Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Оце справжній гімн крабам, — заявили всі дружно, дочитавши до кінця. — Виявляється, навіть незначній темі можна надати глибокого змісту! Тільки деякі рядки досить їдкі й декого зачіпають.

У цей час у саду з’явилася Пін’ер. Якщо хочете дізнатися, чого вона прийшла, прочитайте наступний розділ.

Заледве Пін’ер з’явилася, як її закидали питаннями:

— Що робить твоя пані? Чому не повернулася?

— Часу в неї немає, — усміхаючись, сказала Пін’ер. — Вона навіть попоїсти не встигла! І ось послала мене запитати, є чи у вас іще краби.

— Авжеж, є, скільки завгодно, — відповіла Сян’юнь і наказала служницям покласти в кошик десяток найбільших крабів.

— Жирних кладіть, із круглим черевцем, — сказала Пін’ер.

Сісти до столу вона відмовилася.

— Наказую тобі — сідай! — дивлячись у вічі служниці, сказала Лі Вань.

Вона посадила Пін’ер поруч із собою, налила в келих вина й піднесла їй просто до губ. Пін’ер надпила ковток і зібралася йти.

— Сиди! — затримала її Лі Вань. — Я, значить, для тебе не указ, тільки Фенцзє!

І вона наказала служницям:

— Віднесете крабів другій пані Фенцзє й скажете, що Пін’ер я залишила в себе!

Жінки віднесли кошик, але незабаром повернулися й доповіли:

— Друга пані звеліла вам усім передати, щоб під час їжі не сміялися й не базікали. Вона прислала трохи печива з борошна водяного горіха й вергуни на курячому жирі, які щойно одержала від дружини молодшого дядька. А вам, панянко, — звернулися вони до Пін’ер, — пані дозволила залишитися, тільки не пити зайвого.

— А якщо вип’ю, що буде? — з усмішкою запитала Пін’ер, продовжуючи пити й закушувати.

— Як жаль, що тобі, із твоєю зовнішністю, випала жалюгідна доля служниці! — засміялася Лі Вань, обіймаючи Пін’ер. — Адже якщо не знати, тебе можна легко прийняти за пані!

Пін’ер, що балакала з Баочай і Сян’юнь, повернулася до Лі Вань і сказала:

— Не притискайте мене, пані, лоскотно!

— Ай-я! — вигукнула Лі Вань. — Що це в тебе таке тверде?

— Ключ, — відповіла Пін’ер.

— Невже в тебе є коштовність, яку треба замикати на ключ? — розсміялася Лі Вань. — Коли Танський чернець[277]вирушав у путь по священні книги, у нього був білий кінь; коли Лю Чжиюань[278] завойовував Піднебесну, у нього був чарівний обладунок, подарований духом гарбуза, а у Фенцзє є ти. Ти — ключ своєї пані! А тобі навіщо ключ?

— Ви, пані, захмеліли і глузуєте з мене! — зніяковіло всміхнулася Пін’ер.

— Вона говорить чисту правду, — мовила Баочай. — Нещодавно ми на дозвіллі обговорювали достоїнства й вади служниць і вирішили, що таких, як ти, на сотню навряд чи знайдеться одна. Пані Фенцзє знала, кого брати в услужіння. Служниці в неї одна в одну, і в кожної свої достоїнства.

— Усе робиться з волі Неба, — сказала Лі Вань. — Уявіть, що було б, якби не прислуговувала панянка Юаньян у кімнатах старої пані! Навіть пані Ван не насмілюється суперечити старій пані. А Юаньян це собі іноді дозволяє, і, хоч як дивно, лише її пані слухається. Ніхто не знає, скільки одягу в старої пані, а Юаньян пам’ятає все до дрібниць, і якби не вона, багато чого давно розтаскали б. Юаньян до того ж добра, не тільки не покарає служницю, якщо та схибить, але ще й замовить за неї слівце.

— Вчора саме стара пані говорила, що Юаньян краща за всіх нас! — втрутилася в розмову Січунь.

— Вона й справді гарна, — погодилася Пін’ер. — Де вже нам із нею змагатися?

— Дайся, служниця моєї матінки, теж чесна і скромна, — зауважив Баоюй.