Читати книгу - "Клуб Боягузів"

— Мого впливу вистачить, аби підняти на вуха всю київську міліцію. Тільки далі що? Ось ви працюєте в органах, мусите знати — заява про спробу викрадення сама по собі нічого не означає. Звернули увагу на номери тієї машини? — запитав він у хлопців, котрі сиділи навпроти нього.

— Ні, — відповів Максим.

— Навіть уваги не звернули, — признався Денис.

— Бачте, я так само. Кого шукати? Молодика в темних окулярах? Синій автомобіль марки «Шкода»? Знаєте, скільки молодих людей без особливих прикмет їздить на синіх машинах такої популярної марки? Отож. Скажімо, Клава упізнає місце, де її тримали вчорашньої ночі. Вона ж наче казала — це покинута хата на якійсь сільській околиці неподалік від Пирятина. Що це вашим колегам із міліції дасть? Теж нічого. Ні, я інакше зроблю — вживу своїх заходів безпеки. Бо дивіться — за неповну добу, тобто, — він глянув на годинник, — із шостої години вчорашнього дня Клаву намагалися викрасти тричі! — Коцюба виставив три пальці. — Така затятість може щось означати, скажу я вам.

— Багато просили викупу? — дільничний потягнувся за черговим вареником.

— Не в грошах справа. Або не лише в грошах, — відмахнувся банкір. — Подзвонили, попросили не ставити до відома міліцію, суму назвали. На жаль, усе це — звична справа. Викрадач вимагав не таку вже й захмарну суму, і я готовий був заплатити. Потім усе одно вжив би власних заходів безпеки, бо спроба могла повторитися. Клавдія — складна дівчинка.

— Усі вони у цьому віці складні, — філософськи зауважив дільничний, вмочуючи вареник у сметану.

— Балувані, — додала баба Галя. — Телевізора забагато.

— Я б теж списав це на перехідний вік, — погодився Коцюба. — А телевізором вона в мене, до речі, не зловживає. Більше за комп'ютером сидить. Все в шахи з ним грає. Знаєте, — пожвавився він, — навіть виграє іноді.

— Ну, дівку, ой, звиняйте, — виправився дільничний, — дівчину, особливо в такому віці, не так часто за шахами побачиш. Я ту гру зовсім не розумію і не розумів ніколи.

— У Клави з математикою та логічним мисленням все гаразд, — гордо мовив мільйонер. — Хочеться, аби пішла з часом по фінансовій лінії.

— Ну, а що ви там про засоби безпеки говорили? — дільничний підклав собі густої сметанки.

— Відправлю вчитися за кордон, — банкір ляснув долонею по столу. — До останнього не хотів. Знаєте, я патріот. Не думаю, що розумних дітей треба негайно з України вивозити. Той, у кого клепка є, освіту і тут здобуде. Варто за кордон виїхати — все, назад дороги не буде. Самі не захочуть. Інший світ, престиж, можливості інші... Хто ж тоді тут, в Україні, працювати лишиться? Намагався Клаві це пояснити, а вона все на подруг та друзів киває: та в Англії, той в Німеччині, одного взагалі в Австралію занесло. Батько її рідний, художник Король — і той в Америку перебрався. Хочу, кричить, і все. Пояснюю, що патріотом треба бути, що не всім же тікати з дому, особливо — в такому віці. Ні, кортить їй бути, як усі.

— Але ж бачите — тут не зовсім безпечно, — зітхнув дільничний.

— Тепер бачу. Отже, будемо виряджати Клаву за кордон. Її подружка з осені саме в коледж збирається, до Англії, ось разом і поїдуть.

Максим штовхнув Дениса в бік. Коли той повернув голову, мовчки кивнув у бік хати. Дорослі захопилися розмовою, тема виховання дітей, їхнього навчання та безпеки цікавила навіть бабу Галю. Тому всім уже було не до героїв дня.

Ніхто не звернув уваги, коли вони піднялися з-за столу і зникли в хаті.

Глава 15

Шах і мат

Білан навіть не постукав, як належить культурній людині, котра заходить у кімнату до дівчини. І не відчинив двері — сильно штовхнув їх. Черненко ще ніколи не бачив приятеля таким розлюченим. Навіть Клава відчула ці хвилі люті: рвучко підвелася і сіла на ліжку.

— Зачини двері, — не повертаючись, звелів Максим. Іншим разом Денис почав би гарикатися, з'ясовуючи, чого всякі тут командують. Але тепер щось підказало йому — чіпати приятеля краще не слід. Причинив двері і сперся на них спиною, чекаючи, що ж буде далі.

— Ви чого? — в запитанні Клави звучала неприхована тривога.

— Нічого, — процідив Максим крізь зуби. — Просто я дуже не люблю, коли мене тримають за ідіота. Пробачити це можу, перетерпіти теж. Але — не люблю. Та ще більше не терплю, коли разом зі мною ідіотами роблять купу нормальних людей. У тому числі — рідного батька. Він же давно в Америці, правда?

— Що з того? — тепер у голосі Клави чувся виклик.

— Нічого особливого. Крім того, що викрадач не міг діяти від його імені чи прикриватися ним, переводячи на Короля всі стрілки. Перше — твій вітчим у нормальних стосунках із твоїм батьком, навіть картини його для офісу купує. Друге — за океаном художник Король, очевидно, не бідує, отже, банкір Коцюба ніколи не повірить у те, що викрадачем доньки є її рідний батько. З цього випливає: викрадач, ким би він не був, просто не міг використовувати фігуру Короля як димову завісу для твого вітчима. Отже, ти не могла чути, як твій викрадач вимагає гроші в мільйонера від імені твого тата. Значить, ти збрехала. Для чого?

— Справді, для чого їй це? — запитав здивовано Денис. — Без того все закручено.

— Мовчиш? — Білан далі дивився на Клаву, потім повернувся до Черненка. — Для того, аби заплутати цю історію ще більше. Так у ній буде менше бажання розібратися. Бо всі бачать очевидне — на Клаву полюють. Причому затято. В неї навіть свідки є, ми з тобою, — він знову повернувся до дівчини. — Ти ж цього домагалася, скажи?

— Нічого я тобі не скажу! — Клава не говорила — випльовувала слова.

— І не треба. Я сам тобі скажу, як усе було. Очевидних доказів у мене нема, це правда. Я лише здогадуюсь по те, що в тебе весь час був при собі мобільний телефон. Інакше як твій партнер на синій «Шкоді» так швидко дізнавався, де ти є і де треба розігрувати черговий акт вистави? Хто він такий і чому взявся тобі допомогти,