Читати книгу - "Бабай"

Ні, вірш не просто змінився — він продовжував змінюватися, формуючись у щось інше прямо на очах у Назара, у щось огидне і зле, яке носило ім’я…

— Назаре, ти довго там? — злегка здивовано гукнула Валерія. — Я думала, хтось буде волокти мене додому силоміць! — і голосно розсміялася, коли лікарка щось пошепки додала.

Назар штовхнув шухляду ногою, засовуючи її на місце, і побіг до виходу.

— О Боже, Назаре, що ти робиш? — Валерія завмерла на порозі дитячої з маленькою тацею у руках, на якій стояла склянка з теплим молоком і парувала тарілка з гречаною кашею.

Подив на обличчі Валерії змінився обуренням:

— Ану, негайно марш у ліжко! Я сказала, негайно!

— Що там сталося? — крикнув із кімнати батьків Левшиць, який прийшов сьогодні раніше з роботи. Звідти долинали звуки ввімкненого телевізора.

— Тільки поглянь, що вичворяє цей шибеник, — відповіла вона, поставивши тацю на письмовий стіл школяра, якого незабаром чекав перехід у наступний клас.

На порозі дитячої з’явився зацікавлений Михайло Левшиць.

— Я подумав… А що ти там робиш? — здивовано запитав, побачивши сина.

Назар усе ще повзав по підлозі, точніше, вибирався з-під свого ліжка. До того ж із торця, де шлях йому перепиняла спинка. Весь у пилюці, почервонівши і зніяковіло ховаючи очі від незручності і прикрості, немов його застали за чимось ганебним. На щоках і на скронях уже були помітні перші ознаки висипки. Нарешті хлопчина вибрався повністю, обтрусився і швидко заліз під ковдру.

Однак від погляду Левшиця не сховалося, що при цьому Назар щось міцно стискав у руці, а коли опинився в ліжку, його рука на мить ковзнула під подушку.

— Ще один такий вибрик, і я тебе покараю, — попередив він Назара. Але сам про себе відмітив, що хворий шалапут, певно, мав серйозніші причини повзати під ліжком, аніж звичайне бешкетування. І все це виглядало вкрай підозріло.

— Добре, татку, — без заперечень погодився Назар. І, мовби ставлячи крапку на подальшому розвитку теми, зосередив усю свою увагу на таці.

— От і чудово, — пирхнув Левшиць-старший. Надто поступливий хлопчисько може обдурити своєю сумирністю кого завгодно, але не молодого батька — принаймні, якщо той добре пам’ятає власне дитинство. Хлопець точно приховує щось, що його непокоїть. І явно не збирається ні з ким ділитись.

Перш ніж вийти з дитячої, Михайло Левшиць озирнувся. Валерія допомагала Назарові встановити тацю на ковдрі. Ні, він обов’язково сьогодні ж зазирне під це чортове ліжко. Просто перевірить. І з’ясує, що саме хлопчисько ховає під подушкою.

І звідки знову це дивне почуття, ніби…

Уже сидячи перед телевізором, на екрані котрого миготіли вступні титри якогось серіалу, він продовжував міркувати над поведінкою Назара. На перший погляд, узагалі-то, нічого особливого і не було. Взяти, приміром, те ж повзання під ліжком.

Однак усе це починало йому дуже не подобатися.

Може, через ті відчуття, які находили на нього у дитячій? Чи згадати хоча б те нічне страхіття… Адже занадто багато чого стало обертатися навколо якоїсь невідомої осі, що постійно висковзає з уваги, але, схоже, впливає на всю цю гравітацію в будинку, чи не так?

Але головне — чорт забирай! — що нічого конкретного, суцільні домисли і глухий підсвідомий дискомфорт, а логіки не більше, ніж у цьому тупому серіалі, який зараз іде по «ящику»: «Ти бачила, який у нього був погляд, коли він глянув на тебе, люба моя? Я так злякалася, думала, він кинеться на тебе прямо там, при всіх! — О, ти перебільшуєш, Феліціо ніколи б цього не допустив… Поправ мені позаду комір, дорогенька»… Чи як там? — роздратовано нахмурився Левшиць.

Певно, час поговорити з хлопцем відверто. От тільки з чого почати? І звідки він, власне, взяв, що Назар може мати до цього якесь відношення?

Але, з іншого боку, невже йому просто здалося, що той теж щось відчуває?

«Найкраще, щоб воно так і було», — подумав Левшиць і, приймаючи остаточне рішення, узяв нову пляшку пива. Тільки не варто відкладати цю справу на потім: треба поговорити сьогодні.

Минулої ночі, коли Валерія міцно спала, а Назар був у лікарні, він, проходячи по коридору до вбиральні повз дитячу… Коротше, йому здалося, що там хтось є. Це відчуття було викликане звуком чи рухом у темряві. Але…

Але.

Невже його починає лякати ця кімната? Точніше, те, що в ній може бути.

(«Може, навіть — жити?»)

А якщо ні, то чому ж він так і не