Читати книгу - "Простір Гільберта"

Одного разу мені закортіло добутися до витоків людського знання про простір та час. Що думали про це тисячі років тому пророки, видіння яких про світ передавалося нам у міфах?

Чому всесвіт створюється Брамою заново через кожні вісім з половиною мільярдів років? Де джерела цього неймовірно сміливого уявлення про безконечні цикли творення і руйнування? Відповісти на подібні запитання зовсім не просто.

… Був тільки простір, мовиться у скандінавській сазі, не було ні піску, ні моря, ні хвиль холодних, ні неба над ними. У північній частині простору розташувалося одвічне джерело холоду — країна Ніфельгейм, завжди вкрита туманом. Хвилі Ірду, теплого джерела, розташованого на півдні, зустрічалися з холодними потоками Ніфельгейму. І цьому змішанню зобов’язана своїм виникненням первісна матерія. З неї утворився світ.

Матерія — з порожнього простору. Така суть саги, в якій ніби наперед передбачені результати теперішніх досліджень. Ще Кліфорд та Ейнштейн мріяли про теорію, яка коротко полягала ось у чому: в світі немає нічого, окрім порожнього викривленого простору. Частки речовини — це такі ділянки простору, де він викривлений ще більше, ніж всюди. А переміщення часток нагадує рух хвиль на поверхні озера.

Хвилі Ірду та Ніфельгейму ставали помалу математичною реальністю.

А час? Чи може бути таке, що про зустрічний час здогадувалися ще в часи халдеїв та древніх єгиптян.

Я спробував уявити епізод, наведений в одній старовинній книзі, що якимось дивом потрапила мені на очі саме в ті дні.

Фараон Хеопс запитав у майстра небесних таємниць (звання таке ж високе, як і звання начальника тілоохоронців):

— Чи правда те, що відрубану голову ти зможеш змусити знову прирости до плечей?

— Так, володарю, коли це буде на догоду богам, — відповів майстер.

Він був одним з тих, хто складав план Великої піраміди, розрахувавши вхід до неї так, що з самої його глибини можна бачити священну зірку.

— Нехай приведуть раба, — сказав Хеопс верховному переписувачеві.

— О володарю, — заперечив майстер. — Велике будівнице тво ще не завершене, і нехай життя навіть одного-єдиного раба не залежить від мого вміння.

Хеопс здивовано поглянув на майстра.

— Що ж ти пропонуєш?

— Нехай принесуть гусака або пелікана, але я повинен вибрати його сам, аби узгодити з волею богів.

— Тобі завжди вдається своєчасно дізнаватися про волю богів? — запитав Хеопс, і ледь помітна усмішка торкнулась його губ.

Майстер мовчав. Він добре знав, що рівних йому не було в усій долині Нілу і далеко за її межами. Ледь торкаючись пальцями, легкими, наче струни, він міг відкрити душу речей і тварин, він міг читати думки і пам’ятав древні слова, що надійшли за легендою із священної зірки.

— Гаразд, — сказав фараон, не дочікуючись відповіді, — я згоден, але якщо ти помиляєшся, то другим після птиці ти будеш сам.

Гусак був обезглавлений, і тіло його покладене в одному кутку кімнати, а голова — в іншому.

— Можеш починати, — сказав Хеопс.

Тіло і голова птаха сквапливо поповзли назустріч одне одному і з’єдналися, причому плями крові на пір’ї зникли, ніби їх і не було. Гусак звівся на задні лапи і стривожено заґелґотів.

Найцікавішим у цій історії було пояснення, що його дав фараонові майстер небесних таємниць.

За його словами, згідно з древнім задумом богів, жодні зусилля смертних не спроможні порушити усезагальної гармонії й рівновага: будь-яку їхню дію небо повторює в зворотному напрямку, і тим самим загальний результат зводиться нанівець. Так замість птаха з відрубаною головою, там з’являється цілий птах, якого із згоди богів іноді можна обміняти на вбитого.

— Дурниця, — сказав Валько, коли я розповів йому про це. — Вибрати гусака, якому саме випав час зустрітися з двійником? І потім, як ти висловлюєшся, обміняти? Ні, до нас це не мав жодного стосунку.

— До нас?.. Врахуй, Влах, у їхніх головах зберігалася вся мудрість тисячоліть, нині частково втрачена, частково перекручена. Тільки незначна її частина лягла в підвалини теперішньої цивілізації.

— Якщо хочеш учитися в астрологів дізнаватися про волю богів, тобі треба народитися знову, — у час, більш сприятливий для таких вправ.

— Боги? Та вони у них не вірили! Боги для багатьох з них — словесна формула і тільки. Або легенди, освячені часом.

— Надто оптимістично.

— Зовсім ні. Пригадай, навіть набагато пізніше, в освіченій Елладі Арістотель був звинувачений у богохульстві і засуджений ареопагом до страти. Але встиг врятуватися, чкурнувши на Евбею. Діагор, який заперечував існування богів, так само опинився у вигнанні після того, як його присудили до страти. Твори Піфагора привселюдно спалені, а сам він вигнаний. Продик, переконаний, що боги — тільки втілення сил природи, страчений… Ну? Хто ж наважився б відкрито заперечувати? Із тих, звісно, хто хотів врятувати собі життя.

Валько невизначено махнув рукою.

— Добре. Мене це не дуже хвилює. Краще скажи: ти в Синьогірськ поїдеш?

— Цього я поки що не знаю.

Минув рік з лишком — і все змінилося. Осіннього вечора, коли сожце котилося по дахах датських будинків, а на темно-сірій стрічці ріки трепетали довгі тіні, я пригадав про Синьогірськ. Але зовсім не так, як раніше. Тут, на осінній набережній, я вже, здається, не мав сумнівів.

Ліворуч від мене, на узгірку, дерева подзвонювали вересневим листям. Над обрієм застигли жовтаві краї хмар, і небо там було спечним і пружним, але над головою вже розвіювався попіл голубизни. На річці, що починалася десь у рожевій заграві, згасали й тонули золотаві вогні. Тут, на межі