Її губки були розтулені,… оченята заплющеними,… вії тремтіли, а щічки вкривала фарба…
   — Ти прекрасна… — Прошепотів Дмитро.
   Вікторія розплющила очі, і широко усміхнулась Дмитру.
   — Ти також… прекрасний… мій ко-ханий… — Її слова збивались, коли він знову і знову пірнав у глибини її шовку.
   Дмитро був океаном, який розплескував хвилі Вікторії… Він рухався з такою швидкістю, що здавалося – вона зірве голос від стогонів, а її плоть почне палати… Це була неприборкана пристрасть… це було первісно та хижо… Дихання,… рухи,… плескання тіл, які в поєднанні забувалися про все, окрім суцільного задоволення… Екстаз накрив їх з головою… Вона царапала його спину, він стискав її сідниці до болю… Вони кричали на піку… і задихалися під останніми спазмами підкорення Олімпу.
   Дмитро не поспішав вставати, він не припиняв бути у ній і насолоджуватися глибиною задоволення.
   Вікторія і досі тримала його стегна своїми ніжками, і муркотіла нечленороздільні слова… їй було безмежно добре…
   Вони здійснили ще одну мрію.
   Декілька хвилин вони обіймали одне одного і ніжно цілувались, дякуючи за казкову країну, де здійснюються найпотаємніші бажання.
   Дмитро обережно вийшов з її шовку, і відкинувшись на спину, пригорнув Вікторію до себе. Вона вляглась на його груди, і подивилася наверх. Вогники мерехтіли, тканина ледь-ледь рухалась після їхнього поєднання.
   — Дивно…
   — Що? — Вікторія подивилася на нього.
   — Дивно, що ми не розвалили намет… — Засміявся він і Вікторія підхопила його жвавий сміх.
   — Це точно. — Піддакнула вона. — Можна я щось запитаю?
   — Навіщо ти питаєш?! Звичайно, питай, що завгодно. — Він здивувався, що вона питає дозволу.
   — Взагалі у мене два запитання. — Усміхнувшись, вона запитала: — Де ти взяв тканину і усі ці дрібнички?
   — В мого друга мама працює на фабриці, от і віддала шматочки тканини. — нова брехня. Звичайно, він купив їх за золотою карткою.
   — Це якийсь хлопець з кафе?
   — Так.
   — А звідки ти знав, що його мама працює на фабриці?
   — Вікторіє… Вікторіє… Взагалі це не важливо, - важливо те, що мені це вдалося. — Він поцілував її у скроню. — У тебе було, ще якесь запитання?
   — Так. — Вона подивилася йому у вічі, перебираючи пальчиками волосся на його грудях.
   — Яке? — Він усміхнувся, щоб вона не хвилювалась.
   — Як каблучка зараз опинилася в тебе? — Вона дивилася у його блакитні очі і чекала на відповідь.
   — Вона завжди була зі мною. З тих пір, як бабуся дала мені її. — Брехня… чергова брехня… Ця каблучка, завжди знаходилася у його шафі. Проте, - не все брехня. Це дійсно бабусина каблучка, і вона дійсно говорила ті слова, про які він розповів Вікторії.
   — Як гарно.
   — Як гарно, що я не довго шукав тебе… моя половинка. — Він ніжно торкнувся губами її вуст, і пірнувши язиком у її ротик, дав забутися про усі запитання та відповіді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 25 26 27 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джекпот, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джекпот, Анна Харламова"