Читати книгу - "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Цікаво, що з нею буде далі? — розмірковувала жінка вголос. — Страшно подумати, що вона може опинитися в дитячому будинку, як маленький хлопчик Сари Портер.
А потім вони кохалися, вперше після народження дитини. Ізабель була іншою: впевненою, розслабленою. Вона поцілувала Тома й пізніше промовила:
— А давай, коли настане весна, посадимо трояндовий сад. І він цвістиме тут багато років, коли навіть нас не буде.
— Я повідомлю про все вранці, — сказав Том на світанку, відразу після того, як загасив маяк.
М’яке перламутрове світло нового дня проникло в спальню й пестило обличчя дитини. Вона прокинулася серед ночі, й Ізабель узяла дитя спати між ними. Жінка приклала пальця до губ, кивнула в бік сплячої дитинки і знялася з ліжка, кличучи Тома на кухню.
— Сідай, моя любове, а я зроблю чаю, — прошепотіла і тихо, як тільки могла, дістала чашки, заварник і чайник. Поставивши чайник на плиту, сказала: — Томе, я тут подумала…
— Що?
— Люсі. Це не може бути просто збігом, що вона з’явилася на Янусі невдовзі після того, як… — Їй не потрібно було продовжувати далі… — Ми не можемо відправити дівчинку до притулку. — Жінка повернулася до Тома, і той взяв її руки у свої. — Любий, я думаю, що вона повинна залишитися з нами.
— Люба, так не можна! Вона чудова дитина, але не наша. Ми не можемо залишити її.
— Чому ні? Подумай. Я маю на увазі, хто ж дізнається, що вона тут?
— Ну, передусім, коли через декілька тижнів сюди прибудуть Ральф і Блуї, то вони дізнаються.
— Так, але вчора ввечері мені спало на думку, що вони про це не довідаються. Усі й досі вважають, що я вагітна. Вони просто здивуються, що дитина народилася трохи раніше.
Від подиву Том розтулив рота.
— Але… Ізі, ти здуріла? Ти розумієш, що пропонуєш?
— Я пропоную доброту. Це все. Любов до дитини. Я пропоную, любий, — вона стиснула його руки, — щоб ми прийняли цей подарунок небес. Як довго ми хотіли дитину, молилися про неї!
Повернувшись до вікна, Том поклав руки на голову й почав сміятися, а потім витягнув їх угору, наче звертався до когось.
— Ізабель, заради всього святого! Коли я повідомлю їм про чоловіка в човні, то хтось достеменно буде знати, хто це такий. І вони дізнаються, що була й дитина. Можливо, не відразу, але з часом…
— Тоді, я думаю, не потрібно нічого повідомляти.
— Не потрібно повідомляти? — Він спитав це надто стримано.
Вона гладила його волосся.
— Коханий, не кажи їм. Ми не зробили нічого поганого, просто прихистили безпорадну дитину. Ми можемо гідно поховати бідного чоловіка, а човен… Просто відпустимо його в море за течією.
— Ізі, Ізі! Ти знаєш, я все зроблю заради тебе, люба, але, ким би не був цей чоловік і що не зробив би, він заслуговує, щоб з ним повелися гідно. І законно, як на те пішлося. А якщо мати дитини не померла і дружина цього чоловіка десь побивається за ними обома?
— Яка жінка відпустить свою дитину? Томе, мабуть, вона потонула. — Ізабель знову стиснула Томові руки. — Я знаю, наскільки важливі для тебе ці правила, і я знаю, що тобі не слід їх порушувати. Але для кого й для чого вони? Для того, щоб рятувати життя! І саме це ми повинні зробити, любий: урятувати це життя. Вона тут, і ми їй потрібні і здатні допомогти. Будь ласка!
— Ізі, я не можу. Це не про мене. Як ти не розумієш?
Її обличчя потемніло.
— Як можна бути таким безсердечним? Тебе цікавлять тільки твої правила, і твої кораблі, і твій клятий маяк!
Том і раніше чув звинувачення, коли збожеволіла від горя після викиднів Ізабель спрямовувала свій гнів проти єдиної людини — чоловіка, котрий продовжував виконувати свій обов’язок, котрий утішав її, як міг, а власний смуток ховав у собі. І знову він відчув, що вона наблизилася до небезпечної межі, можливо, цього разу ближче, аніж будь-коли.
Розділ 11
Допитлива чайка сиділа в скелі на подушці з морських водоростей і дивилася на Тома. Вона не зводила з нього очей, а він загортав у полотно мертве тіло, від якого вже починало погано відгонити. Важко сказати, ким був цей чоловік за життя. Його обличчя не здавалося ані дуже старим, ані дуже молодим. Худорлявий і світловолосий. Мав маленький шрам на лівій щоці. Том подумав про тих, хто сумував за ним, хто мав причину любити його чи ненавидіти.
Старі могили загиблих унаслідок трощі розташовувались знизу, поруч із пляжем. Коли він заходився копати свіжу яму, його м’язи запрацювали самі собою, виконуючи давно знайому їм роботу, неначе ритуал. І він сподівався, що це більше не доведеться повторювати.
Коли Том уперше ховав людей, його вивернуло від вигляду трупів, що лежали пліч-о-пліч, чекаючи на його лопату. Через деякий час це стало просто роботою. Він сподівався, що йому попадеться худорлявий хлопець або хтось без ніг, бо таке тіло легше піднімати. Поховати їх. Позначити могилу. Віддати честь і піти. Ось як це було. І сподіватись, що якоїсь частини тіла таки не буде. Том похолов від думки, що тоді він не вбачав у цьому нічого поганого.
Лопата стукала щоразу, торкаючись піщаного ґрунту. Він скінчив роботу, з’явився охайний горбик. Том хотів помолитися за того нещасного, але зміг лише прошепотіти: «Пробач мені, Господи, за це і за всі мої гріхи! І пробач Ізабель! Ти знаєш, скільки в ній добра. І ти знаєш, скільки вона страждала. Прости нас обох і помилуй!» Чоловік, перехрестившись, повернувся до човна, готовий затягнути його назад у воду. Він штовхнув судно й раптом побачив якийсь блиск. Том заглянув до корпусу. Щось блискуче застрягло під носом, і Том не зміг схопити його. Він, спробувавши знову, дістав якийсь холодний твердий предмет, котрий раптом ожив у його руках: це було прикрашене херувимами срібне брязкальце, і на ньому стояла проба.
Том крутив його в руках і ніби чекав, що воно заговорить, дасть хоч якусь підказку. А потім запхав його до кишені: можна по-різному пояснити появу цієї дивної пари на острові, але тільки версія Ізі, що дитина
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман», після закриття браузера.
