Читати книгу - "Переяславська рада - трагедія України і програш Європи"

300 человек, пушек, також и амуницыи взято в оном городе многое число, о чем еще за скоростию имянной росписи не прислано. А ис помянутых живьем взятых воров знатнейших велел я удержать, а протчих по достойности казнить й над Сечею прежней указ исполнить, також и все их места разорить, дабы оное изменческое гнездо искоренить" (там само. - С. 906).

Обраний після походу Гордієнка під Полтаву новий отаман Запорозької Січі Петро Сорочинський також виявився прибічником Мазепи. І вже 4 квітня 1709 року він виїхав на переговори з кримським ханом Девлет Гіреєм про спільні виступи проти російської армії, оскільки той ще в лютому через свого посланця обнадіював січовиків: якщо вони підуть воювати проти Москви, то і татари "з охотою рады то чинить" (Глаголева А. Русско-турецкие отношения перед Полтавским сражением // Полтава. Сборник статей. - М., 1959. - С. 138).

Звичайно, це було великою підтримкою для Мазепи. Щоправда, гіркоти додавали дії Скоропадського та Палія, котрі виступили прибічниками московського сатрапа, намагаючись догодити йому у знищенні свого, українського. Скоропадський, наприклад, писав 9 червня 1709 року до Петра І: "Со всеусердным прилежанием и радением то исполнити долженствуя и до предбудущего вашего царского пресветлого величества указу, когда и куда будет належало итти (оставя пехоту в ретранжаментах), готовым быти декляруючи всесмиренно, до стопы ног пресветлого монаршего маестату наипокорнейший мой отдаю поклон. Вашего царского пресветлого величества, всемилостивейшого моего царя и государя, верноподданный и наинижайший раб И. Скоропадский, гетман. Из обозу от Богачки 9 июня 1709 года" (Письма и бумаги ... - Т. IX. - Вып. 2. - С. 939).

І "наинижайшому рабу" Скоропадському доручають перед Полтавським боєм заблокувати по річці Пслу з'єднання Мазепи. І він старається, виставивши від Кременчука до Шишак тисячі козаків проти свого ще живого гетьмана*.

Свої ж не тільки обступали Мазепу збройною силою. Знаходилися зрадники, котрі вбивали і без ножа. Скажімо, колишній покойовий Мазепи Яків Поручка, котрий перейшов на бік Москви під селом Жуки 14 червня 1709 року, не тільки розповів про нестачу продовольства в українсько-шведському війську, а й "подтвержал, что естли от Кобеляку и Беликов так перенят будет путь, что провесть из оных невозможно будет хлеба, то вскоре войско шведское, а найпаче его адгеренты, для великой у себя в хлебе скудости от голоду пухнути и гинуть принуждены будут, понеже ниоткуда болше, кроме тех городков, хлеба оным (который дорого продается) не подвозят" (там само. - С. 933).

Тому Мазепа пророче скаже ще задовго до Полтавської битви: "Самі себе звоєвали..."

Зрозумівши те, що лише частина козацької старшини зрадила Мазепу, Петро І, аби не допустити приєднання до війни на боці України і Швеції кримського хана, не тільки підкупив оточення султана, яке відповідним чином вплинуло на Бахчисарай, але й пішов на дуже важкий для себе крок: на очах турецьких спостерігачів спалив узимку 1709 року в Таганрозі Азовську флотилію. Хотів переконати Османську Порту в мирних намірах Росії на півдні - тільки б не отримали підтримку козаки.

Полтавська поразка Карла XII

як велика трагедія України

Ось як важливо було для Москви здолати Україну. І Петро І це ще раз продемонстрував під Полтавою, де, святкуючи власну перемогу, запросив на пишний банкет своїх воєначальників і взятих у полон шведських офіцерів.

Українське козацтво до столу переможця тоді не допустили.

Йому лише дозволяється, знову ж таки своїми руками, роздавати українські землі московським вельможам. Так, 9 липня 1709 року Скоропадський змушений своїм універсалом віддавати українські міста Почеп і Ямпіль у володіння князю Меншикову (там само. - С. 1087).

Лише 10 липня 1709 року, згідно з "Дневником военных действий Полтавской победы", гетьман Скоропадський із старшиною був запрошений до столу в царські шатри: "Петр І хвалил службу, пожаловал золотыми медалями гетмана, штаб- и обер-офицеров, 100 000 рублев пожаловал "всему Малороссийскому войску" (там само. - С. 1081).

Так, Петро І "хвалил их службу", оскільки саме ті, кому зараз кидали недоїдки з царського столу, спричинилися до страшної трагедії України під Полтавою.

Тут, під Полтавою, Москва отримала над Україною за допомогою самих українців свою найбільшу перемогу, до якої вперто йшла понад півстоліття, починаючи відразу ж після Переяславської ради в січні 1654 року.

Тож після того Петро І уже відкрито топтався не тільки по обіцянках свого батька зберегти за нашим народом усі давні права і звичаї, а й по честі й гідності українців, ліквідовуючи козацьку державність. Так, московський сатрап, упиваючись перемогою, видає 27 липня 1709 року вказівку стольнику Ізмайлову стежити за гетьманом Скоропадським і козацькими полковниками.

"Пункты секретные его царского величества ближнему столнику господину Измайлову:

Будучи при гетмане Скоропадском, смотреть накрепко, чтоб как при нем, гетмане, так и в старшине и в полковниках никакой шатости к измене и к возмущению народа, также и подсылок к ним с турской, с татарской, с полской, с шведской сторон и от изменника Мазепы и от единомышленников его и от изменников же донских казаков и тем подобных для склонения их к такой же измене не было. И розведывать того накрепко всякими способи. И буде о том подлинно уведает, и то престерегать, и до того не допускать, для чего под командою его велено быть пехотным полкам, которые преж сего при прежнем гетмане до измены его были. И о том о всем писать к великому государю в Посолскую походную канцелярию. А буде для описывания о том время не допустит, и ему в самом нужном случае чинить, и не описався, что надлежит к лутчему престережению того зла по своєму розсмотрению. И иметь о том пересылку и согласие с воеводою киевским и с прочим в близости обретающимися, которым вспоможение в нужном случае чинить ему велено.

Наведатся ему подлинно тайным обычаем, посколку прежнему гетману изменнику Мазепе всяких доходов со всего Малоросийского краю збиралося и нынешнему збиратися будет, также и генеральной старшине, и полковником, и прочим урядником, по сколку доходов с чего есть.

Усматривать в разговорех и во всяких обхождениях, кто из старшины и из казаков к стороне великого государя доброжелательны и какого уряду достойны" (там само. - Вып. 1. - С. 313–314).

Саме так поставилися в Москві до "верного подданного и наинижайшего раба", котрий "з подданским поклонением лобызал десницу" царя.

Не "забули" там і про Семена Палія та його прибічників, що так ревно допомагали Петру І в боротьбі проти Мазепи. Невдовзі після Полтавської битви з'являється розпорядження, "дабы