Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

— Хіба я знаю? Таке враження, що він у дупель п’яний… Є місце в клані, підеш?

— А чому не ти до мене? Зараз ми з’єднаємося з Джонні, і буде два на два…

— Зараз ми заберемо Джонні до себе, і буде один проти трьох…

— Пухнастик, у тебе є пиво в холодильнику?

— Тобі що, робити нічого?

— Ну, подивися в холодильник. Перевір, що з’їдено, що лишилося.

Запала пауза. Намальована «Аня» була одна-однісінька в джунглях, чужі персонажі шастали десь, але для розмови в чаті — і для укладення союзів — відстань не мала значення.

— Фігня якась, — написала Пухнастик у приваті.

— Йогурт?

— У мене плавлені сирки. Що це доводить?

— Не знаю. Двадцять п’ятий кадр, або щось у цьому роді.

— Який на фіг двадцять п’ятий кадр у компі!

— Не знаю.

— Пухнастик, кинь мені свій телефон. Мобільний.

— У нас же телефони відібрали!

— Але ввечері ж оддадуть? Кинь домашній.

— А якщо обдурю?

З’явився «смайлик».

— То буду обдурена, — написав Арсен від імені «Ані».

Відкрилося віконце розмови з Джонні.

— Агов, слухай, вони тут у мене витрусили все — рибу, жир, кресало… Шо тепера робить?

Він одімкнув динаміки. Потім розпотрошив аптечку й позатикав вуха ватою — на той випадок, якщо в кімнаті запущено нечутну звичайним слухом рекламу, що діє на підсвідомість. Як і слід було думати, результату це не дало — як і раніше мучив голод, од свіжих млинців вернуло, хотілося саме йогурту, і тільки йогурту «Йорг».

Виявилось, що каміння з греблі можна виймати. «Аня» з Джонні так і робили — виймали й складали; вирішили спочатку, що з прямокутних каменюк побудують будинок. Проте намальована вода дуже натурально рвонула, зносячи благеньку греблю, і озерце в скельному розламі ринуло вниз, оголюючи порослі водоростями стінки.

Відкрилася печера — маленька, з вузьким входом, тільки для трьох. Найкращий притулок на всій ігровій території.

Наближалася холодна віртуальна ніч. Листя пальм жовкло й облітало, ліани сохли й скручувалися дротом. На шкалі життя персонажа «Аня» неухильно коротшала червона лінія — намальована дівчина страждала від холоду й незабаром мусила померти.

Протистояння загострилося: тепер грали два на два, Шрек і Пухнастик проти «Ані» та Джонні. Персонаж Мазай став непрогнозований — він то випадав з гри, не відповідав у чаті, і намальований старий застигав на одному місці. То проявлявся знову, набивав нескладний текст, приєднувався то до одного, то до другого клану і псував усім гру.

Арсен легко запам’ятав телефон, який йому написала в приваті Пухнастик. Тепер він був майже впевнений, що товстулю обрала собі в персонажі справжня дівчина Аня. Раціональне обґрунтування цієї впевненості було тільки одне: Пухнастик єдина ні разу не пожартувала з приводу татуювання на «Аніному» животі. Єдиний побічний доказ — проте Арсен звик довіряти своїй інтуїції. Пухнастик — Аня, Мазай, отже, Вадик. А Джонні — це Толік; Арсен нарешті відчув кураж.

Він увійшов в альянс з Джонні. І дуже елегантно підставив його за кілька хвилин до настання ночі. У печері, відкритій Арсеном за допомогою Джонні, знайшли притулок Пухнастик, Шрек та «Аня». Розпалили величезне багаття; невдахи — очманілий Мазай та обдурений Джонні — залишилися надворі й картинно ґиґнули на білому снігу: чорний-пречорний тубілець у спідничці та дід з довгою сивою бородою. На їхніх тілах красиво танцювали відблиски вогню.

— Ти казав, що я буду випробувачем. А зробив піддослідним.

— У нас конкурс, ти забув? У нас змагання.

— І хто переміг?

— Результати завтра, — видно було, що Максим дуже задоволений. Утім, він завжди мав задоволений вигляд: його активно-червона сорочка яскравою плямою плавала у напівтемряві цього вечора. Арсенові було приємно, що Максим приділяє йому, персонально йому, ці вечірні хвилини: проводить до машини. Розпитує про враження. Здавалося, що це добрий знак.

— Хвилюєшся? — недбало запитав Максим.

— Я? Ну… А як це діє — технічно?

— Хочеш, щоб тобі пояснили на пальцях?

— Хочу знати, що зі мною буде. Може, я звихнуся й більше нічого в житті, крім цього паскудного «Йоргу», не їстиму…

— Ну, що ти. Це гра, і «Йорг» — його частина. Спокійніше стався. Завтра забудеш.

Вони зійшли в підземний гараж. Максим ішов попереду, повз ряд різних машин, дорогих і дешевих, чистих і заляпаних болотом по самі шибки.

— Слухай, — Арсен дріботів поруч, намагаючись пристосуватися до його широкої ходи, — у таку гру ніхто не захоче грати. Постійно неприємне враження, ніби ти щось забув, не врахував, зробив не так. Почуття провини, щось таке. Обиватель зжере кілька банок цього клятого йогурту, а потім знесе з компа таку гру й ніколи в житті не купить нічого такого, на чому написано «Йорг». Якщо не розкусить раніше, чого йому так хріново, не здійме скандал, не притягне вашу фірму до кримінальної відповідальності…

— Програму не розраховано на масове застосування, — Максим трохи не лускав із задоволення. Здавалося, Арсенів монолог став для нього неабиякою втіхою.

— Навіщо ж вона тоді?

— Для вивчення деяких аспектів маніпулювання людьми, — Максим клацнув пальцями.

— Мною, наприклад?

— Та ти сам такий маніпулятор, що рятуйся, хто може. Як ти це зробив, га!

— Що я зробив? Я проморгав усю сесію…

— Так? Сама поява такого персонажа, як твоя дівчинка, — це ж бомба! Атомна бомба! Уся гра пішла по-іншому, ти всім, буквально всім поламав «домашні заготовки»! Я вже мовчу про деталі — про те, як ти підставив Джонні, наприклад. До речі, той номер, що написала тобі Пухнастик: гра — це гра. Життя — це життя, — Максим відчинив перед ним дверці машини.

— Глибокодумно… Я запам’ятаю.