read-books.club » Сучасна проза » Твори в п'яти томах. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том 1"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори в п'яти томах. Том 1" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 135
Перейти на сторінку:
попереду над лісом, десь так за чверть милі від нас замайорів британський прапор.

Частина четверта

ЧАСТОКІЛ

Розділ XVI

ДАЛІ РОЗПОВІДЬ ВЕДЕ ЛІКАР: ЯК БУЛО ПОКИНУТО СУДНО

Приблизно о пів на другу годину дня, або, кажучи по-моряцькому, коли пробило три склянки, від «Еспаньйоли» до берега відчалили дві шлюпки. Капітан, сквайр і я обговорювали в каюті, що нам робити. Якби хоч легкий вітерець, ми напали б несподівано на шістьох заколотників, які лишалися на судні, знялися б з якоря і вийшли в море. Але стояв цілковитий штиль. Та ще мало того — прийшов Гантер і повідомив, що Джім Гокінс сів у човна й разом з матросами поїхав на острів.

Ми, звичайно, не мали сумніву щодо Джіма Гокінса, але стривожилися за його життя. Знаючи настрій команди, важко було сподіватись, що ми побачимо його знову. Ми поспішили на палубу. Від спеки повиступала пузирями смола в пазах. У повітрі стояв такий гнилотний сморід, що мене мало не занудило. Якщо де й тхнуло пропасницею і дизентерією, то саме в цій відворотній протоці. Шестеро пройдисвітів насуплено сиділи під вітрилом на баці. Дві причалені шлюпки видно було на березі коло гирла якоїсь річки, і в кожній вартував матрос. Один з них насвистував «Ліллібулеро».[33]

Не маючи сили чекати далі, ми вирішили, що я з Гантером поїду невеличким човном на розвідини.

Шлюпки були праворуч від корабля. А ми з Гантером рушили прямо до того місця, де на карті було позначено частокіл. Помітивши нас, матроси, що стерегли шлюпки, очевидно, щось запідозрили. «Ліллібулеро» урвалось, і вони стали сперечатись, мабуть, вирішуючи, як бути. Якби вони повідомили Сілвера, все могло б розгорнутись інакше, та, очевидно, у них були вказівки нізащо не відходити від шлюпок, бо вони заспокоїлись, і один з матросів знову засвистів «Ліллібулеро». Берег у цьому місці трохи вигинався в море, і я навмисно кермував так, щоб ми змогли непомітно причалити за цим виступом. Ледве ми наблизились до берега, як я вискочив з човна й щодуху побіг у напрямку частоколу, підклавши під капелюх для захисту від сонця шовкову хустину і тримаючи напоготові набиті пістолі.

Не пробігши й ста ярдів, я опинився перед суцільною огорожею із паль. Ось як виглядала та місцина: майже на вершині пагорба було джерело чистої води, а біля нього стояла добряча рублена будівля чоловік на сорок із стрільницями в усіх стінах. Навколо було розчищено широку ділянку, огороджену частоколом у шість футів заввишки, без будь-якої хвіртки чи іншого входу. Повалити той частокіл далося б хіба тривалими зусиллями, а сховатися за ним від тих, хто сидів би в блокгаузі, було неможливо. Засівши в захистку будівлі, обложені могли розстрілювати нападників, як куріпок. Маючи добрих вартових, — щоб не бути заскоченими зненацька, — і достатній запас провіанту, звідси можна відбивати напад цілого полку.

Особливо мене втішив струмок. Хоч у каюті на «Еспаньйолі» в нас було вдосталь і зброї, і амуніції, і харчів, і добрих вин, але ми там не мали води. Я роздумував над усім цим, коли нараз розлігся над островом передсмертний людський зойк. Хоч мені не дивина була насильницька смерть, бо я служив під рукою його світлості герцога Кемберлендського і сам був поранений під Фонтенуа,[34] проте серце моє боляче стиснулося. «Загинув Джім Гокінс», — саме так я спершу подумав.

Не дурно я був старим вояком, та ще й лікарем. У нашій справі не можна длятися. Я враз усе зміркував, хутко вернувся на берег і скочив у човника.

На щастя, Гантер веслував чудово. Човник наш помчав стрілою, і незабаром я вернувся на борт шхуни.

Звичайно, мої друзі були дуже схвильовані. Сквайр сидів білий мов крейда: добра душа, він з гіркотою думав про те, на яку небезпеку наразив усіх нас. Один із шістьох матросів, що лишилися на судні, почував себе теж, очевидно, не краще.

— Цей хлопець, — сказав каштан Смоллет, кивнувши в його бік, — ще не бував у таких тарапатах. Він, докторе, мало не зімлів, коли почув цей крик. Ще трохи, і він приєднається до нас.

Я розповів каштанові про свій план, і ми обміркували подробиці його виконання.

Старого Редрута ми поставили в проході між каютою і баком, озброївши трьома-чотирма набитими мушкетами та ще давши матрац для захисту. Гантер підвів човна до кормового віконця, і ми з Джойсом заходилися вантажити туди порох, мушкети, сухарі, солонину. Потім опустили в нього барильце з бренді й мою дорогоцінну медичну валізку.

Тим часом сквайр з капітаном вийшли на палубу. Капітан покликав стерничого, який лишився за старшого серед матросів на борту, і сказав:

— Містере Гендсе, нас тут двоє, і в кожного по два набиті пістолі. Того з вас, хто подасть хоч який сигнал, буде вбито на місці.

Бунтівники спершу сторопіли, а потім, порадившись, кинулися всі як один униз, розраховуючи, очевидно, через носову частину судна напасти на нас із тилу. Наскочивши у вузькому проході на Редрута з мушкетами, вони завернули назад, і чиясь голова вистромилась із люка на палубу.

— Униз, собако! — крикнув капітан.

Голова зникла; після цього всі шестеро, перелякавшись, десь поховалися й принишкли.

На цей час наша маленька шлюпка була навантажена вже, по самісінькі облавки. Ми з Джойсом спустились і собі в неї через кормове віконце і щодуху погнали до острова.

Наша друга поїздка дуже збентежила двох матросів на березі. «Ліллібулеро» знов урвалось, і перш ніж ми встигли обминути виступ берега, один з них вискочив з шлюпки і щез у глибині острова. Спочатку я хотів змінити свій план і потопити їхні шлюпки, але побоявся, що Сілвер зі своєю зграєю може бути поблизу і що ми втратимо все, погнавшись за двома зайцями.

Незабаром ми причалили до берега в тому місці, де й раніше, і розвантажили човна. Завдавши на плечі скільки могли, ми донесли наші припаси до укріплення і перекинули їх через частокіл. Потім, залишивши там для охорони Джойса — самого, але зате з шістьма мушкетами, — ми з Гантером повернули до шлюпки й знову навантажились. У такий спосіб, працюючи без перепочинку, ми перетягли весь наш вантаж. Джойс і Гантер засіли у блокгаузі, а я, веслуючи щосили, поплив назад до «Еспаньйоли».

Те, що ми ризикнули ще раз навантажити човна, не було таким уже ризиком, як може здатись. Наші вороги переважали нас числом, це безперечно, але ми були краще озброєні. Ніхто з бунтівників на березі не мав мушкета, а поки

1 ... 25 26 27 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в п'яти томах. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в п'яти томах. Том 1"