Читати книгу - "Ідуть роботарі"

І Тім вирішив. Зібравши всі сили, напружившись, як людина, якій треба стрибнути в холодну воду, він відповів, вдаючи байдужість:

— Звісно як. Позитивно. Вона допоможе опанувати цю штуку. Дай тільки можливість.

Тоді Боб повільно повернувся до Тіма:

— Ну, гаразд. Хай буде по-твоєму. Я залишаюся при своїх думках, але тобі заважати не хочу. Добре. Хлопці допоможуть тобі. Скажи Джорді Рундалеві, що я не заперечую. Тільки… може б ти краще кинув це діло, Тім?

— Ні. Я зроблю все, як сказав тобі. І тоді ти примушений будеш погодитись зі мною цілком, — твердо відповів Тім.

Так чи так, а відступати Тім уже не міг. Будь що він мусів довести, що саме він був правий, а не хтось інший.

Томас Бірз повертався додому. Вийшовши з будинку губернатора, він простував до свого автомобіля. Не обертаючись, він відчував, з якою пошаною дивляться йому вслід люди, що проводжали його до дверей будинку після розмови Бірза з губернатором.

Так, Томас Бірз тепер став досить важливою особою. Сам губернатор обіцяв йому повну, цілковиту підтримку. Він сказав:

— Я не збираюсь форсувати події, містер Бірз. Але мушу вас поінформувати: в разі потреби військові сили прийдуть вам на допомогу. Ми маємо певні інструкції з центру.

Бірз виходив з будинку губернатора, самовпевнено усміхаючись. Побачимо, побачимо, що залишиться тепер від опору цього нещасного страйкового комітету!

Раптом він побачив двох чоловіків, які, похитуючись, ішли тротуаром в напрямку до нього. Здається, вони трохи випили. Бірз прискорив кроки, щоб не зустрінутись з ними на тротуарі і скоріше увійти до свого автомобіля. Але він не встиг цього зробити.

Один з прохожих налетів на нього і мало не впав, штовхнувши Бірза в бік. Він утримався на ногах лише тому, що вчепився в плече інженера руками. Він ледве стояв, він зберігав рівновагу тільки спираючися на Бірза.

— Е-е… пробачте… е-е… — бурмотів він.

Другий, що ніс на руці красиве пальто на шовковій підкладці, підбіг до Бірза й собі та почав так само перепрошувати. Очевидно, він соромився свого товариша.

— Пробачте, містер, — говорив він, безнастанно вклоняючись, — він трохи випив… І ось ніяк не втримається на ногах…

Але ось він і сам хитнувся так, що ледве не впав. Його стиснений кулак несподівано вдарив Бірза по голові. Інженер відчув, як все перекрутилося перед його очима. Він крикнув:

— Та відчепіться від мене ви, гуляки! Що ви — збожеволіли? Хіба ж можна так необережно?..

— Про… пробачте…

Другий гуляка схопив нарешті свого товариша під руку і швидко відтяг його, звільнивши Бірза. За кілька секунд вони вже відійшли вбік. І був вже час, бо до Бірза наближався полісмен, який помітив цю сцену з свого поста.

— Нічого не треба, — відмахнувся Бірз і стрибнув у автомобіль. — Додому, — наказав він шоферові і звичним жестом опустив руку в кишеню, щоб узяти сірники запалити люльку.

І раптом він схопився за бокову кишеню. Йому здалося, що його піджак якось відійшов убік.

— Мій бумажник! — вигукнув він, обмацуючи себе руками.

Бумажника не було. Але не це було головне.

Тремтячими від люті пальцями Бірз помацав другу бокову кишеню, де лежав його кишеньковий генератор. Генератора теж не було.

Тільки тепер Бірз збагнув, що він став жертвою спритних кишенькових злодіїв, які під виглядом п’яних обікрали його. Очевидно, злодії вкрали генератор, обдурені його формою. Їм здалося, що це або якийсь гаманець, або футляр з дорогоцінностями.

Бірз аж сплюнув з досади. Такий старий спосіб — і він не зрозумів відразу. Шкода, шкода… Бірз помітив, що шофер усе ще запитливо дивиться на нього.

— Що таке? — незадоволено запитав він.

— Містер Бірз сказав щось про свій бумажник. Може, покликати полісмена?

— Ні. Це дрібниці. Поїхали!

Автомобіль рушив, залишаючи позаду себе легеньку блакитнувату хмарку бензинового диму. Бірз напівлежав на дивані і зосереджено курив.

Злодії, побачивши таке, здивувалися б не менш, ніж дивувався шофер, який іноді поглядав на Бірза у дзеркало, що було в нього на передньому склі. Дивно: людину обікрали, вихопили бумажник і ще щось важливе, а вона така спокійна. Може, Бірз лише вдає байдужість? Ні.

Інженер думав зовсім про інше. Напівзаплющивши очі, він мріяв про те, що сьогодні вже зможе остаточно поговорити з Мадленою. Про бумажник з невеличкою сумою грошей і про генератор він чомусь зовсім і не думав. Ось він доторкнувся до спини шофера:

— Повертайте на Брукленд-стріт. До котеджа інженера Стренд, — наказав він.

А гуляки швидко йшли тихим провулком, так швидко, що тепер уже навряд чи хтось міг би подумати, що вони тільки-но хиталися і насилу зберігали рівновагу. Ще через квартал їх зустрів чоловік у кепі. Він зачекав, поки вони підійшли до нього, і швидко запитав:

— Ну, як?

Перший з гуляк показав рукою на другого. Другий, озирнувшись, подав чоловікові в кепі дві речі: шкіряний бумажник і чорну плескату коробочку. Потім він разом з товаришем ще швидше пішов уперед. А чоловік у кепі; усміхнувшись, сховав речі під макінтош і пішов зовсім в іншу сторону.

Тим часом автомобіль Бірза під’їхав до котеджа Мадлени Стренд. Бірз вистрибнув з автомобіля, але відразу ж спинився: вікна квартири Мадлени були темні. Бірз прикусив губу. Це було зовсім неприємно. Ось уже другий день Мадлена уникає зустрічі з ним. Щоб пересвідчитися остаточно, Бірз енергійно натиснув кнопку електричного дзвінка. Йому не відповів ніхто, як і слід було сподіватися.

Ось чому Томас Бірз повернувся на завод значно раніше, ніж сподівався.

І саме тоді, коли автомобіль Бірза від’їздив від котеджа Мадлени, — Тім Кроунті уважно розглядав невеличку плескату чорну коробочку, яку поклав перед ним на стіл веселий життєрадісний Джорді Рундаль, промовивши: