Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Дара, тут не курорт - здорових нема, сама знаєш.
Я не хотіла відповідати на питання, які роїлись в маминій голові, тому одним ковтком допила свій чай, цьомнула в щоку і, попрощавшись, бігцем вискочила за двері. Дивлячись собі під ноги, я зробила два швидких кроки в бік сходів і зупинилась, втупившись поглядом в колеса візка, який різко зупинився переді мною.
– Дара?
Я підняла очі і наші погляди зустрілись.
– Привіт, Вадим. Несподівана зустріч.
Він вивчав мене поглядом, судомно вчепившись у візок.
– Не те слово. І знову ти кидаєшся мені під колеса.
Це могло бути жартом, та судячи з його нахмареного виразу обличчя, нічого веселого він в тому не вбачав. Слухаючи незручну тишу я спостерігала за його мімікою, сподіваючись знайти підказку, що робити далі.
– А ти тут з якого приводу? – зрештою перервав липку паузу Вадим.
– Маму навідувала.
– І як у неї справи?
– Все чудово, дякую, - відповіла я. – Вона не пацієнтка, співробітник, - я вказала головою на двері за собою. – А ти давно тут?
– Занадто.
– Скоро на виписку?
– Сподіваюсь, - Вадим напружив руки і ледь помітно зрушив візок з місця. – Мабуть ти поспішаєш, тож не буду затримувати.
– Взагалі то ні, але не заважатиму. Рада була тебе бачити, - промовила я, розвертаючись в бік сходів.
– Я також.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій любий попутник, Інна Земець», після закриття браузера.
