Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Та ось маю турбацію -
Мушу робить реляцію.
Тут Русь наша здуріла,
Гімназії схотіла.
Виписали політично,
Вичислили статистично,
Що гімназ’я потрібна,
Та й вислали до Відня.
З Відня ноту шлють завзяту
До нашого магістрату,
Чи справді ми так нагле
Гімназії забагли?
Магістрат взяв під розвагу
І дав мені сю бумагу,
Щоб я на ню відповів,
Русь всю ad absurdum 10 звів.
Маю вказать до листика,
В чім хибна їх статистика,
Нефахові їх плани,
Весь рахунок поганий.
Все те б я ще сяк-так зробив,
Та ось чим бог мене побив:
Як писати сю хрію?
Скорописі не вмію».
Доїхали до Заліщик,
Став наш русин, як небіжчик,-
Так при Біді зсох і схуд,
А конята ледве йдуть.
Сам він, мов дід, обдершися,
Біда ж кричить розпершися:
«Хоч на смерть їх тут замуч,
А вези мя понад Збруч!»
Не хтів русин сваритися,
Мусив Біді коритися:
Хоч як не рад тому був,
На Мільницю повернув.
А над Збручем на вигоні
Плеще Біда у долоні,
Регочеться, як пугач,
Їй вторує людський плач.
Глядить русин: що за диво?
Юрба люду біжить живо,
Чоловіки і жінки,
Старі, слабкі й дітваки.
Одні на Збруч уплав ідуть,
Другі з дітьми убрід бредуть,
Інших гонить дикий страх
По баюрах, тросниках.
Русин крикнув: «Ой господи,
Що се тутки за ро́зпуди?
Чого вони тікали?
Чи татари напали?»
Каже Біда: «Щоб ти знудивсь!
Се мене так люд напудивсь
Та ось на лоб, на шию
Утікає в Росію.
Про їх втеку я не дбаю:
Я за Збручем сестру маю;
Вони біжать чорт зна де,
А вона вже на них жде».
Їде русин байраками,
Аж тут пани з собаками,
З арканами в долоні,
За збігцями в погоні.
Біжать, біжать, спотикаються,
Кричать, кричать, задихаються
«Ой лишенько! Ой біда!
Вся двірня нас покида!
Ой, рятуйте! Поможіте!
Ловіть хлопів, задержіте!
Се ж манить московський цар
Наш робучий інвентар!
Гей, жандарми, гей, фінанси,
Держіть «людек найкоханьши»,
Ще й кордон най військовий
Стане понад Збруч цілий!
Ловіть хлопів, розбійників,
Бо в нас нема робітників!
Як всі за Збруч забіжать,
То не буде кому жать.
Ані жати, ні косити,
По п’ять центів молотити,
По п’ять центів від руки,
Ще й по штири канчуки!
Ловіть, держіть, арештуйте,
В’яжіть, бийте і катуйте,
Збруч стіною заступіть,
Лиш нам їх в село пришліть!»
Каже русин: «Гей, вельможні!
Будьте ж трохи осторожні!
Таж їм право позволя
Бігти хоч до москаля!»
Гей, як Біда теє вчула,
Кулачищем замахнула,
Гуп русина у плечі:
«Не балакай від речі!
Чого в чуже мішаєшся?
Чи на праві ти знаєшся?
Ваше право: ціп до рук,
Гній, борщ, бульба і канчук!»
Зойкнув русин, іскорчився,
Від удару наморщився,
Аж хруснула в хребті кість,
Закипіла в серці злість.
Їде далі та й міркує:
«Що се Біда з нас кепкує?
Чи ми в світі послідні,
Що терпіти їй гідні?»
На закруті на вигоні
Затис зуби, затяв коні,
Шарпнув, ніби одурів,
Та й висипав Біду в рів.
А як шарпнув, добре вважав,
Що у рові камінь лежав:
Біда лобом в камінь гуп!
Та й простерлась, ніби труп.
Русин про те не журиться,
Жене кіньми, аж куриться,
В душі шепче «отченаш»,
Щоб там Біді був шабаш.
Аж надійшли ревізори.
«Хто там в рові? Чи не хорий?»
Витягають із рова,
Бачать, Біда нежива.
За спільною порадою
Кличуть війта з громадою,
«Візьміть Біду, схороніть,
У всі дзвони задзвоніть!»
Стали люди міркувати:
«Де ж нам її поховати?
Візьмім її на тачки,
Завезімо в будячки!»
Пок громада надумалась,
Аж ось Біда прочунялась -
Піднімаєсь огида:
«Ведіть мене до жида!»
Бачать люди: жива Біда!
Розбіглися бог зна куда,
Біда встала, простяглась,
Дальше пішки поплелась.
Тут ми з нею прощаємось.
Чи ще коли спіткаємось?
Дасть бог ще нам всім прожить,
Біда й сама прибіжить.
20 марта - 13 апр[еля] 1893
ВОЛЬНІ СОНЕТИ
I
«Сонети - се раби. У форми пута…»
Сонети - се раби. У форми пута
Свобідна думка в них тремтить закута,
Примірена, як міряють рекрута,
І в уніформ так, як рекру́т, упхнута.
Сонети - се пани. В них мисль від роду
Приглушено для форм; вони вигоду,
Пожиток кинуть, щоб ловити моду:
Се гарний цвіт, що не приносить плоду.
Раби й пани! Екстреми ся стрічають.
Несмілі ще їх погляди, їх речі,
Бо сво́ї сили ще раби не знають.
«Простуйся! В ряд». Хлоп в хлопа, плечі в плечі
Гнеть стануть, свідомі одної ме́ти,
Живі, грізні, огромнії сонети…
1880
II
«Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лица́рський…»
«Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.