Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

Вбивати мене не збирались навіть у крайньому випадку, що несказанно радувало, і дякувати за це варто було якомусь «ненормальному ріє Нордесу». Та знешкодити вимагалось обов’язково (наказ «шаленого ріє Нордеса»), причому будь-якими способами аж до каліцтва (вказівка ​​«безпутного ріє Нордеса»), що здорово підривало віру в щасливий фінал.

– Вибачте, що втручаюся…

На мій голос охорона (чи місцевий аналог поліції?) відреагувала клацанням затворів.

– Я здаюсь. Щити відключено, кочергу відкладено, нічних горщиків тут більше немає. Просто не чіпайте мою голову, і все буде гаразд.

Здавлений хрип підказав, що про інцидент із принцом Ендером уже обізнані всі.

– Наручники? – Я намагалась не дивитись на долоню, обмотану клаптем тканини.

Рація вибухнула пронизливим писком, і…

За хвилину до нашої теплої компанії приєдналася нова персона. Вельми впливова персона, до речі.

Вона заявила, що забирає мене, громадянку Ластонії, до ластонського посольства. Пригрозила міжнародним скандалом. Пообіцяла притягнути Ендера до відповідальності за знущання над іноземкою.

Звучало це все дуже заманливо, ось тільки, хоч убийте, я не раділа несподіваному захисникові. Він був мені знайомий. Я його вже зустрічала, причому точно не в Долінеї.