Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

– Я трохи не про те питав... – він сів і підтягнув коліна до грудей. – Але ти права. Якщо ми позбудемося твоїх страхів, ти зможеш розслабитися і зітхнути на повні груди. Може... навіть повернемося у професійний спорт...

– Ти дійсно готовий повернутися?! – Віолетта теж підвелася. – Через стільки років?

– Якщо захочеш, – знизав плечима він. – Перебудуй свій розклад... Навіть якщо не будемо по турнірах мотатися, можемо робити якісь цікаві постановки, Стеф і Стеша оцінять. Ну справді, рано нам ще іржавіти і здавати себе в утиль. Хоча ти-то все одно з танцями пов'язана, це я «зрадив батьківщині».

– Слухай, я вперше за останні дні не шкодую, що нас запросили станцювати на ювілеї, – Віола, підвівшись, крутонулася навколо берізки. – Може, нам дійсно вдасться відкрити в собі «друге дихання»?

– А очі-то як засяяли! – посміхнувся чоловік, підвівся і загасив залишки багаття.

– На себе б подивився, теж увесь сяєш, – не залишилася в боргу і вона.

– Так хто найкращий? – Яр підморгнув.

– Ми!

– Хто «зробить» суперників?

– Теж ми! – не втрималася від усмішки Віола.

– Тоді поїхали практикуватися! – Ярослав склав покривало і застрибнув на сталевого друга. – Будемо «рвати» паркет, щоб тріски летіли!

Сутеніло. Віолетта ловила обличчям вітер, притискаючись до надійної спині Ланіна. Їхали швидко, як їй подобалося, але без порушення правил. Думки про Тимура вже не здавалися такими страшними, але їй хотілося скоріше притиснути до грудей малюків, переконатися, що її ставлення до них залишилося таким же, як і раніше. Це бажання було майже нестерпним. Коли вони з Яром повернулися, застали дітей на килимі. Свекор і свекруха стояли на четвереньках, а маленькі бешкетники каталися на їх спинах, ніби на кониках, та ще й влаштовували імпровізовані бої.

– Гей, дітлашня, ви зовсім заганяли бабусю з дідусем, – похитав головою Ярик і слідом за Віолеттою пішов до ванної мити руки.

– Ви вчасно. Ох, моя спина-а... – потер поперек дядько Женя, піднімаючись на ноги, і допоміг підвестися дружині.

Стеф і Стеша батьків Яра просто обожнювали. Ті, зрозуміло, відповідали їм взаємністю, а тому часом дозволяли занадто багато. Але в той же час Віола не назвала б дітей розпещеними, вони знали межі, за які заходити не варто. Стефанія частенько сиділа з бабусею за вишивкою і робила перші кроки в освоєнні гладі: вишивати хрестиком вона вже так-сяк вміла. А Стефан, озброївшись міні-викруткою, нерідко пропадав з дідом у гаражі.

А ось бабусю і дідуся з боку матері маленькі бешкетники не дуже шанували. Вони, як і все інше сімейство Ланіних, нерідко чули через стелю лайки батьків Віоли. Зараз, коли дочка вийшла з-під його контролю (колишній майор як-ніяк позбувся цінного «бійця»!), батько все частіше «виховував» і «наставляв на шлях істинний» маму, виплескуючи на неї незадоволене бажання кимось керувати. Та й сама Віолетта не надто часто відпускала до них дітей, не бажаючи, щоб вони піддалися такому ж психологічного натиску, як свого часу вона.

Змивши дорожній пил, Віола опустилася на коліна і обняла дітей. Ледве стримуючи сльози, вона притискала їх до грудей все міцніше і міцніше.

– Матусю, що трапилося? – глухо запитала Стефанія.

– Тебе хтось засмутив? – не змовчав і Стеф. – Ти мені скажи, я йому покажу! Ми з татом покажемо!

– Маленькі мої, я так вас люблю! – вона чмокнула кожного в щоку. – Як щодо ягідного пирога? Я швидко приготую.

– Та-а-ак! – хором прокричала дітвора.

– А поки мама готує, ми продовжимо веселитися, – сказав Ярослав, який спостерігав за нею уважним поглядом. – Хто хоче покататися на спині у тата? – він став на коліна і прийняв горду позу кращого скакуна усіх часів і народів.

– Я-а-а-а! – малеча налетіла на нього, ледь не зваливши на килим.

– По одному, а то тато зламається, – поскаржилася тітка Світла.

А Віолетта поспішила геть з кімнати, щоб взяти себе в руки. Готування завжди допомагало їй заспокоїтися. Це тільки її діти, її і більше нічиї! І всілякі гади повзучі не мають до них ніякого відношення!