read-books.club » Гумор » Пастка-22 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка-22"

125
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пастка-22" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 154
Перейти на сторінку:
Язикатий сучий син, чуєте?

— Ні, сер.

— Ні, сер? Скажете, що то я кляте брехло?

— О ні, сер.

— Тоді ви язикатий сучий син, так?

— Ні, сер.

— Ви язикатий сучий син?

— Ні, сер.

— Ви нариваєтесь, чорт забирай. Та я зараз перескочу через цей величезний стіл і розірву на шмаття ваше смердюче, боягузливе тіло.

— Ну, ну, розірвіть! — викрикнув майор Меткаф.

— Меткафе, смердючий ви сучий сину. Хіба я не наказав вам стулити свою смердючу, боягузливу, дурну пельку?

— Так, сер. Вибачте, сер.

— Тоді стуліть.

— Я лише вчуся мовчати, сер. Хто не помиляється, той не вчиться.

— Хто це сказав?

— Усі так кажуть, сер. Навіть лейтенант Шайскопф.

— Ви так кажете?

— Так, сер, — сказав лейтенант Шайскопф. — Але всі так кажуть.

— Гаразд, Меткафе, спробуйте стулити свою дурну пельку, і можливо, так навчитесь мовчати. А тепер, на чому ми зупинились? Прочитайте мені останній рядок.

— «Прочитайте мені останній рядок», — прочитав капрал, який вмів стенографувати.

— Не мій останній рядок, дурню! — викрикнув полковник. — Когось іншого.

— «Прочитайте мені останній рядок», — знову прочитав капрал.

— Це знову мій останній рядок! — верескнув полковник, почервонівши з люті.

— О ні, сер, — виправив його капрал. — Це мій останній рядок. Я прочитав його вам щойно хвилину тому. Хіба не пам'ятаєте, сер? Лише хвилину тому.

— О боже! Прочитайте мені його останній рядок, дурню. До речі, яке ваше паскудне прізвище?

— Попінджей, сер.

— Гаразд, будете другим, Попінджею. Тільки-но закінчиться розгляд його справи, почнеться вашої. Ясно?

— Так, сер. У чому мене звинуватять?

— Яка в біса різниця? Чули, про що він мене питає? Дізнаєтесь, Попінджею... ось тільки закінчимо з Клевінджером, і ви дізнаєтесь. Курсанте Клевінджер, що... Це ви курсант Клевінджер, так, а не Попінджей?

— Так, сер.

— Добре. Що ви...

— Я Попінджей, сер.

— Попінджею, чи ваш батько мільйонер, чи, може, сенатор?

— Ні, сер.

— Тоді ви по вуха в лайні, Попінджею, і без лопати. Він не генерал і не високопосадовець у Білому домі?

— Ні, сер.

— Прекрасно. Чим займається ваш батько?

— Він помер, сер.

— Пречудово. Тоді ви вляпалися по самі вуха, Попінджею. Чи справді Попінджей — ваше прізвище? І що це за прізвище таке, Попінджей? Мені воно не подобається.

— Це прізвище Попінджей, сер, — пояснив лейтенант Шайскопф.

— Ну, воно мені не подобається, Попінджею, і мені дуже кортить розірвати на шмаття ваше смердюче, боягузливе тіло. Курсанте Клевінджер, будь ласка, повторіть, що до дідька ви шептали чи не шептали Йосаріану пізно ввечері у вбиральні?

— Так, сер. Я сказав, що ви не можете звинуватити мене...

— Почнемо звідси. Що конкретно ви мали на увазі, курсанте Клевінджер, коли казали, що ми не можемо вас звинуватити?

— Я не казав, що ви не можете мене звинуватити, сер.

— Коли?

— Коли що, сер?

— Чорт забирай, знову почнете мене допитувати?

— Ні, сер. Вибачте, сер.

— Тоді відповідайте на запитання. Коли ви не казали, що ми не можемо вас звинуватити?

— Вчора пізно ввечері у вбиральні, сер.

— Це єдиний раз, коли ви того не казали?

— Ні, сер. Я завжди не казав, що ви не можете мене звинуватити, сер. А Йосаріанові я сказав, що...

— Ніхто вас не питає, що ви сказали Йосаріанові. Ми питаємо, що ви йому не казали. Нас не цікавить, що ви казали Йосаріанові. Зрозуміло?

— Так, сер.

— Тепер продовжуймо. Що ви сказали Йосаріанові?

— Я сказав йому, сер, що ви не можете звинуватити мене в злочині, який мені приписують, і залишатися вірним...

— Вірним чому? Ви бурмочете.

— Перестати бурмотати.

— Так, сер.

— І бурмочіть «сер», коли бурмочете.

— Меткафе, наволоч!

— Так, сер, — пробурмотів Клевінджер. — Вірним справедливості, сер. Що ви не могли знайти...

— Справедливості? — здивувався полковник. — Що таке справедливість?

— Справедливість, сер...

— Це не справедливість, — насмішливо вишкірився полковник, і знову став грюкати великим, товстим кулачиськом по столі. — Це — Карл Маркс. А я розкажу вам, що таке справедливість. Справедливість — це коліном у живіт знизу в щелепу підло вночі ножем під ребра обчистити склад зброї на кораблі вгатити ззаду в темряві без попередження. Зашморг на горло. Ось що таке справедливість, коли треба бути жорстким і непохитним, щоб добити Біллі Петролле. Від стегна. Ясно?

— Ні, сер.

— І перестаньте мені «серити»!

— Так, сер.

— І кажіть «сер», коли не «серите», — наказав майор Меткаф.

Клевінджер, звісно, був винним, інакше його б не звинуватили, а єдиним способом це довести було визнати його винним, що вони і зробили, виконавши свій патріотичний обов’язок. Йому присудили п’ятдесят сім штрафних маршів. Попінджея посадили під замок, щоби провчити, а майора Меткафа відправили на Соломонові острови ховати трупи. Клевінджер відбував покарання щосуботи, по п’ятдесят хвилин маршуючи туди-назад перед будинком військової поліції з незарядженою гвинтівкою на плечі, що важила, здавалося, тонну.

Клевінджера все це дуже спантеличувало. Коїлося багато дивних речей, але найдивнішою з усіх для Клевінджера була ненависть — брутальна, неприхована, безжальна ненависть членів Дисциплінарної комісії, що закривала невблаганні обличчя, мов тверда, мстива маска, і незгасними жаринами тліла у злісно примружених очах. Клевінджера приголомшило таке відкриття. Якби могли, вони б його лінчували. Це були троє дорослих чоловіків, а він — хлопчисько, і вони ненавиділи його і бажали йому смерті. Вони зненавиділи його до того, як він прийшов, ненавиділи, поки він стояв перед ними, ненавиділи після того, як він пішов, і коли розійшлись і кожен подався до себе, то понесли з собою, мов якийсь заповітний скарб, злостиву ненависть до нього.

Йосаріан як міг попередив його напередодні ввечері.

— У тебе немає виходу, хлопче, — мовив він похмуро. — Вони ненавидять євреїв.

— Але я не єврей, — відповів Клевінджер.

— Це не має значення, — запевнив Йосаріан і мав рацію. — Вони гноблять усіх.

Клевінджер відсахнувся від їхньої ненависті, неначе від сліпучого світла. Ці троє чоловіків, що так його ненавиділи, розмовляли тією самою, що й він, мовою і носили такі самі однострої, але побачивши їхні недоброзичливі обличчя, навіки спотворені судомами жорсткої злоби, він у цю ж мить зрозумів, що ніде у світі — ні в

1 ... 25 26 27 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка-22"