Читати книгу - "Відьомська доба"

Івга втомлено впала на лаву.

У вітальні Прова був телефон. На маленькому столику; в неї стало сил розвернути його, поставити поперек. Торцем у двері ванної, іншим — у протилежну стіну, — тісний коридор у Прова.

Вільна…

Там, у коридорі, натягнула мокру білизну. Ковтаючи сльози, влізла в джинси і светр. Не зав’язувала шнурівки, вилетіла за двері; шум води урвався. Її заплеснув страх — майже як на пустищі, серед нерухомих, чорних вагонів.

Вільна відьма… Вільма.

Вона побігла. Сумка товклася позаду, наче підганяючи; на доріжці перед будинком Івга налякала зграйку дітей. Старий з сіткою ледве втримався на ногах; вона заскочила в автобус і цілих п’ять зупинок боялася, що Пров її дожене.

За віщо вона так з ним? Що він їй зробив, крім добра?

І…

І що буде, коли таки розшукає? Коли шукатиме…

Шукатиме. Ці такого не вибачають.

Коли б Назар підійшов… Івга не мовчала би — вона вже готова говорити. Принижено проХАТИ. Проситися до хати. Служницею. Весілля не буде, це дурний зрозуміє, Івга більше не горда, взагалі ніяка.

Ніщо — ось вона що… не хоче Назар любитися з відьмою — най хоч захистить. Зглянеться на… Яка там вона вільна… Візьми мене, Назаре, — навіть лисиці бувають вірні, як собаки.

Погляд жінки, яка пройшла мимо, вдарив, мов ляпас.

Жалісно-зверхній погляд на молоду нетягу з мокрими очима і червоним од сліз носом; Івга відчула себе слимаком, що налип на дошці. Бридким; чи не захоче поліцейський патруль розпитати підозріле дівчисько?

Руда виразно уявила себе в прийомнику-розподільнику. Безробітна відьма без місця проживання стукає п’ястучком по столу капітана: «Я подзвоню Великому Інквізитору Віжни! Особисто! Негайно! От тоді ви…»

Патруль наближався; Івга подолала в собі панічне бажання тікати. Намацала в сумці записник, розкрила навмання і заглибилася у вивчення власного паскудного почерку. Людина зайнята справою — вона абітурієнтка, яка приїхала з провінції, трохи обшарпана, але дуже старанна учениця…

Вона бачила, як їхні тіні проповзли на відстані сантиметра від її кросівок. Не зачепили — добра прикмета…

— Не трусися, дурна, їм не до тебе.

На іншому кінці лави — дівчисько в шкільній сукенці, поруч візок з канапками.

— Ти б імідж змінила, — сказала їй Івга крізь зуби. Дівчисько звело брови:

— Що?

— Імідж, — Івга презирливо скривила вуста. — Купи собі перуку і парасольку… Або ж шкіряну куртку з наліпками і мотоцикл. Мене вже нудить од цих «бутербродів».

Дівчисько посміхнулось:

— Боюся — змінити імідж доведеться ТОБІ. Стань сьогодні на облік — тобі допоможуть у виборі долі. Целюлозна фабрика в передмісті та батьківський нагляд Інквізиції цілком відповідають твоїм поглядам на життя, еге ж?

Івга мовчала. З вузьких щілинок дівчиськових очей дивилася хижа, досвідчена, мудра істота.

— Чого тобі? — спитала Івга безпорадно.

Дівча скривилось:

— Розповісти тобі, як беруть на облік? Звелять роздягнутися. Потім оголять твою душу — будеш говорити без упину, слова вухами полізуть… на одну, а то й на кілька касет. І прийде такий-от лобуряка, — «школярка» смикнулась, мов би від болю, — з тих, які… Маркований інквізитор. Полізе немитими руками — у тебе…

— Це ТЕБЕ так брали? — тихо спитала Івга.

Її співрозмовниця вишкірилася. До неї повернулося самовладання; зрештою, вона його й не губила. Просто дозволила собі трохи емоцій, задля переконливости.

— Йшла би ти, — попрохала Івга. — Будь ласка. Га?

Дівчисько витягло з візочка канапку, акуратно відкусило. На нижній губі налипла гілочка петрушки.

— Мене просто вражає, як довго ти думаєш… — зелена гілочка зникла, — як старанно борсаєшся ти у цій… гидоті.

І жодного слова більше. Підвелося і рушило вздовж вулиці; короткий брунатний поділ раз у раз занурювався під лантухувату сіру кофтину.

Увечері до Івги причепилися двоє хлопців з нестямними каламутними очима.

Вона прямувала раптом спорожнілою вулицею й відчувала за спиною настирливі погляди нахаб; аби відірватися від них, вона завернула до крамниці: там, серед високих стелажів і неквапливих покупців, хлопці наздогнали її знову; зупинилися біля входу та захоплено роздивлялися ятку з порножурналами. Часом кидали на Івгу оцінюючі погляди — порівнювали її принади з обкладинками. Вона потроху розпалювалась і відчула, нарешті, нестямну лють.

Зціпила зуби і пройшла повз хлопців до виходу; від них тхнуло. Ледь чутно, солодкаво, нудотно — Івгу не цікавило, що було в їхніх цигарках; порожні очі переслідувачів більше не справляли на неї враження. Обкурена погань…

— Гей, лисеня!

Руда мимохіть смикнулась. Так інколи називав її Назар; тепер лагідне прізвисько назавжди спаплюжене чужим смердючим ротом.

Вона прискорила ходу.

— Лисеня, не біжи так… Хочеш ковтнути?

— Геть, — крізь зуби кинула Івга. Серце стукотіло, мов божевільне, у роті гидкий присмак. Знайомий — страху.

Чіпка лапа боляче вхопила її за плече:

— Треба ж, кожна курва королеву з себе корчить.

Очі Івги потьмарились.

Дні і ночі приниженої втечі. Перед Інквізицією вона безсила, чугайстри навіюють жах — але чому будь-яка погань…

Подальші події вона пам’ятала погано; ніч кліпнула тьмавим вогником закинутої під лаву пляшки, і зручна шийка сама лягла в долоню. Брязкіт. Блискучі скалки:

— Геть!

Хотіла додати ще, хто вони є, ці двоє — але не змогла. Лайка здавалася надто прісною, тому вона просто ступила назустріч переслідувачам із наміром розпороти їхні животи.