read-books.club » Сучасна проза » Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто уповільненої дії" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 67
Перейти на сторінку:
вже зовсім інша тема, якою не варто себе грузити, принаймні зараз… швидше додому, до вечірнього чаю або кефіру з пиріжками, десяти-двадцяти сторінок чергового роману, — хто зараз? — здається Ло-уренс, і — спати.

Хочеться глибоко дихати на повні легені і кричати до всіх «ей, бандерлоги! — Я щасливий, мать вашу!».

3

— Що сьогодні робимо? — запитує Вася Булавка. Запалює сірника за сірником, які у нього ламаються, дратується і щохвилини каже «чорт», бо не може прикурити. — От, придурки, розучилися навіть сірники робити!

— Це протипожежні сірники, — сміється Бідон.

У мене несподівано прокидається апатія і бажання нікуди не йти, нічого не робити. У подумках бачу поруч себе тільки Рому. Дико прагну при першій-кращій нагоді спекатися нашої компанії, але не знаю, чи вдасться зникнути разом із нею. Зрештою, хочу з Ромою не стільки знову перепихнутися, хоча ця мулька бентежить, скільки продовжити нашу останню розмову і спробувати поставити все на свої місця. Замислившись над цим, раптом відчуваю непевність і легкий острах — забуваю важливу обставину: моє безсилля впливати на подальші стосунки Роми і Тюлі, яке проявляється у невизначеності стосовно неї.

Господи, я втрачаю здоровий глузд! Що зі мною діється? Чому не можу бути байдужим до неї, так, як раніше? Чим вона мене приворожила? Чим? Так само, як і інші, розсуває ноги… Да… в мене остаточно їде дашок, і невдовзі всі в цьому переконаються, виставлять свій звичний діагноз із насмішок; це триватиме тиждень-другий, спершу не звертатиму на цю лажу увагу, а коли я злитимуся, то спалахне ще більше.

Дивлюся на мезозойський череп Булавки і починаю його ненавидіти. Цей вузьколобий крейзі навіть не підозрює, як я на нього зараз гнию. Наче останній бомжара, він затягується недопалком, плює на асфальт (аж гидко дивитися) і підкидає свої тупорилі слова до розмови Бідона і Мишки, по-ідіотському смикаючи головою.

Ми стоїмо посеред вулиці, як повні придурки, куримо й харкаємо, нагло зиркаємо в обличчя випадкових людей, які сахаються од нашого сміху. Впадаю у меланхолію, від якої не знаєш де подітися — лише б не стовбичити на місці.

Від нудьги закурюю другу. Повз нас проходить дві мантелеии, придивляюся до їхніх облич — два алігатора в коротких спідничках. Одна з них, із золотим зубом у верхньому ряді — певно якась ганька з приміського колгоспу — намагається люб'язно посміхатися до Бідона, а Булавка як на зло це помічає й нищівно над ним знущається «дивись, яка в неї задниця! — якраз для тебе».

— Хочу грати в більярд. Ідем у більярдну, — озивається Мишка. Вона на кілька днів з Циркулем кудись була пропала (певно, знову трахалися, як ненормальні), через що ми почали переживати, чи не трапилося з ними лихо, адже Тюля просив, щоби всі трималися купи, не повзали по одному, бо можна отримати по макітрі. Запитую про них у Васі, той сміється і каже, що їздили в якийсь Богом забутий колгосп — коцати[9], як не як, сезон, старенький, почався, уявляєш — вони привезли бинти чорнющі, як смола!

— Так валимо в більярдну? А? — запитує Тюля.

— Там Варений зі своєю паланкою, — каже Бідон і одразу ніби соромиться своїх слів, ніби вони виявили його слабкість і легкодухість. Згнітившись, несміливо обводить поглядом присутніх і невиразно бурмотить слова виправдання, що це він сказав просто так, на всяк випадок, бо мало що може трапитися, а тому треба бути готовими.

На ньому зупиняються погляди присутніх і Бідон ще більше занепадає духом, нагадує велику гумову надувну кулю, з якою поступово виходить повітря.

— Ти боїшся? — посміхається Вася, дивлячись йому в очі. Підходить до нього на кілька кроків і майже втикається своїм носом в обличчя Бідона. Вказівним пальцем водить перед його очима, дає йому в лоба щигля і голосно регоче. Бідон незадоволено бурмотить собі під носа, а Вася нагло зупиняється перед ним, мало не наступаючи йому на ноги, нахиляється до його вуха і шепоче (всі чують) «сцикун, на».

— Заткнися! — відступає Бідон на кілька кроків. — Я тільки сказав, що вони там можуть бути, дебіл! Краще знати, ніж не знати. Да? Скажи йому, Професор…

— Правильно, — підтримую Бідона. — Треба бути до всього готовими. Так спокійніше буде, і взагалі…

— Ми приготуємось, — вставляє Тюля, розминає долоні, від чого в них хрускотять кістки. — Візьмемо все необхідне. Господи, і хай збудеться воля Твоя! Амінь. Я йду за своїм надійним другом.

— А може без обрізу обійдемося? — звертаюся до нього. Він повільно обертається до мене й здивовано зводить брову:

— Ти чьо? Я патрони візьму, як на кабана.

— Правильно — як на кабана, на! — регоче Вася Булавка. — Тим підарам повідстрілюємо пісюни. Сучяри, на! Смерть іде до вас! — кричить він, від чого присутні сичать на нього, щоби поводився трішки тихіше. — Мало не забув, серед тих паскуд є один маленький — зі шрамом на щоці — ця сука, на, любить загостреною спицею колоти, носить її у маленькій флейті. Майте на увазі. Але ми їх, на, зробимо! Я вже бачу, як ми їх валимо. — Він починає скакати, розмахувати руками, імітуючи бокові удари по супротивнику.

— А може, підемо кудись в інше місце. У більярдній постійно накурено, нема чим дихати, — несміливо озивається Рома, скоса поглядаючи на Тюлю, який на неї понуро дивиться й мовчить.

— У більярдну не дихати ходять, — знову сміється Вася і закидає голову. — А ви чули, що два дні тому брати Яйця програли штуцер зелених! При-дурки, на! Грали повністю вбитими — дьорнули афганки і похапали киї, один із них уявив себе Бубкою із шестом на чемпіонаті світу, бігав по більярдній, як ненормальний, на, стрибав, поки не зламав кий, а інший v той час спустив усе бабло, на, ідіоти!

4

До мене приходить нестерпна самотність, найменше наближення іншої людини дратує і викликає подразнення. Відчуваю, як у мене вужчає лоб. Здригаюся при кожному грубому й надто голосно сказаному слові, які тривожать мою тишу, як удари блискавки. Тягне додому — читати історію. Кортить бути самому, тільки думати.

Рома.

Шєт!

Я знову її згадую…

Мені здається, що вираз мого обличчя, мій тужливий погляд, який час від часу несміливо тягнеться до Роми, — видає той неспокій, якому я зараз підкорений.

Мабуть — всі це бачать.

ВСІ ЦЕ БАЧАТЬ!

І думають, який

1 ... 25 26 27 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий"