Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Слава, Артем і три якісь дівки, що висли на них, сиділи через кілька столиків від нас. Хлопці бридко мацали своїх «дам» одночасно заправляючись алкоголем.

- Ось, що означає роки. А раніше дівчата не зводили з мене очей, - сміючись кинув Петро.

- Зате тепер їх з вас не зводить одна єдина, - відповіла я.

Ковтнула води. Та була пекуче крижаною. Або це просто всередині настільки холодно. Яка мені різниця з ким він. Більше того, побачити яким він став і, швидше за все яким був, навіть корисно. Це повинно допомогти повірити нарешті в те, що колись коханий хлопець був всього лише плодом уяви наївної і романтичної дівчинки, якою я була.

У мене виходило підтримувати розмову. Невимушено, начебто, як раніше. Але рівно до моменту, як я побачила дещо гірше межі сексу на публіці. Притиснувши до носа щось на зразок трубочки, Артем схилився на секунду до стільниці. Слава зробив так само. Потім обидва відкинулися на спинки, притягаючи до себе дівчат і невловимим рухом потерли носи.

Серце стиснулося, а потім застукало так, ніби це я тільки що прийняла дозу порошку. У тому, що це саме він сумніватися не доводилося. Але ж колись Артем побив Славу за те, що той курив травку. Мені подзвонила перелякана Марина і я примчала в якусь забігайлівку на кілька секунд раніше міліції. Славу ми тоді відвезли прямісінько до лікарні до мого тата. І такий вчинок Артема він всупереч моїм побоюванням не засудив, а підтримав ...

А тепер сам Артем вживає гидоту, гірше за яку тільки героїн. Це шлях в нікуди, а я нічого не можу вдіяти. Тепер не можу.

Як же я ненавиділа його в цю хвилину. Його і цього пихатого дурня, друга «за інтересами». Замовила собі справжній джин-тонік. Але від єдиного ковтка стало гидко. Знайшла, бачте, рішення проблеми.

- Віка, все добре? - запитав Дмитро, - Ти якась напружена.

- Все чудово.

- Так їй просто з нами нудно, Дімич. Такій красуні в суспільстві двох старих.

- Нічого я не старий, - відмахнувся Дмитро. Піднявся і подав мені руку, - Потанцюємо?

- Давайте.

Я з готовністю піднялася. Ми пройшли на танцювальний майданчик і приєдналися до танцюючих. Бос рухався так, ніби жив в клубах і, до своєї честі, чіплятись не намагався. Тому я практично насолоджувалася танцем.

Ще доріжка. Знову в залі, не криючись ні від кого. Втім, Артему і раніше було глибоко чхати на наслідки своїх дій. Однак ніколи він не творив нічого подібного. При мені. Тепер завжди таке застереження до кожного відомого факту.

Ми повернулись за столик. Сміючись, випили знову. Вибачившись, я пішла в дамську кімнату. Перевірити макіяж і хвилинку побути на самоті. Погана ідея - так перед уявним поглядом щомиті Артем і кокс.

Вийшла звідти і буквально налетіла на нього.

- Які люди! - я ледь не ахнула побачивши, що його очі майже чорні через розширені зіниці. Погане освітлення робить і так вузьку світлу радужку по краях майже непомітною, - Аж ностальгія за старими часами прокинулася.

- Відвали, - скривившись від запаху спиртного, яким Артем був буквально просочений майже крикнула я.

- А то що? Шляхтичу своєму поскаржишся? Так я його на раз зроблю, - глумливо промовив чоловік і ступив до мене. Я відступила і вперлася спиною в стіну, - Ой, його ж тут немає.

Першою думкою було покликати на допомогу, однак поряд не було нікого, хто міг би її надати. Я дійсно злякалася ... Його, бо прекрасно знала, що творять люди в такому стані. Себе ....

- Артем, подумай, що ти робиш, - тихо почала, упершись руками в його плечі.

- Це ти що робиш! - чоловік встав впритул і міцно, майже боляче стиснув мої передпліччя, - В любові клянешся, а потім ....

Він затнувся. Незграбно гойднувшись, відпустив мене, вхопився за стіну і раптом зісковзнув на підлогу.

- Тьомо, що? Що з тобою? - я опустилася поруч.

Судомно хапаючи ротом повітря, він однією рукою відштовхнувся від стіни і спробував встати. Іншою схопився за грудну клітку зліва. Серце!

- Нормально ....

- Не вставай, - я трохи натиснула на його плечі, потім торкнулася рукою до щоки. Під пальцями відчула вологу. Піт миттю заструмився по обличчю чоловіка. За спиною хтось заверещав і помчав геть, цокаючи підборами.

- Дихай, просто дихай, добре? - його рука стиснула мою, не даючи забрати її від обличчя. Вільною я намацала телефон в сумочці і викликала швидку. Потім зателефонувала татові, водночас встигнувши виміряти пульс.

- Тату, в людини симптоми серцевого нападу, - проорала відразу, як почула «алло» на тому кінці лінії, - Чоловік, двадцять сім років років, пульс сто шістдесят п`ять і зростає. Можлива причина ... Вживання кокаїну. Я викликала швидку. Що мені робити, тату?

Батькова відповідь звучала як крізь вату, слів було практично не розібрати.

- Бісе? Що трапилося? - до нас підскочив Слава.

- Швидку зустрічай! - крикнула я. Йому вистачило залишків розуму, щоб підкоритися. Але вже зібрався «зал для глядачів».

- Відваліть, дихати нічим ... Тьомо, тримайся! Тримайся! - як заведена повторювала я. Телефон, який я притискала до вуха плечем вислизнув і впав поряд.

- Тату, ти тут?

- Як приїдуть даси їм трубку, добре? - розпорядився тато. І м'якше додав, - Не бійся, мила ...

- Віка, слухай, це ..., - Артем зайшовся кашлем. Я повернула його на бік, на випадок, якщо почне нудити.

- Ну де вони, а? Де ..., - бурмотіла я. Піт градом стікав по спині, обличчя Артема розпливалося перед очима через сльози. Голоси навколо зливалися в єдиний нудотний гул. Жах позбавляв самоконтролю. Артем намагався відкинути мої руки, то навпаки чіплявся за мене як потопаючий за рятувальний круг.

- Приїхали, - закричав Слава. За його спиною я побачила червоні костюми парамедиків.

- Відійдіть, - розпорядився один з них. Я послухалася, але рука Артема міцно стискала мою, - Дівчино, ви чуєте мене? Не заважайте!

- Ось, поговоріть, - я сунула йому телефон.