Читати книгу - "Загадка однієї неділі"

— Так, я вже втямив, що набагато корисніше лизати йому зад.

— Не заговорюйтесь, Аресе. — Тут я одержав першого ляпаса. — Досі ми з вами поводились добре.

Коли мене хто просто вдарить, я можу відповісти на той удар, а можу й стриматись. Але на ляпас я не можу не відповісти. І ніколи не міг. Я й не збирався діяти інакше в мої тридцять років. Розмахнувся і затопив кулаком у його пику, переорану віспою. Останнє, що я побачив, була тоненька цівочка крові — точилася з його рота. Зграя вовків накинулась на мене, і відразу ж усе огорнулось мороком.

Прийшов я до пам'яті в одиночній камері. Тут принаймні панував спокій. Кинув оком на годинник: він показував третю, мабуть, після полудня. Я закурив і влігся на тапчан, щоб поміркувати. Минув якийсь час, і раптом заходить сенаторова дочка, супроводжувана двома поліцаями. Одним із них був Гастон. Він вказав на мене пальцем і запитав:

— Це та людина, котру ви найняли, щоб одержати листи?

Вона, вся тремтячи від переляку, зробила ствердний жест. Я зрозумів її переляк: на моїй фізіономії було, либонь, більше синяків, аніж віспин на Гастоновому обличчі.

— Вас… вас били? — спитала вона.

Гастон промовчав. Лише взяв її попідруч і вивів з камери.

Минуло ще півгодини. До мене знову візитер. В супроводі поліцейських з'явився Батлер. Він непогано впорався зі своєю роллю. Розглянув мене — наказав підвестись, потім повернутися. По тому заявив, що я не той суб'єкт, який намагався збути йому коштовності. Я полегшено зітхнув. Зараз моя справа вимальовувалася не в таких уже темних фарбах, як я уявляв собі раніше.

Минуло ще з чверть години. Гастон привів Карлоса — бармена з «Пласи». Гастон усе робив, щоб хлопця збити з пантелику. Кілька разів запитував його про те саме, але хлопець тримався. Він підтвердив, що з «Пласи» я пішов близько дев'ятої години.

— Чого ви так упевнені? — допитувався Гастон. — Як ви знаєте, що це не сталося, скажімо, о восьмій?

— Річ у тому, що я… — запинаючись, белькотів Карлос, — працюю до дев'ятої, а коли сеньйор Apec пішов, мені лишилось працювати всього кілька хвилин.

Це був мій тріумф, і я ледве стримався, щоб не плеснути в долоні.

Тепер маю алібі. Адже Сусанну було вбито між пів на восьму і восьмою годиною, а я в цей час іще перебував у «Пласі».

О четвертій годині дня мене звільнили.

— Ми все ще можемо притягнути вас за вторгнення до чужого житла, Аресе, — пробурчав Гастон. — Тож поводьтеся розсудливо, — промовив він погрозливо, — і не виїздіть з міста.

— Зайва рекомендація, — відказав я. — У мене ще чимало справ лишилося тут.

— Діло ваше! Тільки вислухайте мене як слід, Аресе. — Перебивши мене на півслові, Гастон став розмахувати руками перед моїм носом, що занадто дратувало мене. — Не подумайте встрявати в цю історію! Попереджаю вас.

Я всміхнувся, забрав свої документи й пішов. Коли двері поліцейського участку лишилися позаду, набрав повні легені повітря. Вперше за багато днів я міг зробити це цілком вільно.

Закуривши, я зі сходинок споглядав потік машин. На протилежному боці вулиці в автомобілі зі зйом-ним верхом сиділа Гленда Рамірес. Вона натиснула на клаксон і енергійно замахала рукою, запрошуючи мене. Я спустився сходами й підійшов до неї. Вона здалася мені жінкою моїх мрій, а втім, може, й насправді була такою, бо одяг мала на собі не того школярського покрою, який робив її зовсім юним дівчиськом. Тепер це була жінка. Чарівна жінка з лукавою усмішкою на вустах.

— Підвезти вас куди-небудь?

— Ні,— відказав я. — В мене і без цього купа проблем.

— Чому ж ви гадаєте, що я стану для вас новою проблемою?

— Спитайте про це в дзеркала, — відповів я і пішов геть.

— Зачекайте, Аресе. Річ у тому, що я обіцяла батькові привезти вас до нас додому. Він чекає вас.

— Ваш батько? Це неможливо! Адже він не знає мене!

— Він здогадується, якої ви думки про нього. Ось чому він і послав мене. Вони всі вважають, що мої чари всепереможні. Навіть і я так подумала, — зізналась, сумно всміхаючись. Потім граціозно підібрала вуста і прошепотіла: — Чого ж ви бажаєте? Щоб я програла?

— Ні, цього не можна допустити, — мовив я, даруючи і їй усмішку. — Я вдячний вам за сьогоднішній учинок. Уявляю, яких зусиль вам, певне, коштувало здолати свої сумніви й посвідчити тут на мою користь!

Вона знову сумно всміхнулася.

— Я все ще заслуговую у вас на таку жахливу репутацію? — В її голосі вловлювався прихований докір. — Не стану заперечувати, де в чому ви маєте рацію. Але тільки не в цьому. Ви ж також поводилися нелояльно з моїм батьком. Коли я прочитала, що смерть Сусанни настала між пів на восьму і восьмою годиною, мала намір піти і зробити заяву, але він заборонив мені. Сказав, що ви втаїли один лист і намагались ним шантажувати його. Це правда, Аресе?

Я усміхнувся. Ну й дойда ж оцей сенатор — у вушко голки пролізе.

Я сів у машину.

— Подивимось, чого бажає сенатор, — сказав я, полишивши її запитання без відповіді.

Вона скоса поглянула на мене й неквапно повела машину вперед. Правила автомобілем вона непогано, ії погляд був спрямований на дорогу, і вона не відводила його від неї під час розмови. Я мав змогу вдосталь намилуватися ії профілем. У неї не було тієї досконалості старогрецької богині, якою, мабуть, відзначався профіль Сусанни. Але сенаторова дочка мала досить принад, щоб задовольнити найвишуканіший смак.

Зупинились ми напроти