Читати книгу - "Терези"

Тато, як завжди, просік головне.

– Так, завтра заберу… Я вже закругляюся. Ще трохи. Ти давно приїхав?

– Я повернувся. Не зійшлися ми характерами з Надею.

– Як завжди. Тат, а може ти маму любиш? Досі…

– А хіба її можна не любити? Такої, як вона, в мене більше не буде.

– То чому ж ти її відпустив? Тому що повірив мені, а не фактам?

– Я слідчий. Я знаю, коли можна вірити фактам, а коли людям. Не сиди довше, ніж треба. Це однаково нічого не дасть.

Максим відкрив рота і довго ще дивився так з відкритим ротом на двері своєї кімнати. Зачинені за його батьком.

Це він до чого?

Але двері відповіді не знали.

Може, спитати в привидів?

Він прислухався. Привиди мовчали також.

Отож Максим вирішив піти спати.

Олександр вирішив піти спати.

Але записник із золотим тисненням дивився на нього осудливо, наче він записував туди не тих, кого треба.

Ну от кого логічно було записати туди першим?

Правильно, Семена Іващишина, керівника складу. Має і людей, і можливості, знає, що де лежить і як воно там лежить.

Деколи найпростіші відповіді – найправильніші.

Він вивів золотим пером: Підозрюваний № 4. Знову відкрив пошту. Листів не було.

Подивіться на нас, ми образилися!..

А від дармових грошей хто відмовиться? Правильно, мало хто.

Олександр спробував уявити, хто з його оточення направду міг би відмовитися від такої купи грошей.

І за кілька хвилин змушений був зізнатися собі, що так достоту й не знає, хто б міг…

А він сам би відмовився?..

Прийшла тітка Тамара і розхвилювала Олесю. Їй потрібно було зберігати спокій, увімкнути логіку і забути про емоції, а тут прийшла тітка Тамара – і все, що вона так довго намагалася зібрати докупи, знову розлетілося на кавалки.

Побачивши її на порозі своєї квартири, Олеся розревілася, як мала дитина.

– У міліції сказали, що останній дзвінок Олексія був тобі, але ти, напевно, вже спала… може, він… він щось хотів тобі сказати… щось важливе…

І вони, обійнявшись, плакали…

Після того як Тамара Василівна пішла, Олеся зібралася з духом і склала свою «Нокію» докупи. Під’єднала до зарядки, увімкнула і переглянула пропущені дзвінки. Більшість була з роботи, кілька – від Марти, а у понеділок дев’ятого червня о 03:04 їй телефонував Олексій Лускувець. За дві години до своєї смерті…

Олеся завмерла з телефоном у руці в тупому очікуванні, що він зателефонує ще раз – і цього разу вона візьме слухавку, і знайомий голос розповість їй, що трапилось, і вони разом придумають спосіб порятунку від орків. Якщо такий існує…

Бо інакше їй доведеться воювати самій. А як тендітній дівчині з абстинентним синдромом здолати кровожерних чудовиськ?..

Але телефон мовчав.

Біля ліжка на тумбочці – пляшка кока-коли. Я простягаю руку, відкручую кришку, роблю кілька ковтків і знову завалююся на ліжко. Саме те, що лікар прописав.

У-у, ті лікарі! Знаємо, що вони інколи прописують, краще лікуватися самому. Або померти.

Але про смерть я сьогодні думати не збираюся. Хай про неї думають інші!

Розмовляти із собою колишньою їй сподобалося. Нічого зайвого не треба було пояснювати, все було зрозуміло одразу обом.

Отже, що там у нас далі за списком?

Алкоголь.

О’кей. Давай про алкоголь.

Скільки вони випили у неділю?

Вино, молдавське напівсолодке, вишневий лікер плюс шампанське… Чи шампанське вона вже не могла пити?

Вино принесла Марта, за лікером Олеся пішла до бару у вітальні, там знайшла також пляшку «Одеси», спитала голосно, чи брати і те і друге, Марта скомандувала з кухні: «Та бери, подруго, все одно два рази бігати!» – і…

Олеся рвучко сіла на ліжку і втупилась у висунуту шухлядку.

У пам’яті, мов спалах у темряві, з’явилася рука, яка тягнулася до шухляди у ту злощасну ніч із неділі на понеділок.

Ще один спалах – і та сама рука стискає щосили шампур.

Два короткі чіткі спогади, між якими – рівно рік часу.

Олеся поволі вляглася на бік, поклавши складені, як для молитви, руки під щоку.

Урвище викопали, мабуть, спеціально для неї. Щоб не змогла більше втікати.

Сьогодні був вівторок і треба було вирішувати: йти на роботу чи ні.

Уявивши, як його там зустрінуть, Максим зарився під ковдру. Але Принцеса знайшла його і там.

Мур-р-р… – сказала вона йому, вмощуючись у нього на животі.

Треба було попросити допомоги у тата.

Принцеса, перебираючи лапками, випускала раз по раз свої гострі кігтики і била хвостом, пробуючи вмоститися зручніше.

Одного разу він уже попросив допомоги у тата. І вся робота, якій тато віддав половину свого життя, усі відкладені ним гроші, уся кар’єра… пішли коту під хвіст. Та й жінка всього його життя пішла від нього.

З того часу він пообіцяв собі давати раду самому.

Але брехати все-таки треба менше.

Принцеса нарешті згорнулася клубочком, даючи можливість світові вдосталь намилуватися своєю вилизаною до блиску шерсткою.

Вона нагадала йому…

Максим рвучко відкинув ковдру, Принцеса, звалившись на підлогу, обурено нявкнула, але з тими принцесами треба жорсткіше, поки вони не перебралися з вашого пуза вам на голову.

За двадцять хвилин хлопець уже був помитий, зачесаний, одягнений і напарфумований. Щоправда, краватку, трохи подумавши, вирішив не пов’язувати. Завжди з ними морока.

Перекусив канапками з соком.

А опинившись перед гаражем, зрозумів, що сісти за кермо сьогодні навряд чи доведеться. І завтра теж. По хвилині вагань викликав таксі.

Чужий мобільний лягав до руки не так, як свій. Треба зайти в салон, дібрати собі новий, а в нього все нема часу.

Веселі, брате, часи настали…

Фірма «Конвалія» зустріла його, як ворога.

Олександр не вірив своїм очам: цей недоносок посмів заявитися на його фірму, наче нічого не сталося! Став посеред подвір’я і роззирається навсібіч. Як охоронці його впустили?

Рвучко пройшовся кабінетом.

На столі вже другий день лежали зарплатні відомості на підпис, і це завжди псувало йому настрій. Віддавати такою працею зароблені кошти. Особливо, коли їх не вистачає.

Він збирався купити ферму для розведення коней. Навіть нагледів місце. А тут – зарплата.

Повернувся до вікна. Недоносок пішов до старого корпусу. Що він там забув?

Олександр викликав на нараду співвласника, юриста і програміста. Час втілювати в життя ще один задум, який вони вже давно обговорювали на найвищому рівні. Час переводити менеджерів із рангу найманих працівників у ранг приватних підприємців.