Читати книгу - "Кохати або помститися"

потяг», — позвав він її за собою. Коли прибув потяг, Тася побачила, що він був схожий на електричку, вагонів з купе, чи плацкартних не було взагалі. Тася запитала про це у чоловіка. Ігор пояснив це тим, що країна доволі маленька й тому не має такої потреби. «Ми теж будемо їхати довго, але не так, що нас застане ніч у потязі», — пояснив він Тасі. «А скільки?» — запитала його дівчина. «Приблизно чотири години та ще трошки», — відповів він. Сіли у вагон. Тася сіла поруч нього та примастила голову на його плечі. Він повернувся до неї та поцілував у скроню. Потім сів так, щоб їй було затишно. «Куди ж ти мене тепер везеш?» — весело промовила Тася. «Побачиш. Це дуже чарівне місце», — відповів Ігор та почав свою розповідь: «Це місто знаходиться в південній Іспанії. Колись подібні міста засновували бербери, мешканці Північної Африки. Вони були мусульманами. Потім їх потіснили християни. А вони почали будувати свої міста далі, вище та вище, щоб бути недоступними. Побачиш, там такий дивний стиль. Він ні на що не схожий. Там вузькі вулиці, дома зроблені майже в скелі. От ти дивишся угору, а замість неба, бачиш кам'яну скелю. Дома побудовані один над одним. А великих будинків нема зовсім. Це місто — місто районного значення, як і твій Лебедин. Хоч Андалузія вважається бідним регіоном, але це не видно зовсім. А навкруги розташовані виноградники та оливкові сади. О як це красиво! Будемо повз них їхати, зверни увагу!».

Коли він закінчив свою розповідь, то Тася його запитала: «Ігорю, а як ти узнав про це місто? Чому обрав саме його?». «Я мандрував Іспанією з дружиною, то були ми й в цьому містечку. Бо це теж такий туристичний маршрут — Pueblos Blancos, або відомі білі міста. Як я вже казав, вони дійсно білі, бо дома там усі пофарбовані в білий колір. Ми були також в місті Ронда, куди зараз їдемо. Там є чи театр, чи стадіон — місце для бою биків. Ось ми ходили на бій биків. Ця Ронда теж відноситься до білих міст. Можемо якось туди поїхати, погуляти. Якщо буде сезон, побачиш бій биків», — розповів він. Тася уявила собі бідолашних закривавлений биків та пощулилась. «Та ні. Краще не треба», — відповіла вона на цю пропозицію. «Ох, вибач, я забув, що ти в нас не така!» — весело та з іронією сказав Ігор. «Та я як раз вже така, навіть гірше», — сумно промовила дівчина на його жарт. Ігор продовжив жартувати: «Яка така?». «А от така. Я ні такая, я тут чекаю на трамвая!» — пожартувала Тася у відповідь. «Ні. Ти моя Мата Харі!» — раптом відповів Ігор. Він повернувся до Тасі та поцілував її у губи. «Побачать!» — відштовхнула його Тася. Він засміявся. Прихилився до неї та на вушко відповів: «Я дуже скучив за тобою, моя куріпочка», а потів вже вголос промовив: «Це дуже красиві місця. Вони всі знаходяться у природному парку. А назву забув, в якому. Тобі сподобається обов'язково!». Коли вони приїхали у місто Ронда, то Таїсія побачила, що це не зовсім маленьке місто. В ньому було повно туристів, були великі будівлі та супермаркети. Вони тут купили сім-картки та Ігор знайшов таксі. На таксі вони їхали десь ще хвилин двадцять. А коли приїхали, то таксі доїхало до початку маленького містечка, та таксист звелів виходити. «Далі неможна», — сказав таксист. Й дійсно, на маленьких вулицях машиною було майже не проїхати. Потім Тася побачила, що місто, де вона тепер житиме, під назвою Сетениль — де — лас — Бодегос, не одне таке. В такі ж маленькі міста, що були майже поруч машини не заїжджали. Їх треба було залишати на платній стоянці. Коли вони йшли містом, все, дійсно, навкруги було дивним. «Ти правий. Це дуже дивне місто», — промовила Тася до Ігоря. «А я тобі що казав», — відповів він. Навкруги все було маленьким. Будинки містилися один над одним, а деякі були вбудовані у скелях. Але не як у Лебедині, де асфальт бачили у минулому житті. Навкруги все було чистим, охайним. На землі навкруги була або бруківка, або ще не старий асфальт. Будинки майже всі були побіленими. Не дивлячись на те, що місто було в скелі, воно було зелене. Біля чи не кожного кафе росли квіти, або в землі, або у горщиках. «Яке приємне та затишне містечко! Ігор мав смак. А також як він мене зрозумів. Що мені, мешканцю маленького міста, у великому відчувається важко та не затишно. Який він молодець, що обрав таке чудово місце!» — весь час дорогою думала Тася.

Коли вони нарешті прийшли до будинку, який, як казав Ігор, належить Тасі, Ігор сказав, що дуже стомився дорогою Та хоче полежати. А Тася осталася в вітальні та подумала: «А я не стомилася? Я сьогодні не тільки потягом їхала, а ще й літаком летіла». Але почала розкладати валізи. Спочатку свою, далі Ігорову. Відкрив його валізу, вона побачила, що в ній багато одягу, але більш повсякденного стилю, чи не купа джинсів, та сорочок-поло та тільки один костюм та легкі брюки. Вона все занесла у кімнату, яку розпізнала, як спальню та почала складати у шафу. Ігор розплющив очі та подивився на Тасю, промовив: «Ну хто це мені заважає тут спати?!». «Ігор, я теж втомилася. Теж хочу відпочивати!» — сердито промовила дівчина. «Які проблеми, дівчино? То бери та вкладайся біля мене. Я що давав тобі наказ поратися у валізах?» — запитав її Ігор. «Ні», — тихо відповіла Тася. «Ну, то в чому справа?» — промовив він та захопив Тасю в обидві руки, притягнув її до ліжка. Тася сіла на ліжко, опинившись в його руках. «Лягай поруч та спимо!» — сказав та підморгнув Ігор. Вона послухалася й через мить вони обидва поснули. Тася тільки встигла подумати, що ні душ вони не приймали, ні вечеряли. Повставали тільки наступного ранку. «Нічого собі ми поспали?!» — засміялася Тася прокидаючись та побачивши, що за вікнами ранок. Вона встала й очам своїм не вірила, за вікнами Іспанія, а поруч лежить коханий. «Доброго ранку, соню!» — привіталася вона, коли Ігор прокинувся. «Що вже ранок?» — сонним голосом спитав чоловік. «Так. Я пішла на кухню, а там нічого немає», — весело промовила до нього Тася. «Ой, треба брати таксі та їхати у Фронду. Там можна нормально скупитися», —