Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

вийде, Олесю! - сказав йому Сивий Капiтан тодi i одразу немов зовсiм забув про хлопця, пильно вдивляючись в екран. Там, у зеленуватому свiтлi, пересувалися озброєнi кулеметами люди, загрозливо нацiлювалися в бiк "Люцифера" довгi стволи гармат. Усе говорило про готування нападу, про небезпеку. Але - дивно! - навiть найменшого хвилювання не мiг помiтити Олесь на блiдому обличчi людини з сивим пасмом у каштанових кучерях. Тiльки гнiвно зсунутi кошлатi брови i напружена пильнiсть людини, перед якою раптом виникли несподiванi перешкоди, що їх треба подолати, виказували його стан. Проте не хвилювання, а, навпаки, тверда впевненiсть вiдчувалася в усiй постатi Сивого Капiтана. Руки його лежали на рукоятках керування, вiн, як завжди, невимушено сидiв у широкому крiслi перед штурвалом.

Олесь чув ту розмову, що вiдбувалася мiж Сивим Капiтаном i високою людиною в плащi, яка вийшла з-за дерев, хоча таємничий екран виявив i показав її значно ранiше, ще тодi, коли вона була поза товстими стовбурами. Потiм "Люцифер" рушив, спочатку повiльно, а тодi дедалi швидше й швидше. Вiн мчав уздовж просiки, напрочуд точно дотримуючись її середини; легко, навiть не зменшуючи швидкостi, величезний автомобiль повертав там, де повертав шлях. I знов Олесь дивувався. Адже не вперше доводилося йому їздити на автомобiлi, та нiколи досi не вiдчував вiн такої легкостi i плавностi руху, коли не можна було помiтити анiнайменшого струсу чи поштовху вiд нерiвностей дороги. Здавалося, автомобiль Сивого Капiтана просто пролiтав над вибоїнами, буграми i камiнням.

Раптом спалахнув ще один, менший, зеленкуватий екран. Олесь зрозумiв одразу: то було щось схоже з тим невеличким дзеркальцем, у якому водiй звичайного автомобiля бачить, не обертаючись, дорогу позаду машини. В цьому меншому екранi швидко бiгли, вiддалялися дерева по боках просiки, а вдалинi ясно видно було вiдкриту автомашину вiйськового типу, яка мчала навздогiн "Люциферовi", не вiдстаючи вiд нього. Не треба було довго думати, щоб догадатися: то погоня! Олесь поглянув на свого сусiда. Сивий Капiтан подивився на менший екран раз, другий, недбало знизав плечима i знов почав вглядатися в бiльший екран, який показував дорогу перед "Люцифером".

Лiсова просiка закiнчилася несподiвано швидко. Тепер перед очима Олеся розгорталися iншi краєвиди.

Дорога значно повужчала, вона гадюкою звивалася помiж гострих скель: досить було, здавалося юнаковi, найменшої необережностi в керуваннi, щоб машина врiзалася в тi скелi, якi пiдступно висувалися з-за кожного повороту. Кожен водiй одразу збавив би тут швидкiсть машини до найменшої, але не так робив Сивий Капiтан. "Люцифер" майже летiв цiєю вкрай небезпечною скелястою дорогою. Олесь вiдчував, як його тiло час вiд часу кидає вбiк, вiн хапався навiть за поруччя свого крiсла, щоб утриматися в ньому. Раз у раз юнак несмiливо, скоса поглядав на Сивого Капiтана, але обличчя того, холодне i владне, лишалося таким самим впевненим, руки так само твердо тримали штурвал керування, iнодi натискуючи на допомiжнi рукоятки. Як вiн встигає стежити за всiма цими загрозливими, небезпечними поворотами, як вiн умудряється, не зменшуючи швидкостi, долати їх?..

I раптом очi Олеся широко розкрилися вiд здивування: Сивий Капiтан зняв обидвi руки з штурвала, повертаючи водночас два якiсь регулятори на пультi керування. Зняв - i не торкався штурвала! Лишив його на такiй небезпечнiй дорозi, де поворот виникав слiдом за поворотом! Це ж загибель!

Але штурвал, залишений водiєм, i далi плавно, м'яко повертався то в один, то в другий бiк, наче ним керували чиїсь невидимi руки. I автомобiль, величезний "Люцифер", як i ранiше, бездоганно повертав то праворуч, то лiворуч, проробляючи повороти, обходячи загрозливi гострi скелi i тримаючись весь час посерединi вузької дороги!

Сивий Капiтан помiтив розгубленi погляди Олеся, який уже нiчого не розумiв i тiльки безпорадно дивився на дивний штурвал, що поводився, наче жива iстота, i самостiйно, без чиєїсь допомоги, керував машиною. Ледве помiтна посмiшка освiтила суворе обличчя Капiтана. Але це тривало якусь мить - i твердi, впевненi руки його знову лягли на штурвал, посмiшка зникла, немов її й не було зовсiм. "Люцифер" мчав далi... i Олесевi тепер здавалося, що Сивий Капiтан не керує штурвалом, а тiльки тримає на ньому руки, мов контролює, як той сам повертається залежно вiд напряму дороги. А може, все це лише здавалося юнаковi? Стiльки несподiванок, стiльки вражаючих дивних подiй довелося йому пережити за останнiй час, стiльки неймовiрного i справдi фантастичного оточувало його тепер, що Олесь вiдчував, як змiшалося все в його свiдомостi...

Минали хвилини - i ось через весь екран простяглася довга синя смуга. Вона пролягла на обрiї, спочатку вузенька, потiм ширша й ширша. Та це ж море! Море, до якого вони наближалися!

"Люцифер" ще збiльшив швидкiсть, пiдкоряючись ледве помiтному руховi ноги Сивого Капiтана, який натиснув на педаль. Тепер стало видно надбережнi скелi, до яких вiн мчав. Тi скелi зростали, пiдiймалися. А синя смуга моря ховалася за них - i ясно було, що машина з величезною швидкiстю линула до урвища. Олесь знов учепився руками за поруччя крiсла: вiн не мiг подолати вiдчуття близької небезпеки. Чи ж встигне "Люцифер" спинитися перед тими скелями, перед прiрвою? А може, там починається спуск? Тодi все одно треба гальмувати...

Але автомобiль не гальмував, не спинявся. Зляканий вигук зiрвався з уст юнака. Ось вони, скелi, ось уже видно, що далi дороги немає, нiчого немає, крiм безоднi, за якою яскраво синiє море!.. Що ж буде, що буде?..

Великим стрибком на страшнiй, неймовiрнiй швидкостi "Люцифер" перелетiв через скелi, навiть не торкнувшись їх гострих, зубчастих країв. Описуючи широку, плавну дугу, вiн летiв униз, у море. Знизу майнули бiлi баранцi на хвилях... вони наближалися невмолимо швидко... якщо "Люцифер" не розiб'ється об хвилi, падаючи з такою швидкiстю в море, то вiн обов'язково потоне, потоне, це вже кiнець, нiщо не врятує його...

Рiзноколiрнi вiзерунки закрутилися перед очима Олеся, попливли прилади i циферблати, рукоятки i екрани, затанцювало все навколо. З кволим стогоном юнак безсило вiдкинувся на спинку крiсла i заплющив очi. Втомлений мозок ще не повнiстю оправився вiд попереднiх вражень i не витримав цього нового страшного напруження. Олесь знепритомнiв...

2. РОЗПОВIДЬ ВАЛЕНТО КЛАУДО

Вiн прийшов до пам'ятi у вже знайомiй йому маленькiй каютi, на тому ж таки вузькому лiжку. Бiля нього сидiв Валенто Клаудо - i його добре, лагiдне обличчя було стурбоване, вiн не зводив погляду з обличчя юнака. Щойно Олесь повiльно розплющив очi, Валенто обережно поплескав його по плечу.

- Нарештi, - мовив вiн, посмiхаючись.