read-books.club » Фантастика » Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко 📚 - Українською

Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сивий Капiтан" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 111
Перейти на сторінку:
- Нарештi, хлопче, ти опритомнiв. Ех ти, орел! А менi, мiж iншим, здавалося, що ти взагалi мiцний! Ну, як ти себе почуваєш?

- Добре, - вiдповiв Олесь, нiяково посмiхаючись. Йому було соромно, що все так сталося.

- Ну, то й гаразд, що добре, - вiв тим часом Валенто Клаудо. - Все ж таки, бери ось, випий оце. - Вiн простягнув юнаковi склянку з якоюсь жовтуватою рiдиною. - Воно мусить тебе пiдбадьорити, змiцнити...

Олесь повiльно пив ароматну й солодкувату рiдину i дивився на руки Валенто. Якi вони мiцнi й великi, справжнi руки робiтника - i в той же час спритнi й лагiднi. Ось Валенто взяв його зап'ястя, трохи притиснув, шукаючи пульс, - i зробив це так м'яко, так обережно i вмiло, наче був досвiдченою медичною сестрою!

- Випив? Ну, я бачу, все стає на своє мiсце, та й пульс у тебе вже рiвний, - ще раз поплескав вiн юнака по плечу. - Можеш сiдати i навiть вставати. Досить вилежуватися! У нас тут, знаєш, усi чимсь зайнятi, всi мають своє дiло. Один ти нероба, тiльки й того, що лежиш, наче безнадiйно хворий. А насправдi ти в повному порядку, лише вдаєш хворого, ач, який хитрий! Але я тебе наскрiзь бачу, не будь я Валенто Клаудо! Сiдай!

Олесь сiв на лiжку. Справдi, вiн тепер вiдчував себе набагато краще.

- А тепер вставай, вставай негайно! - навмисно суворо наказав Валенто, роблячи вже знайомий юнаковi грiзний вираз обличчя. Олесь ледве не пирснув зо смiху - такий кумедний був той вираз! Тим часом Валенто Клаудо пiдiйшов до вiкна. - Еге, та ми вже пiд'їжджаємо, - мовив вiн, наче юнак знав, про що йде мова.

- Куди пiд'їжджаємо, Валенто?

Олесь i собi подивився у вiкно. За прозорим грубим склом вiн побачив дикий пустельний пейзаж. Вони їхали широким степом, порослим рiдкою пожовклою травою. Де-не-де пiдносилися рудi скелi - i так безлюдно було навколо, що здавалося, нiби нiколи тут i не ступала людська нога. Анi будинку, анi дерева - самий голий степ i скелi... А "Люцифер" помiтно уповiльнював швидкiсть.

Валенто повернувся до Олеся. Тепер його обличчя стало серйозним, навiть сумним. Та й голос бринiв незвично, коли вiн заговорив:

- Це мiсце, хлопче, не має назви. Воно не позначене на картi. Але настане час - i тут, у цьому скелястому степу, височiтиме величний пам'ятник. Бо це мiсце шанує кожен чесний iберiєць, як священну згадку про прекрасних людей, що любили народ бiльше за власне життя...

Вiн замовк. Олесь нiчого не розумiв i тiльки запитливо поглядав на Клаудо.

- Зажди трохи, Олесю, - сказав Валенто. - Я спитаю Капiтана. Якщо вiн дозволить, я вiзьму тебе з собою. Зажди тут! - i вийшов з каюти.

"Люцифер" спинився. Вiн стояв серед голого степу, в мiсцi, яке нiчим не вiдрiзнялося вiд iнших, повз якi вiн щойно проїжджав. Що ж це таке? Що мав на увазi Клаудо, коли говорив таким пiднесеним голосом про це зовнi нiчим не примiтне мiсце?..

Пролунав уже знайомий юнаковi мелодiйний дзвiнок, який, мабуть, був сигналом про зупинку i вихiд з "Люцифера". Дверi каюти розчинились, i в них показалася мiцна, кремезна постать Валенто.

- Ходiмо, Олесю, - сказав вiн. - Капiтан дозволив менi взяти тебе з собою.

Вони пройшли коридором. Олесь побачив, як з iнших дверей з'явилося ще кiлька чоловiк у таких самих робочих синiх комбiнезонах, як у Валенто Клаудо. Цi люди вийшли з автомобiля i повiльно рушили кудись убiк вiд шляху - слiдом за Сивим Капiтаном, який, мабуть, вийшов ранiше за них. Валенто мовчки пропустив Олеся перед собою, а потiм м'яко взяв юнака за руку i пiшов туди, куди вирушили його товаришi.

Капiтан iшов крокiв за п'ятнадцять попереду. Як i завжди, вiн був без кашкета, вiтерець ворушив його кучеряве каштанове волосся з срiблястим сивим пасмом. Вiн iшов рiвними, впевненими кроками, вибираючи шлях помiж камiнням i скелями. I тепер Олесь побачив, що в руках Сивого Капiтана був чи не цiлий оберемок квiтiв - червоних та бiлих троянд i гвоздик. Що це могло означати?..

Валенто трохи нахилився до юнака її тихо заговорив:

- Цi скелi, Олесю, бачили те, що навiки залишиться в серцi iберiйського народу. Вони бачили славних героїв, якi вiддавали життя за волю i щастя народу; бачили злочинцiв i вбивць, якi, засукавши рукава на скривавлених руках, байдуже розстрiлювали тих героїв... А, ти не знаєш цього! То слухай, я розповiм тобi.

Голос Валенто звучав глухо i схвильовано.

- Ще тодi, коли кривавий Фернандес захоплював владу, вiн знав, що зможе перемогти й утриматися тiльки в тому разi, якщо безжально знищить тих, хто стояв йому на перешкодi. А на перешкодi йому стояли чеснi люди. То були люди, якi розумiли, що Фернандес несе на багнетах своїх прислужникiв i наймитiв кiнець народнiй волi, несе народовi злиднi й лихо. Цi люди вирiшили боротися проти Фернандеса до кiнця. I вони перемогли б, вони вигнали б з країни i самого Фернандеса, i його поплiчникiв, коли б фалангiстському генераловi не допомагали зброєю чужоземнi фашисти, якi пiдтримували його. А в чесних людей не вистачило зброї - i вони змушенi були вiдступати перед озброєними до зубiв головорiзами Фернандеса...

Валенто на хвилину замовк - i Олесь не смiв порушити мовчання, бо вiдчував, як тяжко його друговi згадувати й говорити.

- Патрiоти вiдступали, - вiв далi Валенто Клаудо. - Вони змушенi були вiдступати в цей степ, вiдстрiлюючись iз-за скель. А фалангiсти оточували їх. I не було вже нiякого виходу... Патрiоти вiдстрiлювались до останнiх патронiв. Але скiнчилися й вони, тi лiченi патрони... Патрiоти не могли навiть кинутися в рукопашний бiй, бо назустрiч їм били автомати й кулемети фалангiстiв. Що лишилося їм робити? I вони вийшли з-за скель назустрiч убивцям, тримаючись за руки i спiваючи пiсню патрiотiв... Фалангiсти не задумалися нi на мить. Вони вiдкрили автоматний i кулеметний вогонь, впритул розстрiлюючи чоловiкiв i жiнок, старих i молодих, заливаючи суху землю гарячою кров'ю людей, в яких не лишалося нiякої зброї, крiм гордої пiснi патрiотiв... Люди падали бiля цих скель i вмирали... А тих, хто не мав щастя вмерти вiдразу, фалангiсти добивали пострiлами в голову...

- Мерзеннi вбивцi! - вихопилося в Олеся, що вiдчував, як збуджено, схвильовано

1 ... 25 26 27 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"