Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"

«Вуйцьо» — так звали домашнього улюбленця пані Правдослави. Поважна пані скипіла від обурення: адже посягнули на святе — на її Вуйця.

— Вуйцьо, — задихаючись промовила вона, — то ж... то ж Вуйцьо!

Пані Правдослава пішла геть, узявши за руку Ясноспіва.

Ясик усі дні ходив, немов у воду опущений. Він автоматично виконував усі мамині забаганки, не виявляючи жодної власної ініціативи.

— Мені його жаль, — зізналася якось Кася Пенелопі. — І що ти з ним зробила?

— Що я з ним зробила? — обурилася вона. — А що він зі мною зробив!

Кася зітхнула і виправилася:

— Гаразд! Скажу інакше: що ви зробили одне з одним? — А потім, трохи подумавши, додала: — Напевно, коли Бог складав пазли ваших доль, він випадково переплутав коробки, тож ваші пазли ніяк не стикуються.

— Може й так. Але спершу ти подивися на Правдославу: це вона своїм «ідейним» вихованням перетворила свого синочка на тридцятилітнього інваліда духа, — спересердя вибухнула Пенелопа. — І не тільки духа.

— Та-ак, — замислилася Кася. — Діагноз суворий.

Вона трохи помізкувала і додала:

— Йому треба закинути свою бандуру на стрих, узяти гітару і заспівати Ероса Рамазотті! — немов лікар виписує рецепт, промовила Кася. — Тоді, можливо, щось і зміниться на краще. Принаймні з його власним «еросом».

— Глухий варіант! — безнадійно махнула рукою Пенелопа.

— Ти думаєш? — завагалася Кася. — А якщо зробити все навпаки? Спершу щось учинити з його «еросом» і тоді він сам закине бандуру на стрих і забренькає на гітарі Ероса Рамазотті! Результат буде таким самим. Адже від перестановки доданків сума не змінюється!

Подруги розреготалися.

— Не смійся, бо будемо плакати! — смикнула подругу Пенелопа.

І вона мала рацію. Підступність Одіссея зростала з кожним днем і набувала просто диких масштабів.

Якось уранці пані Правдослава спитала Пенелопу, як довго ще пробуде в її домі «та шльондра», на що Пенелопа заперечила, що то не шльондра, а молодший науковий співробітник Львівського архіву, дослідниця «Актової книги міста Львова ХVІІ ст.», на що пані Правдослава розсміялася гомеричним сміхом:

— Справжні дослідники «Актової книги міста Львова ХVІІ ст.» не вештаються по чужих свекрухах, поїдаючи їхній вдовиний хліб, а читають лекції в Народному домі міста Стримбора, до речі, сьогодні ввечері.

— І хто це? — пониклим голосом пробелькотіла Пенелопа.

— Доктор історичних наук Дмитро Іванович Остромирський, — з гордістю промовила вона осоружні слова. — З Києва, — додала вона з особливим акцентом.

Пенелопа присіла на стілець.

— До речі, сьогодні він буде у нас вечеряти, — сказала вона. — І, може, навіть заночує!

Пані Правдослава підійшла до дзеркала, поправила свою зачіску і закохано промовила:

— Він — інтелектуальний світоч!

Вона подивилася на невістку і з гордо піднятою головою вийшла з кімнати.

«Щодо світоча, то ви маєте рацію, мамо!» — подумки кинула їй навздогін Пенелопа.

У сусідній кімнаті корчилася в судомах сміху Кася.

— Цікаво, де вона йому постелить: у себе чи в Ясика? — прогиготіла вона.

Пенелопа не слухала її. Вона перебувала в стані ступору.

— Це я ще повинна годувати цього курвиного сина!

Однак тут вона помилился. Пані Правдослава сама приступила до приготування званої вечері. Вона не могла довірити недолугій невістці такої серйозної справи.

Накриваючи на стіл святкову скатертину, поки пані Правдослава у жовто-блакитній вишиванці із трьома (разом з Ясиком) дітьми насолоджувалася ора... тьфу ти!.. ораторськими здібностями Дмитра Івановича, подруги вели розмову.

— Ти знаєш, — казала Пенелопа, — я вже втомилася. З цим треба щось робити. Так далі тривати не може.

— І як практично ти збираєшся це здійснити?

— Я ще не вирішила.

— А я схиляюся до думки, що ми перед ним безсилі. Треба стоїчно витримати всі його знущання. Думаю, карти розкривати він не збирається. Він просто грається з вогнем. Це його збуджує.

— І коли вже він поїде у свій Київ чи... До речі, ми й досі не знаємо — хто він насправді й звідки.

— Він правильно робить, щоб тримати нас увесь час у напрузі. Невже тебе ця ситуація не збуджує?

Пенелопа замислилася.

— Не знаю. З одного боку, мені страшно, що все розкриється, причому в такому ганебному світлі, а з іншого... моя напруга — це щось подібне на сексуальну...

— От бачиш! Сприймай це, як любовну гру. Небезпечну, навіть ризиковану любовну гру.

— Легко тобі казати!

— Казати — легко, а дивитися...

— Ти що, ревнуєш мене до Одіссея?

— Та ні, він мене як сексуальний партнер вже не приваблює. Він надто активний для мене. А я люблю пасивних. Таких собі маминих синочків. Але я маю від споглядання вашої любовної гри більше задоволення, аніж ви обидвоє. — Кася засміялася і лукаво додала: — А тим паче пані Правдослава!

За столом пані Правдослава посадила шановного гостя по праву руку від себе. Ясик сидів у неї по ліву руку. Це вперше у житті вона зробила таку рокіровку. Ясикове місце завжди було справа від неї.

«Отже...» — Пенелопа не закінчила думки.

Подруги сиділи навпроти святої трійці: свекруха, чоловік і коханець, тож головним завданням на цю вечерю у них було — не вдавитися. А загроза була реальною.

Одіссей сидів навпроти дівчат у своїй вишиванці — білим по білому, — і його смолянисто чорна борода створювала ефектний кольористичний контраст. Це не могло не привернути уваги