Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Бути з Альбером означало не бути з Альбером значну порцію денних годин. Альбер на рю Декарт додавав слова до свого роману, Фергюсон у своїй chambre de bonne читав книгу зі списку Гіла і працював над своїм нарисом, а відтак, годині о п’ятій, Фергюсон відкладав ручку і йшов до Альбера, де вони іноді грали в баскетбол, а іноді не грали, і, в залежності від того, грали чи ні, потому вони йшли на галасливий ринок на рю Муфтар і купували продукти на вечерю, або ж не купували на вечерю, а йшли пізніше до ресторану, і оскільки Фергюсонові було не по кишені їсти в ресторанах, його частку чека зазвичай оплачував Альбер (він був незмінно щедрим у тому, що стосувалося грошей, і знову й знову казав Фергюсону, щоб той їв і не думав про це), а, відвідавши чи не відвідавши кіно (зазвичай – відвідавши), вони поверталися до квартири на третьому поверсі будівлі через дорогу від баскетбольного майданчика і разом лягали в ліжко, крім тих вечорів, коли Альбер приходив вечеряти до квартири Вівіан і ночувати залишався в маленькій кімнаті Фергюсона на шостому поверсі.

Фергюсон уявляв, що так триватиме вічно, а якщо й не вічно, то досить тривалий час, ще багато місяців і років часу, та по двохстах п’ятдесяти шести днях життя за таким чарівним розпорядком те, що вжахнуло його стосовно його матері того ранку, коли він попрощався з нею в травні, зловісно й несподівано сталося з матір’ю Альбера. Телеграма о сьомій ранку двадцять першого січня, коли вони удвох ще спали в ліжку Альбера на рю Декарт, консьєржка гучно забарабанила в двері і мовила: Monsieur Dufresne, un télégramme urgent pour vous, і от раптово вони злізають з ліжка й одягаються, а потім Альбер читав телеграму – блакитний бланк з чорним повідомленням про те, що його мати спіткнулася, впала в сходовий проліт її будинку в Монреалі та померла – в свої шістдесят. Альбер нічого не сказав. Він віддав телеграму Фергюсонові й далі мовчав, і до того часу, як Фергюсон дочитав телеграму, що закінчувалася словами «ПРИЇЖДЖАЙ ДОДОМУ НЕГАЙНО», Альбер завив.

Він полетів до Канади о першій того ж дня, і оскільки, поки він був там, йому належало займатися численними заплутаними родинними справами й фінансовими питаннями, і тому що, поховавши матір, він вирішив з’їздити до Нового Орлеана побільше довідатися про життя батька, як він повідомив у листі до Фергюсона, то він затримається на тому боці світу на два місяці, а оскільки Фергюсонові в день від’їзду Альбера з Парижа залишилося жити всього сорок три дні, вони більше ніколи не бачили один одного.

Фергюсон був спокійний. Він знав, що Альбер рано чи пізно повернеться, а сам він тим часом продовжуватиме роботу, скористається відсутністю Альбера та відновить свою стару звичку пити за вечерею вино, бокал за бокалом вина до повного сп’яніння, якщо необхідно, бо хай він і зберігав спокій, за Альбера він усе одно тривожився – телеграма звалилася на нього як грім серед ясного неба, і, коли вони обіймалися на прощання в аеропорту, Альбер здавався наполовину божевільним, а якщо йому не вдасться вистояти і він знову почне вживати? Спокійно, сказав собі Фергюсон, випий ще вина, спокійно – і ломися далі. У його нарисі про Анну Франк уже було написано більше ста сторінок і він перетворювався на книгу, ще одну книгу, котра забере принаймні ще рік у написанні, але, знову-таки, січень уже закінчувався, настав лютий, і з публікацією «Лорела й Гарді» менше, ніж за місяць він ловив себе на тому, що йому важко зосередитися.

Після свого короткого візиту Обрі більше до Парижа не повертався, проте вони з Фергюсоном за останні десять місяців обмінялися кількома десятками листів. Стільки великих і дрібних деталей треба обговорити з приводу виходу книги, але й також – жартівливі й ніжні посилання на ті часи, що вони їх провели разом у номері на п’ятому поверсі готелю «Георг V», і хай навіть Фергюсон писав, що він більш-менш зійшовся у Парижі з деким, володар ельфів залишався непохитним і був цілковито готовим до повторного спектаклю, один раз чи кілька, поки його автор у Лондоні. Здавалося, так воно і влаштовано у світі без жінок, де Фергюсон зараз мандрував. Як йому одного разу пояснив Альбер, правила вірності стосовно чоловіків і жінок не діяли стосовно чоловіків і чоловіків, і, ймовірно, єдина перевага в тому, щоби бути вигнанцем-підором, а не законослухняним одруженим громадянином, – свобода трахатися за бажанням з ким захочеш і коли б не захотів, якщо тільки не пораниш цим почуття свого номера першого. Але що ж це взагалі означає? Не розповідати своєму номерові першому, що ти був з кимось іще, припускав Фергюсон, і якщо Альбер трахається з кимось чи з кількома кимось, поки мотається Північною Америкою, Фергюсон не бажав би цього знати – і не повідомлятиме Альберу, якщо в підсумку трахнеться з Обрі в Лондоні. Ні, не якщо, сказав він собі, а коли, коли і де, і скільки разів за ті дні й ночі, що він проведе в Англії, оскільки він, хоча й любив Альбера, Обрі він вважав непереможним.

План полягав у тому, щоб випустити книгу шостого березня, в понеділок. Фергюсон відсвяткує свій двадцятий день народження в Парижі третього, відтак вирушить потягом-паромом з «Гар-дю-Нор» увечері четвертого і прибуде на вокзал «Вікторія» вранці п’ятого. У своїх останніх повідомленнях Обрі підтвердив, що всі інтерв’ю та заходи вибудувалися за планом, включно з вечором Лорела й Гарді в Національному кінотеатрі – програма короткометражних фільмів, у котрій будуть представлені двадцятихвилинні «Великі справи», двадцятиоднохвилинні «Два моряки», двадцятишестихвилинна «Вдрабадан» і тридцятихвилинна забава століття «Ящик з музикою», і, щойно йому передали рішення НКТ, Фергюсон цілий тиждень витратив на складання односторінкових вступів до кожного з чотирьох фільмів, панікуючи від думки, що заніміє перед публікою, якщо спробує вийти на сцену без записів, а оскільки він хотів, щоб його маленькі тексти були чарівними й дотепними, а не лише надавали інформацію, у нього пішло багато годин на їх складання й переписування, доки він хоча би приблизно залишився задоволеним результатом. Та якою ж насолодою стане цей вечір – і яку чутливу й щедру