read-books.club » Пригодницькі книги » Автомобіль із Пекарської 📚 - Українською

Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Автомобіль із Пекарської" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Пригодницькі книги / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 59
Перейти на сторінку:
категорична відсутність рюшів і виклична однотонність вбрання. Так молода пані нагадувала швидше не квітку, а комаху, котра шукає, куди б приземлитися. Причому – не таку вже безпечну комаху, сукня кольору пролитого вина, особливо – через звужену талію, робила незнайомку схожою на шершениху.

– Матка Бозка Ченстоховска!

Клим здивовано глянув на Басю. Та вже перехрестилася раз і тепер швидко клала новий хрест, дивлячись при цьому на молоду жінку. Потім повелася ще дивніше: роздратовано сплюнула, що зовсім не віталося в даному добірному товаристві, й полегшено зітхнула:

– Але я дурна, прости мене, Господи.

– Щось сталося? Щось не так?

Клим боковим зором далі стежив за незнайомкою, котра тим часом мило, рівно й зазвичай коротко спілкувалася з присутніми. Всі, до кого говорила, схоже, знали її. Проте не аж так близько, аби витрачати час на тривалі й докладні розмови.

– Злякалася, бо думала – Агнеля воскресла, а ніхто, крім мене, не бачить, – мовила Бася, тут же пожалівшись: – Вона в мені, бач, глибоко засіла, Климе. Такий слід залишила в душі та серці, важко позбутися відбитку.

– Це тобі вперше покійна панна Агнешка привиділася?

– Один раз бачила її уві сні, – призналася Бася. – А зараз – ніби сама постала, в плоті. Все сукня.

– Сукня? – перепитав Кошовий, тепер уже відверто не зводячи з незнайомки очей.

– Від панни Агнелі, – кивнула Бася. – З її салону. Не те щоб останній модний зразок, та й не дуже стара річ. Минулий, а точніше – позаминулий сезон. Не ця весна, торішня осінь. Я бачила таку на самій Агнелі, приходила в ній до нас у театр. Теж, пригадую, була прем’єра.

– Може, це одна з її шанувальниць?

Бася гмикнула.

– Для того, аби шанувати панну Агнелю чи, тим більше, вшановувати пам’ять по ній, не конче так убиратися. Я хотіла сказати, що бачила цю саму або подібну сукню на ній самій. Та де, Климе, просто схожа. Ніхто не буде в здоровому глузді вдягати чужу сукню. Тим більше – Дана! Не вкрала ж вона її, чесне слово! Могла замовити собі таку чи схожу, коштів вистачає.

– Дана? Ти знаєш її?

– Особисто – ні. Але її багато хто знає. Помічниця панни Агнелі, ти ж бачив її на похороні!

– А, так, так… – промимрив Клим.

Хоча зовсім не міг пригадати зараз, чи дійсно помітив її там. І взагалі, не запам’ятав майже нікого з численної скорботної публіки, хіба когось знав раніше.

– Дана Лилик. Довірена особа, була наближена до панни Агнешки. Одна з небагатьох, кому та довірялася, – пояснила Бася.

– Чим вона займається зараз? Із чого живе?

– Климе, чим може займатися близька подруга панни Радомської? – вигукнула Бася, наче говорила до дитини. – Не жебрає, так напевне! Агнеля ніколи б не наблизила до себе кого заманеться. Є в Дани якесь приватне життя, про неї небагато говорили. Для чого багато говорити про помічниць та приятельок, коли сама Агнешка – головний предмет?

Отож. Тут важко не погодитися.

Тим часом Бася вже забула про Дану Лилик, бо її закликали пити шампанське. Потягнула за собою і Кошового. Він пообіцяв долучитися за кілька хвилин, давши зрозуміти – треба до чоловічої кімнати. Підморгнувши, Бася змішалася з гостями.

А Клим, видобувши з кишені новенький прямокутник візитки, знайшов у кишені маленький загострений олівчик, котрий завжди тримав при собі для подібних випадків, жестом гукнув офіціанта. Той наблизився, тримаючи срібний підніс у руці.

Посунувши вбік келих, Кошовий швидко написав кілька слів на зворотному боці картки. Поклав її на підніс, кивком указав посильному на Дану. Той кивнув і відійшов. Щойно передав послання, ледь помітним рухом указав, звідки прийшло. Побачивши, що помічений, Клим стримано і, як міг, елегантно кивнув.

Дана затримала офіціанта біля себе. Аж тепер Кошовий звернув увагу на маленьку оксамитову сумочку в неї на руці. Коротка мить – і ось вона вже теж щось пише й кладе на підніс, беручи з нього останній келих на тонкій ніжці. Офіціант же повернувся тим самим маршрутом.

З порожнього підносу Клим узяв інший прямокутник. Цупкий гладенький білий папір, дуже дорогий. Ім’я та прізвище тиснені позолотою. Більше нічого про власницю.

Перевернув.

Теж кілька слів. Дана Лилик дала згоду зустрітися завтра там і тоді, куди він запросив.

Прочитавши, Клим підняв очі.

Нова знайома вже не дивилася в його бік, знову до когось знічев’я говорячи.

Вона спізнилася на двадцять хвилин.

Кошовий чекав у призначеному місці, біля мурованого фонтана з фігурками фавнів у пасажі Міколяша [32]. Сам прийшов вчасно, але від самого початку припускав – дівчина не буде такою ж пунктуальною. Кола, в яких оберталися панна Агнеля та їй подібні, жили за неписаними правилами, котрі, серед іншого, вимагали, аби дама неодмінно змушувала на себе чекати. Особливо якщо планувалася зустріч із незнайомим раніше чоловіком. Бася, натура артистична, напевне бажала наслідувати ці звичаї. Тому в перші місяці знайомства й початку їхнього роману Клим усякий раз мужньо терпів таку поведінку. Навіть зрадів, коли коханка оселилася в нього: відтепер, плануючи спільні виходи, не мусив дурно витрачати на чекання десятки хвилин. Або заїжджав за Басею на Личаківську, або – виходив разом із нею. Звичайно, дама збиралася довше, та в очікуванні Кошовий не нудився: читав, зручно вмостившись у фотелі із сигарою, чи робив дрібну роботу, беручи її з контори до себе.

Помічниця знаменитої мільйонерової доньки взагалі могла прийти на годину пізніше. Проте Дана затрималася рівно настільки, аби не втомити чоловіка й водночас показати, що своєю згодою робить йому послугу. І коли вже вона прийшла, пан Кошовий має її чимось зацікавити. А Клим, скориставшись паузою, походжав біля фонтана, слухав заспокійливе дзюрчання води й вкотре продумував роль. Він зараз збирався грати обрану роль. Й хоч дотепер не бачив у собі акторських талантів, вирішив – півроку спілкування з Басею саме по собі стало для нього уроком акторської майстерності.

Цього разу Дана Лилик була в простішій, хоч так само стильній сукні в талію, поверх якої накинула болеро. Стримані кольори не кидалися в очі, тут молода жінка губилася серед інших відвідувачів пасажу, а Кошовому цього й було треба. Сам теж вбрався в діловий сухий конторський костюм і, ступивши назустріч Дані, торкнувся рукою краю капелюха, після того вона дозволила легенько прикласти губи до своєї затягнутої в тонку рукавичку руки. Голову самої Дани прикрашав капелюшок із широкими крисами, оздоблений пером, – теж нічого кричущого, лише данина моді.

Розгледівши нову знайому зблизька, Клим зробив деякі неочевидні досі висновки. Найперше: своєю

1 ... 25 26 27 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автомобіль із Пекарської», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Автомобіль із Пекарської"