Читати книгу - "Сердечна терапія"

Олександрі було тепло, затишно і легко в машині поруч із цим чоловіком. І сама побоюючись цього, жінка відчувала, що він стає їй дедалі більше небайдужим. Це можна було зрозуміти: молодий, киянин, лікар, із квартирою, машиною та, напевне, перспективами... Дивно було б не закохатися в такого, до всього ще й симпатичного, доброзичливого. Нормальна жіноча реакція. Але тривожило зовсім не це, а те, чому він раптом виявляє прихильність до неї. Адже на кожен його «плюс» у Олександри знайдеться свій «мінус»: не така вже і юна, не киянка, була заміжня, має дитину, не має ні пристойної роботи, ні хоч якогось даху над головою, та й перспективи її тут геть примарні, окрім одного бажання — вивчити Стасю... Тож і дивною здавалася Олександрі Вадимова увага, хоч і не схожий він був на тих, хто пожартує з жінкою, скористається нею та й змахне з дороги. Різні історії чула вже вона у великому місті, та й по телевізору бачила, але хто ж це приміряє на себе... Особливо коли серце колотиться від його присутності поруч, а від погляду очі в очі воно аж мовби застрягає у горлі, а долоні стають вологими...

Новорічний концерт проводили на Контрактовій площі, у Дитячому музичному театрі, а не в стінах балетної школи — це додавало заходу урочистості та робило його значущим. Зустрітися та поговорити зі Стасею перед концертом не вдалося. Олександра з Вадимом залишили верхній одяг у гардеробі, пройшли до святково вбраної зали і всілися у третьому ряду. Учасники концерту вже були за лаштунками, звідти долинали їхні кроки та притишені репліки. Зала швидко заповнювалася глядачами: учнями, які не брали участі в концерті, батьками, вчителями. Були навіть якісь представники преси з камерою на штативі, і Олександра, помітивши їх у роботі, дістала з сумочки люстерко і поправила зачіску.

— Гарна, дуже гарна, — тихо промовив до неї Вадим, а вона зашарілася і нічого не відповіла.

Раптом Олександра тріпнула рукою, потягнулася в бік сцени, тихо зойкнула, прикрила рота долонею, а другою рукою почала комусь махати, намагаючись привернути увагу.

— Он вона, он, визирнула між портьєрою та стіною, бачиш? — шепотіла щаслива мама.

— Ага, бачу, така гарна, щось біле у неї на голові, — тільки й устиг промовити Вадим, як дівчача голівка зникла за лаштунками, а на сцену поважним кроком вийшов юний конферансьє.

Звісно, шкільний концерт, навіть у приміщенні цього затишного театру, — то не вистава у Київському оперному, про сцену якого мріє тут кожен учень. Але більш удячних та небайдужих глядачів годі шукати! Кожен номер програми, хоч і виконувався під фонограму, а не під музику живого оркестру, супроводжувався бурхливими оваціями, інколи навіть на сцену, під ноги юних виконавців, летіли маленькі плюшеві іграшки — такого Вадим не очікував. Власне, він теж прийшов не з порожніми руками, у його пакеті лежали дві подарункові коробочки улюблених ласощів усіх дівчат — кругленьких цукерок, вкритих кокосовою стружкою, з горішком усередині. Одна коробка для Стасі, друга для її мами. Було там також і невеличке плюшеве слоненя, що його встиг купити в іграшковому павільйоні, коли їхав по Шурочку. Але Вадиму зовсім не хотілося жбурляти ним у Стасю, коли та закінчить танець і вийде кланятися.

«Цікаво, ким же вона буде в цьому білому вбранні, — думав він, — певне, сніжинкою?»

Так і сталося. Конферансьє оголосив вальс сніжинок із балету Чайковського «Лускунчик», на сцену вибігли дівчата на пуантах і в білих пачках, і в цю мить Олександра схвильовано вхопила Вадима за руку. Щоправда, одразу рука її рвучко повернулася на коліна, а очі невідривно слідкували за дійством на сцені, але тепер уже Вадим, не відволікаючись від милування юними балеринами, що кружляли, завмирали і граційно підстрибували на сцені, взяв жіночу руку у свої долоні і тримав так протягом усього танцю, аж поки не загриміли аплодисменти.

Тендітні балерини професійно вклонялися публіці, нишком вишукуючи очима своїх рідних у залі. Шурочка знову змахнула рукою і побачила, як засвітилося стримуваною усмішкою обличчя доньки.

— Вона нас побачила! Побачила! — зашепотіла горда мати. — Правда, чудові вони, скажи?!

— Так і є, вони чудові, — милувався її захопленням Вадим, — але балерина Станіслава Стрілецька поза конкуренцією!

Шурочка від несподіванки повернула обличчя до Вадима і якусь мить дивилася широко розплющеними очима, а він подумав, що очі в неї світло-сині, гарні, та ще й вправно підфарбовані, мабуть, для нього старалася. Вони обоє все ще ляскали в долоні, як раптом Вадимові нестерпно захотілося поцілувати цю жінку, по-справжньому, по-дорослому, і більш недоречної ідеї годі було і придумати... Стримавши свій порив, він усміхнувся і промовив:

— А що ви так дивитеся, мем? Чи маєте якісь заперечення?

— Заперечень не маю, — розпливлася у щасливій усмішці Шурочка.

Потім інші дівчата ще танцювали «Вальс квітів» із того самого балету, згодом вийшла пара старших школярів. Вадим уже не стежив за тим, що відбувалося на сцені, думки його повернули вектор всередину, на нього самого, на його життя, на події останніх років. Чи то класична музика спонукає до перегляду свого життєвого шляху, а може, рано чи пізно на ньому трапляються важливі повороти та перехрестя і ти мусиш їх усвідомити, байдуже де — за кермом чи у ванній, чи ось так, на концерті учнів балетної школи... Але Вадим направду ніби дивився зараз власний рентгенівський знімок чи результат ультразвукового дослідження останнього періоду свого життя. І якби кілька тижнів тому йому хтось сказав, що замість блукання з Анжелою по нічних клубах він завзято аплодуватиме малечі, яка танцює балет, сам би не повірив.

Їм усе ж таки вдалося протовпитися в службове приміщення, щоб побачитися зі Стасею. Вона вже була перевдягнена, але все ще в піднесеному настрої. В її оченятах стрибали хитрі бісики, дівчинка переводила погляд із мами на лікаря і знову на маму, і було видно, що чужий дядя поруч із найріднішою людиною її не засмучує, а зовсім навпаки.

— Класно, що ви прийшли! Я дуже рада. Я ж вас запрошувала! — прощебетала дівчинка до лікаря.

— Ну, як же я міг відмовитися? Щоб потім шкодувати про це все життя? — усміхнено промовив Вадим.

— То... То вам сподобався концерт? — вже серйозно, по-дорослому спитала лікаря Стася.

— Так. Дуже сподобався! Я вже сто років не був у театрі, зокрема на балеті! А найбільше мені сподобалася балерина Станіслава Стрілецька, знаєш