Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

свої злочини, та в інших людей це викликає тільки презирство. А без уявної кар’єри напівшпигуна-напівгангстера цей чоловік з рівнем інтелекту 140 був простим кур’єром хімчистки, сексуальним збоченцем, що жменями купував пігулки у вуличних дилерів, які спершу використовували його, а потім зрадили.

— ...бачив усі ті застережні заходи на моєму суді? Там у гру вступили інші сили, але це все, що я можу сказати...

На вході в суд і на виході з нього Кріда оточував солідний кордон поліції, бо натовп жадав просто його роздерти. У пресу просочилися подробиці щодо його камери тортур: поліція знайшла тавро і кліщі, кульки-кляпи і батоги, зроблені Крідом світлини жертв, живих і мертвих, а в раковині розкладалися руки й голова Андреї Гутон. Але той образ, який зараз намагався намалювати перед Страйком Крід, перетворював убивство на побічний продукт набагато престижнішого кримінального життя, на хобі, на яке чомусь так нарікає громадськість, хоча там є що розповісти і чим захоплюватися.

— ...адже вони люблять пускати слину над брудними дрібничками, які їх заводять: спускають пару, бо й самі мають неприйнятні бажання,— казав Крід.— Я міг би стати лікарем, узагалі-то я мав би стати лікарем...

(Він поливав розпеченою олією голову буфетниці Бери Кенні, а потім підпалив їй волосся й фотографував, як вона горить з кулькою-кляпом у роті. Він відтяв язика Ґейл Райтман. Він убив перукарку Сьюзан Маєр, потоптавшись по її голові).

— Але ви нікого не вбивали за допомогою передозування, правда? — запитав Страйк.

— Значно більша майстерність потрібна, щоб вони почувалися дезорієнтованими, але стояли на ногах. Хто завгодно може влити людині в горлянку смертельну дозу. А тут потрібні знання й досвід.

Ось чому я знаю, що мені дають забагато ліків: розуміюся на побічних ефектах.

— А що ви давали жінкам у підвалі?

— Коли жінка опинялася в мене вдома, я більше їй нічого не давав. Щойно вона в мене, є інші способи змусити її сидіти тихо.

Крід зашив рота Андреї Гутон ще за життя: на рештках голови ще виднілися сліди ниток.

Психіатр глянув на годинник.

— А що як жінка вже була п’яна? — запитав Страйк.— Ґейл Рай-тман: ви ж її в барі підчепили, так? Невже ви не боялися передозування, додаючи до алкоголю ще й свої препарати?

— Розумне питання,— озвався Крід, пожираючи Страйка своїми велетенськими зіницями.— Зазвичай я з точністю до мілілітра можу визначити, скільки жінка випила. Ґейл, надувшись, сиділа самотою. Якийсь чоловік підсів до неї...

Крід не виказав нічого нового: це все була не таємниця. Він уже сам у цьому зізнався на лаві підсудних, з насолодою переповідаючи факти і спостерігаючи за реакцією родичів жертв. Сховані під підлогою фото Ґейл і Андреї, Сьюзан і Бери, Норін, Джекі та Джеральдіни, зв’язаних, попечених, порізаних, живих і мертвих, чиї понівечені й часом безголові тіла лежали в порнографічних позах, прирекли його ще до того, як він розтулив рота, проте він наполіг на повному судовому процесі, визнавши провину, але пославшись на божевілля.

— ...перука, трохи помади... всі думають, ти — безпечний дивак... може, трансвестит. Хвилину-дві говориш з жінкою в темному куточку. Вдаєш чуйність... Трохи пентобарбіталу їй у склянку... зовсім трошечки,— показав Крід тремтячими пальцями, розсунувши їх на кілька міліметрів.— Суміш пентобарбіталу й алкоголю потенційно небезпечна, якщо на цьому не розумітися, але, ясна річ, я розумівся... Отож я кажу: «Що ж, мені час іти, люба, а ти тут обережніше». «Ти тут обережніше!» Завжди спрацьовувало... «О, не йди, випий ще скляночку!» — запищав Крід, імітуючи Ґейл.— «Ні, люба, маю виспатися». Отак треба доводити, що не становиш загрози. Вдаєш, що зібрався йти геть, ба й ідеш. А коли вони гукнуть тебе назад, або за десять хвилин випадково на тебе наштовхнуться, в цей час уже почуваючись жахливо, то відчувають полегшення в товаристві милого й безпечного чоловіка...

Це все було в моїй книзі — всі методи, якими я їх заманював. Якщо так подумати, це ж корисно для жінок, які не хочуть ускочити в халепу, почитати, як діє надзвичайно ефективний убивця, але влада не дозволила її друкувати, а це наводить на роздуми: невже владі вигідно, щоб ці шльондри зникали з вулиць? Може, і вигідно.

Навіщо взагалі такі люди, як я, Корморане? Навіщо еволюція дозволяє їм з’являтися? Бо людина вже настільки високорозвинена, що наші ряди здатні прорідити лише внутрішньовидові хижаки. Знищити слабких, аморальних. Це ж добре, що звироднілі жінки-п’янички не лишать нащадків. Це факт, просто факт.

Отож я опускаю вікно, питаю: «Тебе підкинути, люба?» Вона хитається. Рада мене бачити. Без проблем сідає у фургон, вдячна, що можна десь присісти...

Я казав Ґейл, коли привіз її в підвал: «Ліпше б ти пішла до вбиральні, брудна сучко. Ти точно з тих, що сцють просто на вулиці. Яка бридота, яка бридота...» А чого ти так зацікавився, чим я їх одурманював?

Монолог раптом вичерпався. Крідові порожні сіро-чорні очі бігали туди сюди — з лівого Страйкового ока на праве й назад.

— Гадаєш, лікарка Бамборо була занадто розумна, щоб її міг обпоїти такий, як я, так?

— Лікарі теж припускаються помилок, як і всі люди,— сказав Страйк.— Норін Стуррок ви зустріли в автобусі, правильно?

Кілька секунд Крід роздивлявся Страйка, немов намагався щось зрозуміти.

— Мова про автобуси, еге ж? І часто Марго Бамборо їздила автобусом?

— Думаю, часто,— сказав Страйк.

— А вона б узяла бляшанку кока-коли від незнайомця?

— То ось що ви запропонували Норін, правильно? А в кока-колі було повно фенобарбіталу?

— Ага. Вона майже заснула, заки ми доїхали до моєї зупинки. Я сказав: «Ти проїхала свою зупинку, люба. Ходімо, проведу тебе до таксі». Вивів її з автобуса, обійнявши рукою. Вона була дрібненька, ця Норін. Одна з моїх найлегших справ.

— А ви корегували дозу залежно від ваги?

Запала ще одна коротка пауза.