Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

Делікатно клацнули, замикаючись, вхідні двері. Арсен сів на ліжку. Їсти не хотілося зовсім. Арсен зварив собі кави й тим обмежився.

О десятій подзвонив Максим.

— Як ти себе почуваєш? — запитав веселим голосом лікаря Айболитя.

— Паршиво.

— Поздоровляю, ти пройшов у другий тур.

— Так швидко?!

— Це ж гра.

— Це шкідливе виробництво. Мене цілий ранок нудить од вашого йогурту!

— Незабаром має перестати… До речі, де тебе сильніше захитує — в машині чи на кораблі?

— У машині мене взагалі не захитує.

— Особливості вестибулярного апарата. Через півгодини по тебе приїдуть, збирайся.

— Хто ще пройшов? — запитав Арсен. — Чи… всі?

— Не всі, — чути було, як Максим усміхається. — Сам побачиш.

Арсен поклав слухавку. Запитав себе: що він почуває? Радий?

І зрозумів з подивом: страшенно радий. Неймовірно. Він звик бути першим, бути особливим, і якби провалився на першому ж завданні, то здох би з розчарування, як чорний Джонні на білому снігу. Річ навіть не в тім, що йому хочеться мати цю роботу… Хоч роботу теж. Йому хочеться грати, грати, грати, сидіти коло монітора все життя, не зважати ні на що, грати!

Йому захотілося з кимось поділитися радістю. Він задумався; ні батько, ні мати не схвалювали дзвінків на роботу. До того ж, їм доведеться все пояснювати, розжовувати, відповідати на дурні питання…

Він трохи повагався й набрав номер, який йому дала Пухнастик. Відповів чоловічий голос:

— Алло.

— Добрий день, — сказав Арсен, неприємно здивований. — Можна Аню?

— Яку Аню? З татуйовкою на пузі?

Арсен прикусив язика.

— Її нема дома, — зловтішно сказав чоловік, і Арсен упізнав його голос. — Що, пацан, помилився?

Арсен швидко натис «відбій» і хвилини три стояв з тонким дзвоном у палаючих од сорому вухах.

Це він — маніпулятор?! Він, блискучий Арсен, а в минулому Міністр? Толік обвів його круг пальця. Тупий громило Толік. Хоч би він лишився в першому турі, заблагав Арсен невідомо кого, — хоч би ніколи його більше не бачити! Ганьбище…

— Фактично перед вами стояло три завдання. З першим, ігровим, упоралося троє: Арсен, що грав за «Аню», Толік, що грав за Пухнастика, та Ігор, що грав за Шрека. З другим, неявним завданням — упізнати всіх учасників гри — впоралися повністю тільки Толік та Аня. Третє, приховане завдання, виявилося непосильним для чотирьох з п’яти учасників: тільки Арсен розпізнав додатковий прихований вплив і свідомо став йому чинити опір… От якби не опирався, тебе б зараз не нудило.

Арсен промовчав. «Тільки Арсен написав цю контрольну на п’ять». «Тільки Арсен упорався з додатковим завданням». Він багато разів це чув і сприймав, як належне.

З п’яти учасників тренінгу залишилося троє. Арсен сидів за круглим столом сам. Аня й Толік — за сусіднім столом, разом. Аня здавалася ще прозорішою, білою, замість обтислої майки на ній була блузка зі стоячим коміром, з рукавами до ліктів. Замість джинсів — широкі світлі штани. Арсен прийшов у м’ятій шкільній сорочці й сидів тепер, високо піднявши комір, щоб заховати палаючі вуха.

Перед тим як з’явився Максим, Толік щось розповідав Ані на вухо, і Аня сміялася, поглядаючи на Арсена. «Тільки Арсен виявився таким дурнем…»

— Таким чином, далі в тренінгу берете участь ви троє, — Максим потер долоні, наче велика хитра муха.

— А Ігореві й Вадику сказали, що вони лузери? — запитала Аня.

Вона водила кульковою ручкою по аркушу з зошита — як і вчора. Малювала орхідеї, бджіл та мух.

— Ігореві й Вадику сказали, що вони переможці, — Максим по-дружньому їй кивнув. — Що вони пройшли в наступний тур. І, власне, ми будемо їх залучати до випробувань як статистів, підсобну силу. У вас з ними прямих контактів не буде.

— Цинічненько, — пробурмотіла дівчина. — А як нам знати, кого ви обманюєте — нас чи їх?

Толік гойдався на стільці. Він сидів дуже близько від Ані, майже торкаючись її плеча. Він її теж учора підставив, подумав Арсен люто. Його персонаж, гладка дама-Пухнастик, сидів у сховку, поки Анін Джонні вмирав на снігу! А тепер, наче нічого й не сталося, сопе їй у вухо!

Арсен рідко замислювався, що можна в грі й чого не можна. Якщо я гратиму за негідника, якщо мій персонаж буде проклятим убивцею, шахраєм, людожером, — як це позначиться на мені?

На мені, людині, не позначиться ніяк, це гра. Намальованих людей не шкода, проте є один закон: віртуальні собаки страждати не повинні. Мої собаки тепер, мабуть, у нових хазяїв. Чи не забувають з ними гратися? Чи не забувають погодувати? Як це намальованому щеняті — вмирати в темряві з голоду?

— Поясни, чого мені так хотілося жерти! — зажадав Арсен, і питання його пролунало несподівано грубо.

— Пояснюю, — Максим не образився. — Твою систему було заражено відповідним вірусом. Докладніше на цьому етапі пояснити не можу, але ти маєш рацію: маніпуляція таки була. Для довідки: вірус одержали всі, хто брав участь в експерименті, кожний — свою модифікацію. Сприйняли його всі по-різному. Найбільше постраждав Вадик: він автоматично випив п’ять літрів пива й навіть не встиг зрозуміти, що відбувається. Але зіставити вміст холодильника й кошика для сміття здогадався тільки Арсен!

Арсен стримався, щоб не глянути на Толіка. Хотілося реваншу. Хотілося, щоб Аня була свідком.

— Вадик просто тупо любить пиво, — не піднімаючи голови, сказала дівчина. — Особливо шарове. Вірус — це неклітинна форма життя, автономні генетичні структури. Комп’ютерний вірус — програма, здатна самостійно розмножуватися. А те, що ви нам говорите, Максиме, — тупа розводка для домогосподарок.

— Для чарівних домогосподарок, — Максим широко всміхнувся Ані. — Звісно, людина не може заразитися від