Читати книгу - "Мертва зона"

– Ні, – визнав Догей. – Продавець. – Він озирнувся. – Тут завжди так тихо?

– Ні. Народ надходить на вихідних, а на тижні я працюю в нуль. Основний прибуток у нас – від приватних вечірок, якщо вони трапляються. Я не голодую, але й на «кадиллаку» не катаюся. – Він указав пальцем-пістолетом на келих Догея. – Обновити?

– І собі теж, містере Керрік.

– Брюс. – Він засміявся. – Ви хочете мені щось продати.

Коли Керрік повернувся з пивом, продавець громовідводів сказав:

– Я зайшов, щоб трохи вичахнути, а не продавати. Але коли вже ви спитали…

Він тренованим рухом витяг на шинквас валізу зі зразками. Ті дзенькнули всередині.

– Ох, зараз почнеться, – сказав Керрік і засміявся.

Двоє завсідників, один – старий із бородавкою на повіці, другий – молодий у сірій робі, підійшли подивитися, що продає Догей. Жінка з жорстким обличчям і далі дивилася «Як крутиться світ».

Догей витягнув три громовідводи, один – довгий та з мідною кулею нагорі, другий – коротший, а третій – з керамічними провідниками.

– Що за біс… – мовив Керрік.

– Громовідводи, – оголосив старий завсідник і гигикнув. – Він хоче вберегти цю наливайку він гніву Божого, Брюсі. Прислухайся до людини добренько.

Він знову засміявся, і чоловік у сірій робі також. Обличчя Керріка потемнішало, і продавець громовідводів зрозумів, що шанс на продаж він мав раніше, а зараз той зник без сліду. Він був хорошим продавцем, достатньо хорошим, аби побачити, що, як це іноді буває, тут склалася дивна комбінація осіб та обставин, котрі своєю дивиною усунули будь-яку надію на продаж іще до того, як йому випала нагода показати свою пропозицію. Він сприйняв це по-філософськи й усе одно зачитав свій виступ, здебільшого через силу звички:

– Коли я виходив з машини, то помітив, що цей чудесний заклад не обладнано відводами блискавок і що він збудований з дерева. Так от, за невеличку ціну і на легких кредитних умовах, якщо ви їх оберете, я можу гарантувати, що…

– Що блискавка гахне в це саме місце о четвертій пополудні, – сказав чоловік у сірій робі й усміхнувся.

Старий завсідник реготнув.

– Містере, без образ, – сказав Керрік, – але гляньте он туди. – Він указав на золотий цвяшок на невеликій дерев’яній дошці біля телевізора й блискучого ряду пляшок. На той цвяшок був нашпилений цілий стосик папірців. – Ото все – рахунки. Їх треба сплатити до п’ятнадцятого. Вони написані червоними чорнилами. Ви бачите, скільки людей зараз тут випиває? Мені треба бути обережним. Треба…

– Я про це й кажу, – зграбно втрутився Догей. – Треба бути обережним. І придбання трьох або чотирьох громовідводів – це дуже обачне надбання. Тут є про що переживати. Ви ж не хочете, щоб усе це зникло одним махом через блискавку одного літнього дня, так?

– Він був би не проти, – сказав старий завсідник. – Забрав би страховку й гайнув би до Флориди. Хіба нє, Брюсі?

Керрік неприязно глянув на старого.

– Можна поговорити і про страховку, – втрутився продавець громовідводів. Чоловік у сірій робі втратив інтерес і відійшов собі. – Ваша плата за пожежну страховку знизиться, якщо…

– У мене страховка одним пакетом, – сухо сказав Керрік. – Слухайте, я просто не можу це собі дозволити. Мені шкода. Може, якщо ви балакатимете зі мною наступного року…

– Ну, може, я так і зроблю, – сказав продавець громовідводів, здаючись. – Мабуть, так і зроблю.

Ніхто не вірить у те, що його може вдарити блискавкою, доки його не вдарило, – неспростовний факт. Не можна було переконати Керріка в тому, що це найдешевший варіант страховки від пожежі. Але Догей був філософом. Врешті-решт, він сказав правду, коли говорив, що зайшов охолонути.

Щоб довести це, а також те, що він анітрохи не образився, він замовив ще пива. Але цього разу не врівноважив його кухлем для Керріка.

Старий завсідник прослизнув на сусідній стілець.

– Десь років десять тому був один, що його вдарило блискавкою на полі для гольфу, – сказав він. – Убило на місці. Отому б чолов’язі носити громовідвід на голові, га? – Він гигикнув, пославши чимало затхлого пивного духу Догею в обличчя. Догей тактовно всміхнувся. – І всі монети в його кишені стопилися в одну купу. Таке розказували. Блискавка – цікава штука. Точно. Пам’ятаю, як було колись…

Цікава штука, думав Догей, даючи розповіді старого протекти повз нього без жодної шкоди для себе, інстинктивно киваючи в правильних місцях. Цікава штука, це точно, тому що їй усе одно, в кого чи в що бити. І коли.

Він допив пиво і вийшов, несучи повну валізу страховки проти гніву Божого – можливо, єдиний захист проти нього, що коли-небудь був винайдений людьми. Спека вдарила його наче молотом, але він усе одно спинився на мить посеред майже порожнього паркінгу і подивився на безперервну лінію даху. 19 доларів 95 центів, ну максимум 29,95 – а той чоловік не міг дозволити собі таких витрат. Він би заощадив сімдесят баксів на своїй пакетній страховці тільки в перший рік, але не міг собі дозволити таких витрат – і нічого йому не доведеш, поки ті клоуни стоять навколо й дуркують.

Можливо, одного дня він пошкодує.

Продавець громовідводів сів у «б’юїк», поклав валізу зі зразками на сидіння біля себе, накрутив кондиціонер і поїхав на захід у бік Конкорда й Берліна, випереджаючи всі грози, що могли збиратися позаду.

На початку 1974 року Волт Гезлетт склав юридичний іспит. Вони з Сарою влаштували вечірку для всіх його друзів, її друзів і спільних друзів – усього понад сорок людей. Пиво текло як вода, а після того як усе скінчилося, Волт сказав: їм страшенно пощастило, що їх не виселили з помешкання. Коли провели останніх гостей (о третій ночі), Волт повернувся від дверей і побачив Сару в спальні, оголену, за винятком туфель і сережок з діамантової крихти, через які він заліз у борг, щоб подарувати на її день народження. Вони кохалися не раз, а двічі, після чого провалилися в липку дрімоту, від якої прокинулися в обід і з паралітичним похміллям. Десь через шість тижнів Сара зрозуміла, що вагітна. У жодного з них не було сумніву, що зачаття сталося в ніч великої гулянки.

У Вашингтоні Річарда Ніксона, обплутаного магнітофонними стрічками, повільно заганяли в кут. У Джорджії власник арахісової ферми, колишній військовий моряк і поточний губернатор на ім’я Джеймс Ерл Картер, почав з рядом близьких друзів обговорювати висування на посаду, яку Ніксон скоро мав звільнити.

У палаті 619 Медичного центру східного Мейну досі спав Джонні Сміт. Він почав скручуватися в зародкову позу.

Доктор Строунз, лікар, що говорив з Гербом, Верою і Сарою в кімнаті для нарад наступного дня після аварії, помер від опіків наприкінці 1973 року. Його будинок загорівся через браковані новорічні гірлянди. Випадком