Читати книгу - "Роман з містом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– А то діла не буде!
Підхоплені за руки пані Тереза та крихітний Орест незчулись, як опинилися на хиткій лаві. Поруч уже всідалися сусіди. Ядзя передала матері кошика й ридикюля, а сама безпорадно тупцювала біля заднього колеса машини. Солдати, бачачи її величезний живіт, зглянулися на неї, підняли й поклали на підлогу вантажівки. А тоді вже зачинили борт.
– Так і їдь, доню, – мати підсунула їй під голову згорнуте пальто. – На цій лаві не всидиш.
Повна машина «ворогів народу», приречених на вигнання, помчала до вокзалу. Дехто вже ридма ридав, але більшість заклякла, прочуваючи жахливу небезпеку.
Трохи отямившись, Ядзя тихо сказала матері, що сиділа поруч, на підлозі:
– Як же Марек нас знайде? Повернеться – а нас немає… Що робити?
І змовкла, побачивши вираз материних очей.
Вантажівка гуркотіла, підстрибувала на нерівній бруківці, витрушувала душу. Ядзя піднесла руку і щосили трималася за високий борт, проте її спина боляче билась об підлогу. У животі все перекидалося, в очах темніло.
– За що нам… така кара?.. – сльози рясно заструменіли по її щоках.
Молода жінка не знала, що саме тепер у їхньому домі починає хазяйнувати дружина радянського чиновника. Захлинається від щастя. Їй подобаються і квартира, і меблі, і посуд. Навіть їжа в каструлях ще тепла. І це все тепер – її.
* * *Їм пощастило: вагон був вантажний, але досить чистий, місця теж вистачило всім, і пані Філіпович зручно всадовила Ядзю на клунок спиною до стіни. Сама сіла поруч. Хвилювалася, спостерігаючи за донькою, що важко дихала й судомно гладила свій живіт. Після стрибків у вантажівці почалися перейми. Ядзя терпляче перенесла перший біль, але стогнала дедалі дужче.
Вікон у вагоні не було.
Повітря загусло. Люди розсунулися, як могли, щоб дати роділлі трохи більше місця. Хтось забрав від неї малого Ореста.
– Дихай глибше, донечко, дихай глибше, – мати давала поради з власного досвіду.
Коли Ядзя вперше несамовито закричала, з дальнього кутка до неї пробрався огрядний чолов’яга з чорними вусами й густими бровами:
– Я не акушер, а лише ветеринар. Та, гадаю, всі живі істоти народжують однаково. Дозвольте допомогти пані. Овва! Води вже відійшли! Отакої! Дитино, треба тужитися сильніше!
Його густий тихомирний бас і повільні рухи заспокоювали. Він знав, що робити.
– Рушники?! Простирадла?! Що тут маємо?! Принесіть хоч трохи води! Нічого, дитино, впораємося! Не вперше.
Нарешті останній Ядзин крик.
А далі – тиша.
І тихий ніжний дитячий плач.
Пані Тереза уже так-сяк обтирала маленького внука і сповивала в чисту пелюшку. Метка сусідка з їхньої вулиці Марія Мазурова піднесла Ядзі кухоль найсвіжішої води, ділячись з усіма новиною:
– Той конвоїр сказав, що везуть нас не до Сибіру, а в Семипалатинську область.
– Йой! Та де ж це?
– Хтозна. Головне, що не до Сибіру.
І в багатьох серцях зажевріла маленька іскорка надії.
ХХІТієї неділі дощ лив як з відра. Сильний і шумливий. І хоч Магда пробігла тільки кілька кроків до машини, а потім від машини до дверей, її берет, волосся й пальто промокли. Постала перед майором з прилиплими до чола і скронь локонами. Розгублена, налякана. Мишенятко перед левом.
Він стояв біля вікна й навіть не запропонував їй сісти. Дивився байдуже.
– Мені сказали, що ви шукаєте роботи.
– Так, шукаю.
– Якої саме?
– Вчительки музики, акомпаніатора, можу грати в оркестрі.
– Із цим тепер важко.
– Я вже зрозуміла.
– Домашньою робітницею підете? Тимчасово.
Магда полегшено зітхнула:
– Не знаю… А де працювати?
– Тут. У цьому домі.
– У цьому домі? – вона старанно намагалася приховати радість. – Я навіть не… Я… Так, згодна. Я справді давно шукаю роботи!
– Але я маю умови…
Майор змовк.
Магда також лише уважно дивилася на нього.
– Так от, умови… Мені потрібна прибиральниця, що житиме тут. Кімнат вистачає. Вона повинна готувати їсти, робити закупи, виконувати дрібні доручення.
Вона спитала уривчасто:
– Я-які саме?
– Наприклад, віднести прати речі, оплатити рахунки…
– Так, це я зможу.
– А що не зможете?
Вона промовчала, і майор зрозумів. Посміхнувся іронічно:
– Службові обов’язки в нас виконують тільки надійні, перевірені працівники. І їх вистачає. А тепер покажіть, як ви вмієте прибирати.
Якби Кася побачила вправність Магдиних рухів, то не повірила б очам, але доглядання коханого Матея допомогло цій метаморфозі. Мусила стати і куховаркою, і покоївкою, і пралею, і сестрою-жалібницею, а також прохачкою-жебрачкою, бо вкрай були потрібні гроші, яких не вистачало навіть на ліки. Щоправда, харчами вона не дуже журилася, бо хворий майже нічого не їв. Тричі на день їй доводилося думати, чим нагодувати чоловіка, але вона нічого не знаходила. Так уже склалося… Бігала містом, благала дати ще в борг, молила почекати, обіцяла повернути, хоч не знала напевно, чи поверне. Більшість знайомців спочували її біді, позичали, а може, сподівалися, що розрахуються її батьки, зглянуться на доньчині страждання.
А тепер чужий владний чоловік сидить у татковому кріслі й спостерігає, як з вологою ганчіркою в руках вона сновигає залою, ні на хвильку не спиняючи нервового, спішного прибирання.
Тільки-но Магда зайшла в рідну домівку, як їй відразу полегшало на серці:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роман з містом», після закриття браузера.